5. Концепція «перевтілених форм»

Для того, щоб вирішити нестиковку трудової теорії цінності та прибавочної цінності з моделлю середньої норми прибутку, Маркс висунув концепцію « перевтілених форм». В ІІІ томі «Капіталу» Маркс говорить, що сформульований ним раніше «закон цінності» проявляється по відношенню не до окремих товарів, а до усієї їх сукупності в країні. А далі стверджує, що товари продаються не по ціні с + v + m, а по ціні, що дорівнюється с + v + р, де р – це прибуток по середній нормі, а не по нормі «експлуатації», як раніше.

Такими чином у Маркса:

с + v + m – трудова цінність товарів

с + v + р – ціна виробництва.

Автор стверджує, що ціна виробництва є перевтілена форма трудової цінності. Доведення перевтілення однієї категорії в іншу Маркс проводить в два етапи:

1. Автор вважає, що норма прибавочної вартості це відношення величини прибавочної вартості до «змінного капіталу» (тобто m^ = ), а норма прибутку це відношення тієї ж прибавочної вартості вже до всього капіталу (тобто n^ = ). Маркс говорить, що капіталісту здається буд-то весь його капітал породжує прибавочну вартість. А норма прибутку є лише «іншим виміром норми прибавочної вартості».

Недолік наведених положень: те «перевтілення форм», як його обґрунтовує Маркс, відбувається не на ринку, не в області ціноутворення, або іншій реальній сфері господарювання, а тільки в уявленні капіталіста. Просто йому так «здається» і він «вимірює», але робить це «превратно».

2. На другому етапі трудова цінність «перевтілюється» в ціну виробництва, тому що норма прибавочної цінності перевтілюється в середню норму прибутку. Маркс погоджується з гіпотезою класичної школи, згідно якої норма прибутку по різним капіталам прагне до єдиної – «середньої» величини. Це не якісь ілюзії або невірні розуміння, а реалії життя. Але тоді виходить, що товари не обмінюються по закону трудової цінності. Але Маркс стверджує, що «закон цінності» діє, але не прямо. Його дію спотворюють різні фактори, тобто відбувається «перевтілення форм».

Недоліки теорії «перевтілення».

1. Математична сума відхилення «цін виробництва» від «трудової цінності» дійсно дорівнюється 0, але від цього вони в реальній економіці нікуди не зникають.

2. «Середня норма прибутку» згідно класичної школи, якої дотримувався Маркс, це так звана звичайна, або найбільш розповсюджена норма прибутку, яку А. Сміт назвав «природною». Але ніхто ніколи не доводив, що вона є середнім арифметичним як у Маркса.

3. Згідно теорії класичної школи різний рівень норми прибутку по окремих товарах є результатом не рівноваги попиту і пропозиції по кожному з них і ніяк не пов’язується з різницею в «органічній побудові» капіталів. Сам Маркс це не доводить. Він із самого початку в основу різниці в нормах прибутку закладає різницю «в органічній побудові» капіталу. Тобто він починає доказувати свою теорію з того, що вже вважає її доказаною.

4. Формування середньої норми прибутку і ціноутворення це зовсім різні сфери ринкової економіки.

Тема 7. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії

План:

1. Зміна класичної школи політичної економії неокласичною;

2. Виникнення маржиналізму:

3. Австрійська школа граничної корисності:

4. Англійська (Кембріджська) школа маржиналізму: