51. Кримінально-процесуальні документи

Рішення особи, яка застосовує право втілюється в певному процесуальному документі, який має офіційне значення.

Форма рішення як документа нерозривно пов'язана з тими правовими і моральними вимогами, яким повинні відповідати зміст рішення для визнання його законним і обґрунтованим.

Процесуальний документ, в якому відображено процесуальне рішення, визнається законним, якщо його прийняття передбачено КПК, він винесений компетентним державним органом або посадовою особою, при дотриманні умов, зазначених у законі, та процесуальної форми.

Із законністю документа тісно пов'язана його обґрунтованість. Законним може бути тільки обґрунтований правовий документ. У той же час в окремих випадках обґрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (вирок не підписаний одним із суддів). Якщо законність головним чином відповідає додержанню норм права, то обґрунтованість завжди пов'язана з фактичним застосування закону щодо конкретної життєвої ситуації.

Обґрунтованість як властивість правового акта означає, що висновки і рішення щодо нього мають ґрунтуватися на сукупності фактів, на достатніх засадах, які б в обов'язковому порядку охоплювали всі суттєві обставини справи і відображали реальну дійсність. У ряді випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також мотивованими.

Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали (ст.ст. 130, 131, 206 КПК), вироки (ст. 334 КПК), а іноді й протоколи (ст. 106 КПК).

Мотивованість акта - це наявність у ньому не тільки опису ДІЇ та обставин, а й посилання на докази. Мотивованість процесуального акта пов'язана з альтернативою рішень, що приймаються. Компетентна особа має право прийняти певне рішення, мотивування якого є важливим засобом самоконтролю. Так, якщо орган дізнання вирішив затримати підозрюваного, то він повинен у протоколі вказати підстави, мотиви затримання (ст. 106 КПК), щоб це рішення не було розцінене як суб'єктивне.

Важливою ознакою процесуальних документів є їх логічність, послідовність, відсутність суперечностей.

Процесуальний акт повинен бути викладений у чіткій, логічній послідовності, й кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати з неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.

Процесуальні рішення повинні бути належно оформлені, чітко, зрозуміло, грамотно викладені, вирізнятися високою культурою виконання.

Залежно від виду, змісту документа, застосовується різний стиль - науковий, якщо це висновок експерта, розмовний (протокол допиту).

Діяльність, пов'язана з прийняттям процесуальних рішень та їх оформленням, регулюється законом, тому визначення ефективності прийнятих актів обумовлюється не тільки метою конкретної процесуальної діяльності, а й тією, яку поставив законодавець, приймаючи відповідні норми.

52. Процесуальні строки і судові витрати

Під процесуальним строком у широкому значенні слід розуміти певний проміжок часу, протягом якого особа повніша виконати ту чи іншу дію, передбачену законом.

За своїм призначенням строки можуть поділятися на два види:

1. Строки, які забезпечують максимальне скорочення часу між фактом вчинення злочину і застосуванням до винуватого заходів кримінального покарання або іншого впливу.

2. Строки, які гарантують реальне дотримання прав і законних інтересів учасників процесу.

До першого виду строків слід віднести насамперед строк досудового слідства у кримінальній справі. Досудове слідство повинно бути закінчене протягом двох місяців.

Другий вид процесуальних строків спрямований на забезпечення реалізації прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших учасників процесу.

Згідно з ч. 6 ст. 106 КПК України посадова особа зобов'язана скласти протокол затримання та негайно направити копію протоколу прокуророві, а також вручити затриманому. Протягом 72-ох годин після затримання посадова особа:

- звільняє затриманого, коли не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений строк затримання (72 години) або затримання було здійснено з порушенням вимог порядку затримання, передбаченого ч.ч.1,2 ст. 106 КПК України;

- звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою;

- доставляє затриманого до суду з поданням про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Закон не лише регламентує юридично значущі строки, але й вказує на наслідки їх недотримання. Так, якщо підозрюваному не пред'явлено у встановлений строк обвинувачення, то запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).

Закінчення строку тримання обвинуваченого під вартою вимагає негайного його звільнення.

Процесуальне законодавство містить ряд вимог до обчислення строків.

Відповідно до ст. 89 КПК строки, встановленні КПК, обчислюються годинами, добами (днями), місяцями. При обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк.

При обчисленні строку добами строк закінчується о 24-й годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк не вважається пропущеним коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, - коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця попереднього ув'язнення.

Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді.

Порушення клопотання про поновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку (ст. 90 КПК).

Поважними причинами пропущених строку слід вважати хворобу, стихійне лихо, відрядження.

Судові витрати - це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників пронесу.

Судові витрати складаються:

- з сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим; експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

- з сум, витрачених на зберігання, пересилання, дослідження речових доказів;

- з інших втрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі (ст. 91 КПК).

Під іншими витратами слід розуміти: витрати слідчих органів і суду, що безпосередньо пов'язані зі збиранням, дослідженням доказів винуватості підсудного; пов'язані з відшкодуванням витрат особам, які пред'являлись для впізнання (крім обвинуваченого і підозрюваного); витрати на оплату робіт у зв'язку з ексгумацією трупа.

До інших витрат необхідно включати кошти, витрачені працівниками органів внутрішніх справ на розшук обвинувачених, їх екстрадицію, на проїзд для відшукання і фіксацію слідів злочину, проїзд для виконання оперативно-розшукових та процесуальних дій з приєднанням доручення слідчого, рапортів співробітників про їх виконання та проїзних документів тощо.