22. Принцип презумпції невинуватості

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не Може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальний вирок суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Це - загальний зміст принципу презумпції (припущення) невинуватості у кримінальному процесі. Ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду й відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 КПК).

Зміст даного принципу знаходить свій вияв у таких правилах:

1. Визнати особу винуватою у вчиненні злочину може лише суд через обвинувальний вирок, що набрав законної сили.

Презумпція невинуватосте є виявом не особистої думки тієї чи іншої особи, яка здійснює провадження у справі, а об’єктивно правовим положенням.

Слідчий, який формує обвинувачення, пред’являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, а також прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, - впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновки про винуватість обвинуваченого мають попередній характер.

Закон пов'язує можливість визнати особу винуватою у вчиненні злочину з обов'язковим проведенням судового розгляду - стадії, де зосереджені максимальні гарантії прав і законних інтересів обвинуваченого і перевірка доведеності обвинувачення. Остаточний висновок про винуватість особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набрання вироком законної сили обвинуваченого не можна називати злочинцем, оскільки обвинувачений - це ще не винуватий.

2. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане положення випливає з ч. 2 ст. 62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь (ч. 2 ст. 327 КПК).

4. Недоведена винуватість має юридично те значення, що і доведена невинуватість.

Кримінально-процесуальний закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК).

Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і зорієнтовує всіх службових осіб та органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення обставин справи, без чого неможливе обґрунтоване і справедливе вирішення кримінальної справи судом.

Відхилення від вимог презумпції невинуватості веде до порушення законності у правосудді та порушення прав і законних інтересів громадян.

23. Принцип всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи

Злочин, який є предметом дослідження у кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду.

Слідчий приступає до розслідування справи, а суд до його розгляду після того, як злочин вже був вчинений. Тому їх діяльність має ретроспективний характер (звернена в минуле) і спрямована на відтворення обставин вчинення злочину.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не можуть спостерігати досліджувану ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів.

Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що є гарантією встановлення істини у справі.

Частина 1 ст. 22 КПК покладає на прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всіх передбачених законом заходів щодо всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність.

Вимога всебічного дослідження означає, що у кримінальній справі повинні бути висунуті і перевірені всі можливі версії про подію злочину, осіб, що його вчинили, мотиви злочину і т. ін. Така перевірка спрямовує доказову діяльність, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доказування.

Повнота дослідження полягає у з'ясуванні всіх обставин, що входять у предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи (ст.ст. 23,64,433 КПК).

Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадовою особою всіх обставин справи.

Провадження у справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального спрямування.

Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку.

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується низкою процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи заінтересованих у результаті справи осіб (ст. ст. 54-63 КГІК) та про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти досудового або судового слідства винесених по справі рішень (ст. ст. 246, 281, 368 КПК).