20. Принцип гласності судового процесу

Одним із принципів судочинства є гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ч. 3 ст.129 Конституції).

Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи на відкритих засіданнях у присутності громадян, які не є учасниками процесу, представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ до зали судового засідання.

Кожний громадянин України, який досягнув 16-річного віку, має право бути присутнім під час слухання кримінальної справи. Хід судового розгляду і його результати можуть висвітлюватись у пресі, по радіо, на телебаченні. З метою підвищення ролі судового процесу в необхідних випадках повідомляють громадян за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, а також після вступу вироку в законну силу повідомляють про результати розгляду кримінальної справи.

Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. їх зміст може бути доведений до відома населення через засоби масової інформації.

Однак у вироках щодо справ, які слухалися на закритих судових засіданнях, не повинно міститися відомостей, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Діюче законодавство передбачає винятки з принципу гласності. Розгляд справ, в яких зачіпаються інтереси державної таємниці, завжди проводяться у закритих, судових засіданнях (ч. 1 ст. 20 КПК).

Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані у Законі України "Про державну таємницю".

Крім того, за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку; у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист (ч. 2 ст. 20 КПК).

Дія принципу гласності при провадженні досудового розслідування обмежена, оскільки на цій стадії застосовується правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст. 121 КПК). Але особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор мають право проінформувати громадськість про обставини вчинення злочину в обсязі, який вони визнають можливим (ч. 2 ст. 10 КПК) або дозволити це зробити іншим особам.

21. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції).

Забезпечення даним суб'єктам права на захист відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції є одним з основних принципів судочинства. Він закріплений у ст. 21 КПК.

Під правом на захист розуміється сукупність процесуальних прав, які закон надає підозрюваному і обвинуваченому для заперечення висунутих проти них підозр і обвинувачень; поданні доказів, що виправдовують їх або пом'якшують відповідальність, а також для захисту інших законних інтересів у кримінальній справі. Не слід зводити поняття права на захист до права підозрюваного й обвинуваченого мати захисника.

Зміст першого значно ширший. Право мати захисника - це один із виявів права на захист, його складова частина

Зміст принципу забезпечення права підозрюваному й обвинуваченому на захист полягає в таких положеннях :

1. Підозрюваний і обвинувачений як суб'єкти кримінального судочинства на кожній його стадії наділяються такою сукупністю процесуальних прав, яка дозволяє їм особисто захищатись від висунутих проти них підозр і обвинувачень у вчиненні злочину і відстоювати свої законні інтереси у кримінальній справі (ст.ст. 43, 43^і. 142.263 КПК);

2. Закон надає вказаним особам можливість користуватись допомогою захисника, а в деяких випадках визнає неможливим здійснення правосуддя у справі без його участі (ст. 45 КПК). Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших органах в Україні є адвокатура (ч. 2 ст. 59 Конституції).

Право на захист передбачає обов'язкову його реалізацію. Відповідно до ч. 2 ст. 21 КПК України особа, яка провадить дізнання слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Суб'єкти, що здійснюють провадження у справі, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, в тому числі підозрюваному і обвинуваченому, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст. 53 КПК). Про виконання даних дій робиться відмітка у протоколі затримання, у постанові про притягнення як обвинуваченого, у протоколі ознайомлення підозрюваного й обвинуваченого з постановою про призначення експертизи та у протоколі судового засідання.

Прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані, встановлювати у кожній справі, поряд з обставинами, що викривають підозрюваного й обвинуваченого, також обставини, що виправдовують або пом'якшують їх вину (ст. 22 КПК), незалежно від того, виявлені вони захистом, чи ні.

Всі клопотання підозрюваного й обвинуваченого, їх захисника, що спрямовані на оспорювання підозри або обвинувачення, отримання доказів, що виправдовують або пом'якшують відповідальність особи, повинні розглядатись і вирішуватись у встановленому законом порядку. Відмова у задоволенні таких клопотань повинна бути мотивована відповідною постановою (ст. 129 КПК).

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист виявляється також і у забороні вирішення справи у гірший бік у кримінальному процесі.

Суд при розгляді кримінальної справи по суті не може вийти за межі того обвинувачення, яке було сформульоване на досудовому слідстві і за яким суддя за результатами попереднього розгляду справи призначив справу до судового розгляду.

Апеляційна і касаційна інстанції при скасуванні вироку не мають права посилити міру покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Вирішення справи у гірший бік означає грубе порушення права на захист, і тому в кримінальному процесі не допустиме.

Обвинувачений є суб'єктом права на захист на всіх стадіях кримінального пронесу. Право на захист - не тільки гарантія інтересів особи, а й гарантія інтересів правосуддя. Тому обмеження права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є істотним порушенням кримінально-процесуального законодавства, яке тягне повернення кримінальної справи па додаткове розслідування (підпункт б п. 13 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування"), а також на безумовне скасування вироку (ст. 370 КПК).