74. Нагляд командування військової частини.

Нагляд командування військової частини за підозрюваним, обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, і метою забезпечення належної поведінки та явки підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, щодо якої обрано даний запобіжний захід.

Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід (ст. 163 КПК).

Командування зобов'язане забезпечити не тільки явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом слідчих органів прокурора і суду, а і його належну поведінку. Військовослужбовець, до якого застосовано цей запобіжний захід, постійно перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду, позбавляється під час слідства і суду права носити зброю, не призначається в караул та інші відповідальні наряди, не отримує звільнення з розташування частини, не направляється на роботу поза частиною.

При обранні запобіжного заходу згода командування військової частини не потрібна, але для того, щоб правильно визначати, яких заходів щодо здійснення нагляду необхідно вжити, слідчий і суд зобов'язані в усній формі повідомити командування про суть справи, про що зазначається у постанові, вироку, ухвалі про обрання запобіжного заходу. Таке повідомлення може бути зроблено і в письмовій формі, а також шляхом направлення копії постанови, вироку, ухвали про обрання запобіжного заходу.

Питання про відповідальність командування військової частини за невиконання обов'язків щодо нагляду вирішується в кожному випадку, виходячи з положень статутів Збройних Сил України.

75. Поняття, умови застосування запобіжного заходу взяття під варту

Взяття під варту - це найбільш суворий запобіжний захід. Особа, яка вчинила злочин, ізолюється від суспільства і перебуває під охороною.

Взяття під варту обмежено застосовується до певної категорії осіб - неповнолітніх, інвалідів, вагітних та багатодітних жінок.

За загальним правилом, обвинувачений може бути взятий під варту тільки після пред'явлення обвинувачення і допиту.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. проголосив: "тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом" (п. 3 ст. 9).

Згідно з ч. 1 ст. 155 КПК взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років.

Метою застосування цього запобіжного заходу є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини у кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку (ст. 2 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань і СБУ, а також тюрми Державного департаменту України з питань виконання покарань, що виконують функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначається потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення", ч.2 ст.155 КПК).

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 3 ст. 155 КПК).

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, вони можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії чи на гауптвахті (ч. 4 ст. 155 КПК, ч. 3 ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Порядок досудового ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту та КПК (ч. 5 ст. 155 КПК).

Обвинувачені або підозрювані, які проходять по одній кримінальній справі, утримуються окремо. У виняткових випадках особи можуть утримуватись в одиночній камері.

Про арешт підозрюваного або обвинуваченого та його місцеперебування слідчий зобов'язаний повідомити родичів, а також сповістити за місцем його роботи.

Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України (ст. 161 КПК).

Особам, взятим під варту побачення з родичами або іншими особами може надавати адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин (ст. 162 КПК, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками посольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Міністерством закордонних справ України та за письмовим дозволом слідчого, органу дізнання або суду, у провадженні яких знаходиться справа .

Надане взятій під варту особі побачення проводиться під контролем адміністрації місця попереднього ув'язнення. У разі порушення правил проведення побачення воно достроково припиняється.

Особа, взята під варту, має право на побачення із захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органом, у провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень (ч.ч. 2, 3,4 ст. 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Після обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні бути вжиті заходи щодо піклування про неповнолітніх дітей та охорони майна ув'язненого.

Коли в особи, щодо якої запобіжним заходом обрано взяття під варту, є неповнолітні діти, які залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів щодо передачі неповнолітніх на піклування родичів або влаштування їх у дитячі установи.

Про вжиті заходи слідчий письмово повідомляє прокурора, а також заарештовану особу, а копію листа приєднує до справи (ст. 150 КПК).

При ув'язненні підозрюваного або обвинуваченого слідчий зобов'язаний вжити заходів щодо охорони майна і житла ув'язненого, якщо майно і житло залишаються без нагляду (ст. 160 КПК). У такому разі слідчий опечатує і закриває житло ув'язненого до звернення вироку до виконання. Якщо на нього не накладений арешт, слідчий передає його особам, на яких вкаже обвинувачений. У деяких випадках, коли обвинувачений не назвав осіб, яким необхідно передати майно, слідчий має право його здати в ломбард або державну установу. Гроші і цінності здаються на зберігання у Державний банк. Слідчий має право доручити нагляд за збереженням житла ув'язненого органам міліції. Відповідальність за пошкодження житла або зникнення цінних речей, що знаходились в ньому, несе держава. Питання про відшкодування шкоди вирішується в порядку цивільного судочинства.