2. Поняття кримінального процесу,його завдання, значення

У сучасних умовах державотворення особливої ваги набувають питання правового регулювання.

Правову основу боротьби із злочинністю становить декілька галузей правового регулювання:

1. Кримінальне право, яке встановлює перелік дій (або бездіяльності), що визнаються злочинами, визначає умови і заходи кримінальної відповідальності.

2. Законодавство про судоустрій і прокурорський нагляд, яке закріплює систему органів держави, що покликані вести боротьбу і злочинністю (правоохоронна система), і розмежовує їх компетенцію.

3. Кримінально-процесуальне право, яке визначає порядок, правила їв принципи, з дотриманням яких здійснюється діяльність щодо порушення кримінальних справ, притягнення винуватих до відповідальності за вчинені злочини.

Ця діяльність, будучи врегульованою процесуальним правом набуває характеру процесуальної діяльності, в якій центральне місце займає суд. Правосуддя у кримінальних справах тісно пов’язане і такими поняттями, як кримінальне судочинство і кримінальний процес, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальна наука.

Найбільш поширеним є твердження про те, що кримінальний процес (або кримінальне судочинство - ці поняття тотожні) це діяльність, яка пов'язана з порушенням, розслідуванням, вирішенням кримінальних справ, що регулюється кримінально-процесуальним правом, а у сукупності (і діяльність, і процесуальне право) - становлять предмет науки кримінального процесу.

Слід зазначити, що кримінальний процес - це ще й навчальна дисципліна, в ході викладання якої вивчається теорія кримінального процесу.

Так, з змісту ст. І КПК випливає, що процесуальне право визначає порядок провадження кримінальних справах. Ст. 4 КПК визначає, що кримінальне судочинство здійснюється шляхом діяльності суду, прокурора, слідчого, органу дізнання, які в межах своєї компетенції зобов'язані у кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винуватих у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Щоб дати розгорнуте визначення кримінального процесу, необхідно з'ясувати його завдання, визначити коло суб'єктів, які виконують ці завдання і залучають до процесуальної діяльності інших суб'єктів, характер взаємовідносин, загальний об'єкт (предмет) цієї діяльності та процесуальні правовідносини.

Завдання кримінального процесу:

1. Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (ст. 2 КПК ). У ході кримінального процесу мають бути залишені права і законні інтереси громадян та юридичних осіб, яким злочинними діями була заподіяна шкода. Всім особам, що беруть участь у справі, необхідно роз'яснити процесуальні права і забезпечити можливість їх реалізації.

2. Швидке і повне розкриття злочинів. Злочин вважається розкритим, якщо встановлені подія злочину і ті особи, які його вчинили. Завдання швидкого розкриття злочинів полягає в обов'язку органів держави у строки, передбачені законом, встановити всі обставини події злочину і виявити всіх осіб, які його вчинили, щоб максимально наблизити призначення винуватому покарання до моменту вчинення злочину. Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 1 квітня 1994 р, звернув увагу суддів на необхідність підвищення особистої відповідальності за своєчасний та якісний розгляд судових справ.

Навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність що спричинили тяганину при розгляді кримінальних справ, істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків судді. Це стосується й органів дізнання, досудового слідства, прокуратури.

Повне розкриття злочинів означає, що у кожній кримінальній справі повинні бути встановлені всі обставини, ідо входять у предмет доказування (ст.ст. 23, 64, 433 КПК). Злочин вважається повністю розкритим тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках відмови в порушенні кримінальної справи або її закриття за нереабілітуючими підставами - після набрання чинності відповідної постанови або ухвали суду.

3. Викриття винуватих. Ця вимога покладає на державні органи, що ведуть процес, обов'язок виявити всіх осіб, що вчинили злочини, і встановити винуватість кожної з них. Встановлення ступеня винуватості є обов'язковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання конкретної особи.

4.Забезпечення привального застосування Закону полягає у тому, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний. Саме це є гарантією встановлення об'єктивної істини у справі, тобто застосування до винуватого справедливого заходу впливу, і непритягнення до відповідальності невинуватого. Неправильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих у справі рішень і повернення кримінальної справи до тієї стадії, на якій було допущено порушення (ст.ст. 246,281,370).

Крім органів, які ведуть боротьбу з злочинністю, у кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них потерпілий, обвинувачений та його захисник, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники та інші. Але в основі кримінального судочинства лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба з злочинністю, а також органів, що ведуть кримінальний процес. Саме під час цієї діяльності учасники кримінального процесу та інші особи реалізують свої права і виконують покладені на них обов'язки, тобто вступають між собою у передбачені законом процесуальні правовідносини.

Між органом дізнання і слідчим виникають певні процесуальні правовідносини не тільки під час проведення оперативно-розшукових і слідчих дій у справі, але й після направлення справи слідчому для подальшого розслідування. Інший характер мають процесуальні правовідносини, які виникають і здійснюються між органом дізнання і прокурором, слідчим і прокурором, між вказаними органами і судом. Кожен з цих суб'єктів процесуальних правовідносин несе передбачені законом обов'язки, яким відповідають конкретні права іншого суб’єкта цих правовідносин.

При виконанні своїх функцій суб'єкти процесуальних правовідносин здійснюють певні повноваження щодо інших осіб, які беруть участь у справі: свідків, обвинувачених та інших Ці повноваження в необхідних випадках включають застосування і заходів процесуального примусу щодо осіб. Так, слідчий при наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, переховуватиметься від слідства і суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі чи займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень - має право застосувати запобіжний захід — заставу. Всі власні повноваження суб'єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи, щодо яких застосовуються заходи, які випливають із цих повноважень, користуються відповідними правами. Між органами, які ведуть процес і іншими суб'єктами процесуальної діяльності також виникають і здійснюються процесуальні правовідносини. Вони пов'язані з різнобічною діяльністю органів, що ведуть боротьбу з злочинністю, і виникають тільки в ході цієї діяльності.

Таким чином, кримінальний процес — це врегульована нормами кримінально-процесуального права процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винуватих, а також ті правовідносини, що виникають у ході цієї діяльності між вказаними органами, а також громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.