2. Теоретична система Дж.М. Кейнса

0. Головні ідеї.

Дж.М. Кейнс (1883–1946). Головна його робота «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) Ідеї:

1. Насамперед, Кейнс відкинув класичне уявлення про три окремі ринки – праці, товарів, грошей. Він взяв за основу наявність одного ринку, де все взаємопов’язане.

2. Звідси, другий важливий крок Кейнса: від мікроекономіки до макроекономіки. Якщо ринок один, то починати його вивчення як цілісної системи треба із самих загальних залежностей.

3. Далі Кейнс звернув увагу на ту обставину, що збереження робляться однією групою населення, а інвестиції – іншими людьми. Це знали і неокласики, для них збереження і інвестиції були рівні ототожненню (що зберігається, те і інвестується). Кейнс зазначив, що це рівняння виконується не завжди і необов’язково. Розглянувши випадки розбіжності, він зробив з них далеко крокуючі висновки про порушення ринкової рівноваги.

4. Потім Кейнс відкинув постулат класичної теорії (який, до речі, був прийнятий неокласиками) про те, що попит і пропозиція на ринку праці регулюються ставкою реальної зарплати. Він висунув тезу про те, що грошова (номінальна) заробітна плата приймає участь в регулюванні ринку праці. Під впливом профспілок і інших соціальних факторів грошова зарплата зовсім не може знижуватися.

Але що ж тоді відбувається? припустимо, виникло зниження попиту на споживчі товари. По класичній моделі внаслідок цього знизяться ринкові ціни і зарплата зменшиться пропорційно зниженню цін. По Кейнсу зарплата не знижується, а скорочується рівень виробництва. Обсяг виробляємого продукту стає меншим, з’являється збиткова зайнятість. Частину робітників звільняють і виникає безробіття. Але що треба відмітити, саме за рахунок виштовхування в ряди безробіття деякої частини робочої сили в системі встановлюється рівновага. В теорії Кейнса видається можливою загальна рівновага при неповній зайнятості.

Відразу треба зауважити, що в Кейнса (як і у його попередників) мова йде теж про статичну рівновагу, тобто про короткі періоди, а не про довготривалі тенденції.

Тепер закінчимо загальний опис і перейдемо до розгляду теоретичних моделей. Для цього нам треба добре зрозуміти головні (ключові) поняття Кейнса – гранична схильність до споживання, мультиплікатор, перевага ліквідності.

0. «Основний психологічний закон».

В неокласичній моделі збереження визначаються як функція від норми відсотка, а споживання – як різниця між доходом і збереженням. Згідно цієї моделі інвестиції і збереження можуть урівноважитися тільки встановленням визначеної (рівноважної) норми відсотка. Якщо ми задамо питання, що було б, якщо при даній ставці відсотка інвестиції раптово знизилися (наприклад, Рада прийняла постанову, яка збільшує ступінь політичної нестабільності і бізнесмени вирішують придержати вкладення капіталу)?

Для відповіді введемо такі величини:

С – попит на товари (споживання)

С= У – S, де У – дохід, S – збереження

Q – пропозиція товарів на ринку

Q = У – І, де І – інвестиції.

Оскільки І стало меншим, ніж S, виникає не рівноважна ситуація: Q>C – товарна пропозиція перевищує попит. Що далі? Неокласична модель відповідає: ціни знижуються, звідси знижується заробітна плата, але збереження не зменшуються (тому що залежать тільки від норми відсотка). Таким чином, попит не може зрости, щоб врівноважити пропозицію. Тому повинен зменшитися випуск продукту. Значить, ділова активність знижується, зарплата знижується, а збереження все це не стосується? Дуже дивно. Чи не буде вірніше припустити, що зниження рівня життя повинно якось відбитися і на збереженнях? Але це означає, що необхідно представити функцію збереження не так, як вона представлена в неокласичній моделі. При новому уявленні споживання виходе на перший план, а зберігається те, що залишається від доходу за відрахуванням споживання:

S = У – С

В цьому випадку треба з’ясувати, від чого і в якій мірі залежить споживання. Іншими словами, що таке функція споживання. Приблизно такими були розмірковування Кейнса.

Дуже ретельно Кейнс обговорює причини, які мотивують схильність до споживання. Він розділяє їх на дві категорії.

Об’єктивні:

1.зміна купівельної сили одиниці зарплати;

2.зміна співвідношення доходу (виручки) і чистого доходу;

3.непередбачені зміни в цінності майна, яке приносить дохід (тобто капіталу); і т. д.

Суб’єктивні:

1 бажання мати резерв на випадок непередбачених обставин;

3. бажання забезпечити собі дохід від відсотків;

4. насолода від відчуття незалежності і т. д. до самої природної скупості.

В результаті Кейнс проголошує:»… головний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути впевнені не тільки з апріорних розмірковувань, виходячи з нашого знання людської природи, але і на основі детального вивчення минулого досвіду, складається у тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі, в якій зростає дохід «.

Все сказане математично записується так: С = в ΔУ, якщо S = У – С, тоді Δ S = (1‑в)Δ У при цьому 0<в<1. Звідси взялася величина граничної схильності до споживання: dС/ dУ = в.

Якщо б споживався увесь дохід (С=У), то функція споживання уявляла б собою бісектрису кута, створює мого координатними осями (рис.).

Лише точка А показує нам нульове збереження. Правіше точки А, при У_0, споживання дорівнюється ординаті У₀ в, а відрізок ав показує розмір збереження. Лівіше точки А споживання перевищує дохід (за рахунок боргів, минулих запасів).

Коефіцієнт граничної схильності до збереження:

1 – в = dS / dУ

По визначенню обох «граничних схильностей» отримаємо:

(dS/ dУ) + (dС/ dУ) = 1

або якщо перейти від диференціальних прирощень до кінцевих:

(Δ S+ΔС) / ΔУ = 1.

Теорія мультиплікатора.

Пригадаємо, що У = С+S. Умова рівноваги залишається попередньою: S = І. Якщо інвестиції І постійні (не залежать від рівня виробництва), тобто І=І₀, то S=І₀, а дохід: У = С(У) + І₀.

Тепер з’ясуємо, що буде, якщо інвестиції отримують приріст ΔІ₀? Насамперед, це означає збільшення попиту на товарному ринку на величину ΔІ₀ (бо для інвестицій потрібні товари). Очевидно, що таке порушення рівноваги повинно привести до розширення виробництва. Наскільки ж воно збільшиться?

ΔУ₀ =ΔС (У₀) + ΔІ₀

І₀ = b ΔУ₀ +ΔІ₀

У₀ = 1 / (1‑b) * ΔІ₀ = u* І₀

u =1/ (1‑b) – мультиплікатор доходу.

По визначенню u >1, так як 0<b<1. Тобто якщо І=1, то У>1. Інакше говорячи, одиничний приріст інвестицій викликає приріст виробництва на більшу величину.

На перший погляд може здатися, що ми говоримо про елементарні речі: вклали капітал в машини і отримали віддачу ΔУ₀ >1. Але це невірно. Про віддачу капіталовкладень можливо було б говорити якщо: по-перше, ми б отримали ΔУ₀ через виробничу функцію, але в нас не технологічний коефіцієнт, а «схильність до споживання»; по-друге, про віддачу капіталовкладень через виробничий процес можливо говорити тільки в довготривалому плані, а модель Кейнса короткочасна.

Якщо ефект мультиплікатора – це зовсім інше, ніж виробничий ефект інвестицій, то на що ж він вказує, що означає?

1. Зазначимо, що мультиплікатор діє в обох напрямках. Тобто якщо інвестиції отримують від’ємний приріст, то національний дохід знизиться при заданій схильності до споживання.

2. Інвестиції визначаються незалежно від збережень приватних осіб і родин. Обсяг збережень повинен пристосовуватися до обсягу інвестицій, а не навпаки. З цього виходить, що ріст виробництва продукту У має верхню межу, яка задається поведінкою функції інвестицій. (Дійсно, по мірі росту У маса збережень буде зростати (так як b<1), і вона може досягнути такої величини, що її не зможуть поглинути потреби інвестування. Пропозиція перебільшує попит.)

3. Виходить, що інвестиції є найважливішим показником, який багато чого визначає у економічній системі. І тут виникає дещо тривожне. Може статися, що межа виробництва, яку задає функція інвестиції, може оказатися нижче, ніж межа виробництва, яку задає повна зайнятість. На цьому базується вчення Кейнса про безробіття.

В стані повної зайнятості мультиплікатор зовсім не діє, оскільки відсутність вільної робочої сили ставить межу росту виробництва. І якщо при цьому виникає додатковий інвестиційний попит, то в системі виникає джерело інфляції.

Приклад дії мультиплікатора: я наймаю робітників, щоб вони зробили огорожу на моїй дачі і плачу їм 1000 гр. од., куди входить і ціна дощок. При своїй схильності до споживання 0,6 вони витратять 600 гр. од. Господар магазину отримав доход в 600 гр. од., якщо його схильність до споживання теж 0,6 він витратить 0,6 *600= 360 гр. од. і т. д.

1000+600+360+216+129,6+… – приріст інвестицій на 1000 гр. од. дає в народному господарстві країни приріст національного доходу на величину:

У₀ = ΔІ₀ * 1/(1‑в) = 1000* 1/ (1–0,6) = 2,5* 1000 = 2500 гр. од.

Функція ліквідності.

Бажання мати при собі грошову готівку Кейнс називає перевагою ліквідності. Існують різні мотиви для того, щоб людям необхідно було мати при собі грошову готівку:

1. Трансакційний мотив або операційний (потреба в готівки для здійснення купівлі. Оскільки між продажем свого товару і купівлею чужого має місце розрив у часі, а наймачам потрібно платити зарплату і т. д.). Загальна сума операційного попиту на гроші виражається рівнянням:

М = k p Y, де

М – попит на готівку

Y – обсяг всіх операцій (річний дохід)

P – рівень цін

k – доля готівки від суми всіх угод (величина зворотна швидкості обертання готівкових грошей).

2. Але це неокласичне уявлення не задовольняє Кейнса. Він говорить, що існують ще мотиви для бажання тримати готівку при собі. Головним серед них, який суттєво змінює попит на гроші, є спекулятивний мотив. Люди вичікують, коли понизиться курс цінних паперів, щоб потім придбати їх. На цей випадок вони тримають при собі найбільш ліквідний засіб – готівкові гроші.

Курс цінних паперів високий тоді, коли ставка відсотка низька. Як тільки остання збільшиться, курс облігацій зменшиться. Таким чином, спекулятивна функція ліквідності, L, залежить від норми відсотка і. Чим нижче і, тим вище попит на готівкові гроші і навпаки.

Тому Кейнс до першого рівняння додає спекулятивну функцію. Отримуємо:

М = k p Y+ L(і)

Існує така ставка відсотка і* (рис. 1.4.1.), нижче якої нікому не цікаво вкладати готівку в цінні папери. Це називається паскою ліквідності. Чому так? Тому, що поки ставка відсотка не підніметься вище і*, готівка продовжує нагромаджуватися (накопичуватися) в очікуванні підвищення відсотку.