12. Теорія «раціональних очікувань»

Загальні методологічні принципи

Поняття раціональних очікувань вперше запропонував американський економіст Дж. Мут ще у 1961 р. Однак його значення для теорії стабілізаційної політики було з’ясовано лише через десятиліття, після виходу в світ статті Роберта Лукаса «Сподівання і нейтральність грошей» (1972). В ній вперше були викладені положення теорії раціональних очікувань (ТРО).

Теорія виходить з того, що економічне життя суспільства відбувається під впливом суб’єктивних оцінок господарюючих індивідів, в ході стихійно-ринкового саморегулювання економіки на началах вільного підприємництва. Важливою особливістю моделей теоретиків «раціональних очікувань» є їх рівноважний характер. Господарюючі суб’єкти при цьому розглядаються як такі, що прагнуть до максимізації своїх цілей і разом з тим оптимізують економічне положення в цілому. Їх взаємодія приводе до утворення рівноважних цін, які забезпечують повну реалізацію товарної маси в обігу.

З одного боку, існує тісний генетичний зв’язок теорії раціональних очікувань з монетаризмом. Його визнають і самі представники ТРО. Значна частина відомих представників інших напрямів економічної теорії (Дж. Тобін, Ф. Хан, Н. Калдор) взагалі вважають ТРО відгалуженням монетаризму, згідно з яким гроші нейтральні як в довготерміновому, так і в короткотерміновому періоді. Проте з іншого боку, ТРО має ряд особливостей, які обумовлюють її суть, як варіанта «неокласичної революції».

В основу теорії раціональних очікувань покладені 3 фундаментальні передумови:

1) Раціональний характер формування сподівань господарських агентів, згідно з яким останні ефективно і цілеспрямовано використовують усю наявну інформацію для прогнозування майбутнього розвитку кон’юнктури і ґрунтують на цих сподіваннях свої рішення;

2) Гнучкість ставок заробітної плати і цін, а також швидке їх пристосування до змін попиту і пропозиції;

3) Високий ступінь конкурентності ринків (ринку товарів і ринків економічних ресурсів) і їх здатність швидко та повністю «розчищатися» від надлишків, в результаті чого для системи характерний стан постійної рівноваги (Л.О. Харріс, К.Р. Макконал, С.Л. Брю).

Представники ТРО стверджують, що попередні концепції (в тому числі і ортодоксальні монетаристські) мають передумовою систематичний «обмін» господарюючих агентів, а це суперечить основам раціональної поведінки в ринковій системі. Економічний індивід не лише пасивно пристосовується до минулого досвіду, а й активно використовує великий обсяг наявної поточної інформації, насамперед прогнози відносно урядових заходів, для більш точного передбачення наступних тенденцій у господарському розвитку. В умовах формування сподівань учасників господарського процесу на «раціональній основі» урядові заходи, спрямовані на «обман» населення, зокрема розрахунок на несподіване прискорення інфляції, не можуть мати успіху. Вони будуть «розшифровані» і випереджені відповідними діями господарських суб’єктів.

Висновок представників ТРО полягає в тому, що грошово-кредитна і фіскальна політика не ефективна не лише в довготерміновому, а й в короткотерміновому періоді. Вони вважають, що дискретна стабілізаційна політика скоріше посилює, ніж пом’якшує циклічні коливання (виникнення останніх приписується «недосконалій інформації»).

Головну ставку прибічники ТРО роблять на відродження віри у можливості і ефективність раціональної поведінки господарських суб’єктів на основі раціональних очікувань.

Однак чи мало вчених піддають ТРО гострій критиці. Вона зводиться до кількох основних заперечень:

1) Сумнівна передумова про те, що господарські агенти добре обізнані із способом функціонування економіки і майбутніми результатами економічної політики держави;

2) Існують відмінності в наявній інформації урядових органів і господарських агентів. Економічна політика уряду може сприяти виникненню відмінностей між фактичним і сподіваним темпом інфляції навіть у випадках систематичного зв’язку її (політики) з попередніми подіями, адже розуміння цих подій і власних рішень урядовими органами відрізняється від аналогічних уявлень господарських суб’єктів;

3) Навіть при умові рівномірного розподілу всієї інформації не має підстав для обґрунтованих тверджень про раціональність сподівань. Вони можуть формуватися як адаптивні;

4) Нереалістичні допущення про високий ступінь конкурентності всіх ринків: миттєве (або хоча б швидке) пристосування їх до зміни ринкових умов і ставки заробітної плати не гнучкі;

5) Виходячи з нереалістичного припущення про швидке і повне пристосування ринків, ТРО не може переконливо пояснити причини існування загальних економічних криз і високих рівнів безробіття;

6) На противагу твердженням прихильників ТРО існує достатньо свідчень про реальний вплив активної державної економічної політики на рівень виробництва і зайнятості.

Теорія Р. Лукаса

Існує два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування».

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знання наслідків певних економічних дій, урахування колишніх помилок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки.

«Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Роберт Лукас (1937), лауреат Нобелівської премії 1995 p., професор Чиказького університету, став фундатором політекономічної школи, котра поставила в 70‑х pp. під сумнів справедливість багатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин. Він заперечував будь-які форми державного втручання в економіку і базувався на суб'єктивістському підході до аналізу економічних явищ.

На думку Лукаса та його послідовників, економічні агенти прогнозують наслідки будь-якого впливу на економіку, виходячи зі знання закономірностей її функціонування, і згідно з цим формують свою економічну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконаліші від тих, які можна отримати на підставі моделювання.

Наприклад, якщо люди знають, що бюджетний дефіцит зростає з метою стимулювання економіки, то вони чекають у найближчому майбутньому зміни цін та інфляції. За досконалої конкуренції і швидкої адаптації ринків очікування такого роду негайно нейтралізують будь-яку систематичну політику стабілізації. Відтак Лукас робить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання попиту.

Лукас звернув увагу на те, що в теорії адаптивних очікувань Фрідмена враховується лише колишній досвід і цілком відсутні суб'єктивні передбачення. Модель Фрідмена ігнорувала, наприклад, зміни економічної політики, котрі, проте, завжди позначаються на поведінці економічного суб'єкта.

У більшості макроекономічних моделей одним із чинників, що визначають сукупний попит, є грошова пропозиція. Лукас та його послідовники підтвердили висновок монетаристів про недоцільність політики грошового стимулювання попиту з метою вирішення проблеми зайнятості. Установивши суб'єктивну природу зв'язку між зростанням цін, рівнем виробництва та зайнятістю, представники цієї школи виступили проти політики грошових шоків, доводячи, що ефект від них буде скороминущим, оскільки за цих умов поведінка економічних агентів нівелюватиме всі переваги, і призведе до дестабілізації ринків.

У перших спробах Лукаса та його однодумців функції споживання, інвестиційних рішень, фінансової діяльності з урахуванням фактора раціональних очікувань досліджувались кожна окремо, ілюстрували умови часткової рівноваги, потім зводилися в одну, на підставі якої будувалася врівноважена модель циклу.

Автори виходили з того, що процес прийняття рішень суб'єктами економічної діяльності здійснюється завжди за однаковими правилами. Проте згодом стало очевидним, що політичний курс держави впливає на економічну поведінку, тобто економічні агенти не зважають на ці правила, коли змінюється державна політика, а тому їхню поведінку важко прогнозувати і формалізувати. Та через певний час ця поведінка знову стає типовою. Тому, як сказав Сарджент, гіпотеза раціональних очікувань сильна тим, що передбачає загальне врівноважування за рахунок типової поведінки.

Неокейнсіанські моделі розраховують на те, що зміна попиту дасть довгостроковий реальний ефект, монетаристські – це заперечують і стверджують, що ефект буде тимчасовим, існуватиме доти, доки не відбудеться адаптація і зміни буде нейтралізовано. Прихильники ТРО стверджують класичний постулат про негайну реакцію і негайне врівноважування попиту та пропозиції.

Узагальнюючий висновок представники ТРО формулювали так: результати політики багато в чому визначаються суб'єктивними оцінками та очікуваннями агентів, на які можна впливати не лише з допомогою економічних дій.