Тема 22. Правова регламентація міжнародних правовідносин у галузі кримінального судочинства

174. Правова регламентація міжнародних правовідносин у галузі кримінального судочинства

Міжнародні правовідносини у сфері кримінального судочинства становлять правовідносини громадян України з правоохоронними органами інших держав або іншими організаціями, а також правовідносини між слідчими, судовими та іншими правоохоронними органами України та відповідними органами відповідних країн, що виникають у зв'язку з подією злочину і ґрунтуються як на законодавстві України, так і на міжнародних договорах.

Джерелами правових норм у цих правовідносинах, насамперед, є: Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України і міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України і є частиною національного законодавства України.

Одним з основних джерел правових норм у правовідносинах між державами, що виникають у сфері кримінального судочинства, с Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.). У ньому визначені основні правила поводження з людиною, яка потрапила у сферу судочинства. Ці норми проголошують, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність; є рівною перед судом і трибуналами; кожний обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, доки його винуватість не буде доведена, згідно із законом.

Пакт визначає, що ніхто не може бути повторно засуджений або покараний за злочин, за який він вже був засуджений або виправданий відповідно до закону та кримінально-процесуального права будь-якої країни.

Ці та інші положення Міжнародного паку про громадянські і політичні права перейняті національним законодавством і застосовуються в міжнародно-правових відносинах, що виникають з приводу судочинства.

Порядок взаємовідносин суддів, прокурорів, слідчих, органів дізнання з відповідними установами іноземних держав визначаються такими міжнародними договорами, як Європейська Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.). Європейська Конвенція про видачу правопорушників. Конвенція про відмивання, пошук і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.), Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (1993 р.) та рядом інших нормативних актів.

У ст. 1 Конвенції про взаємну допомогу У кримінальних справах зазначається, що учасники конвенції зобов'язуються надавати одна одній допомогу у переслідуванні і забезпеченні покарання злочинців, проте це положення не поширюється на військові злочини, які не вважаються злочинами у звичайному кримінальному праві.

Згідно з Європейською Конвенцією про видачу правопорушників, видача особи здійснюється за умови вчинення нею злочину, за який законодавством Сторони, що вимагає видачі, може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік. Сторони* можуть відмовитися від видачі своїх громадян.

Учасники Конвенції мають надавати одні одним правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених у законодавстві Сторони, яка звертається за допомогою, зокрема щодо складання, пересилки і видачі речових доказів, проведення обшуків, виїмок, експертиз, допитів обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочин.

За наявності доручення про надання правової допомоги установа, якій воно направлене для виконання, застосовує законодавство своєї держави або може застосувати процесуальні норми Сторони, яка направила доручення, якщо вони не суперечать законодавству своєї держави.

Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, провадження у кримінальних справах на території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні у кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє, відповідно, під час проведення дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

Норми КПК застосовуються при провадженні у справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності й у справах про злочини осіб без громадянства (ст. 3 КПК).

Перелік осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1981 р. (ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.) і Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України від 10 червня 1993 р.

Дипломатична недоторканність включає: недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового і житлового приміщення.

Згідно із законом України "Про прокуратуру" (1991 p.), Генеральний прокурор України відповідно до міжнародних договорів про надання правової допомоги вирішує питання: про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші, передбачені такими угодами питання (ст. 26).

Прокурор за наявності передбачених законом підстав, дає санкцію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України. Право на дачу санкції у таких випадках належить Генеральному прокурору України, заступникам Генерального прокурора України, прокурорам Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя (ст. 27 Закону України "Про прокуратуру").