156. Поняття, значення і види вироку

Кримінально-процесуальний закон визначає вирок як рішення суду першої інстанції про винуватість або не винуватість особи (п. 12 ст. 32 КПК). Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, а також, ст. 15 КПК, "ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду". В цьому полягає одна з найважливіших гарантій прав та інтересів громадян, які обвинувачуються у вчиненні злочину, оскільки постановлення вироку відбувається у процесуальній формі, яка максимально забезпечує законність і обґрунтованість вирішення питання: чи можна визнати громадянина злочинцем і застосувати до нього кримінальне покарання. Визнання підсудного у вироку суду винуватим є одночасно і важливою підставою для захисту прав та інтересів інших учасників процесу, таких, як - потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, особливо при вирішенні цивільного позову у кримінальній справі.

За допомогою вироку реалізується завдання кримінального судочинства: кожний, хто вчинив злочин, має бути притягнутий до кримінальної відповідальності і понести справедливе покарання, і жоден невинуватий не повинен бути засудженим. Кримінально-процесуальний закон ставить до вироку особливі вимоги. Невід'ємними властивостями вироку є законність і обґрунтованість.

Законність вироку означає, що вирок за своїм змістом групується на неспростовних доказах, а за формою і характером прийнятих рішень відповідає вимогам Конституції України, кримінального, кримінально-процесуального законодавства та інших нормативних актів.

Обґрунтованість виробу полягає в тому, що всі викладені в цьому висновки і прийняті рішення ґрунтуються на фактичних обставинах справи, тобто на фактах, які мали місце в дійсності і підтверджені перевіреними на судовому засіданні доказами.

Таким чином,, вирок - це акт яким держава в особі суду висловлює своє офіційне ставлення до суспільно небезпечного діяння і особи, яка вчинила злочин.

Значення вироку полягає в тому, що він виключає новий судовий розгляд і нове вирішення даної справи до того моменту, коли він не буде скасований у встановленому законом порядку.

Кримінально-процесуальний закон передбачає два види вироків - обвинувальний і виправдувальний (ст. 327 КПК). У тих випадках, коли під час судового розгляду факт злочину і вина підсудного в його вчиненні знайшла своє підтвердження, суд постановляє обвинувальний вирок. Обвинувальний вирок може бути декількох видів: з призначенням засудженому покарання, і зі звільненням засудженого від покарання.

Найбільш поширеним у судовій практиці є перший вид обвинувального вироку - із призначенням покарання і подальшим його відбуттям. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених у ст. 80 Кримінального кодексу України.

Якщо під час судового розгляду справи буде встановлено, що збігли строки давності притягнення підсудного до кримінальної відповідальності (ст. 111 КПК), прийнятий закон про амністію, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також виданий акт про помилування підсудного (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК), суд зобов'язаний довести розгляд справи до кінця і винести обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, що під час судового розгляду винуватість підсудного у вчиненні злочину доведена. Всі сумніви стосовно доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.

Виправдувальний вирок постановляється, якщо: не встановлена подія злочину; в діянні підсудного відсутній склад злочину; не доведена участь підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК).

Виправдування підсудного з будь-яких перелічених підстав породжує однакові юридичні наслідки і ім'ям держави особа визнається невинуватою у вчиненні злочину і повністю реабілітується. Однак різні підстави виправдання по-різному впливають на долю цивільного позову. При виправданні підсудного внаслідок недоведеності його участі у вчиненні злочину або за відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові.

Виправдування підсудного за відсутністю в його діях складу злочину тягне за собою залишення позову без розгляду (ст. 328 КПК) і не позбавляє права цивільного позивача подавати позов у порядку цивільного судочинства.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила злочин, залишається невідомою, суд після вступу вироку в законну силу виносить ухвалу про направлення справи прокуророві для вжиття заходів щодо встановлення особи, винуватої у вчиненні даного злочину.