64. Предмет показань потерпілого, особливості їх перевірки й оцінки

Показання потерпілого - це повідомлення особою, якій злочином заподіяна фізична, моральна або майнова школа, даних про відомі ні обставини, що підлягають встановленню у справі, які зроблені та зафіксовані у встановленому законом порядку під час допиту.

Особа, якій була заподіяна шкода від злочинних дій, вправі давати показання після визнання її потерпілою у встановленому законом порядку. Давати показанім - це право потерпілого, а не його обов'язок (ч. 3 ст. 49 КПК). Тому потерпілий, на відміну від свідка, попереджається тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Предмет показань потерпілого визначений у ч. 2 ст. 72 КПК Потерпілий може бути допитаний про обставини, що піддягають встановленню у даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного і його взаємовідносини з ними. Не можуть служити доказами повідомлення потерпілим даних, джерело яких невідоме.

Показання потерпілого перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими документами, що є у справі провадження слідчих дій (очної ставки, відтворення обстановки й обставин події тощо).

Особливість показань потерпілого полягає в тому, що вони виходять від особи, чиї права були порушені злочином, а отже - заінтересованої у вирішенні справи. Вказана обставина впливає на об'єктивність її показань. Потерпілий з почуття помсти за завдану йому шкоду може перебільшувати винність підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину, Крім того, він може піддаватись впливу з боку обвинуваченого або пов'язаних з ним осіб, які намагаються домогтися від нього дачі неправдивих показань.

При оцінці показань потерпілого необхідно враховувати, що він, як активний учасник кримінального процесу, згідно зі ст. 217 КПК знайомитися з усіма матеріалами закінченої кримінальної справи, присутній при дослідженні обставин справи у суді, та у зв'язку з цим може коректувати свої показання. У показаннях потерпілих можуть бути помилки, зумовлені його суб'єктивними властивостями, а також об'єктивними умовами сприяння, запам'ятовування і відтворення обставин, що мають значення у справі.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на суперечливих показаннях потерпілого, які не підтверджені іншими доказами, а також на таких показаннях, які виникли внаслідок помилкового сприймання потерпілим подій і фактів (наприклад, в силу стану сп'яніння, почуття страху і тощо), або підозр потерпілого, що виникли на фунті особистих неприязних стосунків з обвинуваченим і підозрюваним.

65. Показання підозрюваного й обвинуваченого у кримінальному процесі, особливості їх перевірки й оцінки

Показання підозрюваного - це повідомлення особою, затриманою за підозрою у вчиненні злочину, або особою, до якої застосований запобіжний захід до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, даних про відомі їй обставини вчинення злочину, в якому вона підозрюється, зроблених під час допиту у встановленому законом порядку.

Показання обвинуваченого - це повідомлення особою, щодо якої винесена постанова про притягнення як обвинуваченого, відомостей по суті пред'явленого обвинувачення, інших відомих Щ обставин і доказів, що є у кримінальній справі, зроблених під час допиту у встановленому законом порядку.

Предмет показань підозрюваного й обвинуваченого визначений ч. 1 ст. 73 і ч. 1 ст. 74 КПК України.

Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були підставою для його затримання або обрання запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі.

Обвинувачений має право давати показання з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі та доказів, які с у справі.

Давати показання і відповідати на запитання - це право, а не обов'язок підозрюваного і обвинуваченого. За відмову віддавання показань і за давання завідомо неправдивих показань вони відповідальності не несуть.

Домагатися їх показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів заборонено (ч. 3 ст. 22 КПК).

Залежно від ставлення підозрюваного до висунутих щодо нього підозрінь, а обвинуваченого - до пред'явленого йому обвинувачення, розрізняють повне і часткове визнання або заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочини а також такі показання, як обмова, самообмова, алібі.

Повне або часткове визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини - не їх показання, в яких вони визнають себе винними і повідомляють орган дізнання, слідчого, прокурора і суд про обставини вчиненого ним злочину.

Повна або часткова відмова підозрюваним і обвинуваченим своєї вини - це їх показання, в яких вони не визнають себе винними і повідомляють посадових осіб, що ведуть процес, про обставини, що встановлюють їх невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується підозра або обвинувачення.

Обмова - це показання підозрюваного або обвинуваченого, в яких вони викривають інших підозрюваних, обвинувачених або інших осіб у вчиненні інкримінованого їм злочину.

Користуючись своїм правом на захист, а також відсутністю відповідальності за завідомо неправдиві показання, підозрюваний і обвинувачений можуть давати показання про те, що злочин, у вчиненні якого вони самі підозрюються, вчинений іншою особою.

Суть самообмови полягає у визнанні підозрюваним або обвинуваченим своєї причетності до злочину, якого насправді вони не вчиняли, або у причетності до більш тяжкого злочину, ніж вчинений.

Самообмова є і тоді, коли підозрюваний або обвинувачений бере тільки на себе вину за вчинений груповий злочин або перебільшив свою роль у вчиненні злочину. Мотивами самообмови може бути прагнення підозрюваного або обвинуваченого понести покарання за менш тяжкий злочин, ніж. вчинений, або ж звільнити від кримінальної відповідальності інших осіб, які насправді вчинили злочин, та інше.

Алібі - це твердження підозрюваного або обвинуваченого про те, що вони не могли вчинити інкримінованого їм злочину, оскільки у момент його вчинення перебували в іншому місці.

Показання підозрюваного й обвинуваченого, як і інші докази у кримінальному процесі, підлягають перевірці шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, що наявні у справі, провадження слідчих дій (очної ставки, відтворення обстановки й обставин події тощо).

Заінтересованість підозрюваного й обвинуваченого у вирішенні справи за відсутності відповідальності за завідомо неправдиві показання зобов'язує посадових осіб, які ведуть провадження у кримінальній справі, особливо критично перевіряти та оцінювати їх показання.

Визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст.74 КПК).

При оцінці показань обвинуваченого слід вважати, що його показання на досудовому слідстві, від яких він згодом відмовився, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Слідчий, прокурор, суд повинні особливо критично ставитись до показань підозрюваного й обвинуваченого стосовно інших підозрюваних, обвинувачених та інших осіб, що спрямовані на пом'якшення їх особистої вини. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого у вирішенні справи, не підкріпленій іншими доказами.

Необхідно також мати на увазі, що обвинувачений, як активний учасник кримінального процесу, знайомиться відповідно до ст. ст. 218, 222 КПК з усіма матеріалами закінченої провадженням кримінальної справи, присутній при дослідженні обставин справи в суді і у зв'язку з цим може змінювати, корегувати свої показання.