12.2.1. Стать

Численні факти вказують на те, що стать впливає на суб’єктивне ставлення до хвороби і формування типу реакції на хворобу. Так, наприклад, відомо, що жінки краще переносять біль, стани довготривалого обмеження рухів та нерухомості. Про це свідчать факти реакції жінок і чоловіків у травматологічній клініці, коли потерпілим доводиться довго знаходитись у незручній позі. На формування певного ставлення до болю, крім статі, впливають стан розвитку суспільства та його культури, чекання болю. Відомо, що в країнах Західної Європи пологи пов’язують з одним із найбільш сильних больових відчуттів у жінок. У той же час у народів Африки жінки ставляться до пологів як до звичайного фізіологічного явища й переносять їх з мінімальними больовими відчуттям або зовсім без болю.

Cлід відзначити, що хвороба або каліцтво у пацієнта суттєво змінюють суб’єктивну цінність різних частин тіла та органів. З психологічної точки зору самооцінка людини та випестувані груповими традиціями і сімейним вихованням реєстр цінностей різних частин особистого тіла можуть бути психотравмуючими факторами при виникненні будь-якого дефекту в «цінному органі». Проведені психологічні дослідження показали, що найбільш цінними виявились нога, око та рука. Психічно хворі «дешевше» оцінювали своє тіло, ніж здорові люди; жінки – «дешевше», ніж чоловіки. Особи різної статі по-різному оцінюють свої органи та частини тіла. Так, чоловіки оцінювали статевий член, яєчки та язик як найбільш важливі. Тільки з віком дещо знижувалась оцінка чоловіками статевих органів. У жінок такі оцінки були менш визначені. Проте, у старих жінок на першому місці виявився язик. Встановлено, що цінність різних частин тіла та органів змінюється під впливом суспільних процесів.

12.2.2. Вік

Вікові особливості людини мають суттєве значення при формуванні суб’єктивного ставлення до хвороби і становлення певного типу реагування на неї. На сьогоднішній день встановлено, що для кожної вікової групи є свій реєстр тяжкості захворювань – своєрідний розподіл хвороб за соціально-психологічною значимістю і важкістю.

Так, для дітей, підлітків та юнаків і дівчат найбільш тяжкими в психологічному відношенні є хвороби та дефекти, що змінюють зовнішній вигляд і роблять їх непривабливими. Це пов’язано з системою цінностей та розкладом пріоритетів у молодих людей. Для підлітків та молодих людей однією з домінуючих потреб є «задоволення особистою зовнішністю», а тому найбільш тяжкі психологічні реакції виникають не на хвороби або стани, що загрожують життю, а на те, що змінює зовнішність: шкірні та алергічні хвороби, травми, опіки, операції, які спотворюють тіло. Тільки у дітей, підлітків та молодих людей відмічається такий психопатологічний синдром, як дисморфоманія (хибна впевненість людини – частіше дівчат – в наявності у неї потворності).

Для людей зрілого віку найбільш тяжка психологічна реакція відмічається на хронічні та інвалідизуючі хвороби, що пов’язано з системою цінностей і відображає бажання такої людини задовольнити такі соціальні потреби, як потреба в благополуччі, незалежності, самостійності та ін. А якраз задоволення цих потреб може бути заблоковано появою будь-якої хронічної або такої, що призводить до інвалідності, хвороби. В зв’язку з цим для осіб зрілого віку психологічно тяжкими є хронічні, соматичні, онкологічні та інші хвороби.

На другому місці по тяжкості викликання психологічних реакцій у людей зрілого віку знаходяться так звані «соромні» хвороби, до яких зазвичай відносять венеричні та психічні хвороби. Психологічні реакції на такі хвороби пов’язані з переживаннями хворих щодо того, як зміниться їх соціальний статус та авторитет, коли про ці хвороби стане відомо людям, що їх оточують. Список «соромних» не вичерпується венеричними та психічними хворобами. Деяким особам, наприклад, соромно хворіти на геморой, соромно проводити переривання вагітності (аборт). Іншим хворим (переважно керівникам) соромними здаються хвороби серця (інфаркт) та ін., тому що такі хвороби можуть загальмувати просування по службі.

Для людей похилого та пристарілого віку психологічно значущими є хвороби, що можуть призвести до смерті (інсульт, інфаркт, злоякісні пухлини). Психологічна реакція виникає в таких випадках не лише на виникнення обмежень життєдіяльності, а й на загрозу самого існування людини.