8.4. Система державної професійної реабілітації

О. В. Сергієні (1998), А. В. Іпатов, О. В. Сергієні, В. П. Топка, Л. Ю. Науменко зі співавт. (2002) систему державної професійної реабілітації розділяють на три етапи.

На першому етапі професійної реабілітації основну роль відіграє служба медико-соціальної експертизи: обласні та центрально-міські Центри (Бюро) медико-соціальної експертизи, спеціалізовані, міські, міжрайонні і районні МСЕК.

О. В. Сергієні (1998), А. В. Іпатов зі співавт. (2002) визначають наступні функції медико-експертних соціальних комісій у проведенні професійної реабілітації: реабілітаційно-діагностичну, реабілітаційно-експертну, реабілітаційно-профорієнтаційну, реабілітаційно-консультативну, реабілітаційно-контрольну та реабілітаційно-управлінську. До цих функцій вони відносять:

«– визначення клініко-трудового прогнозу (реабілітаційно-професійного потенціалу) на підставі оцінки стану здоров'я інваліда, його віку, рівня освіти, професії, наявних навичок і знань можливостей навчання і працевлаштування;

– оцінка стану професійно-реабілітаційної бази у районі мешкання інваліда;

– визначення показаних за станом здоров'я умов та характеру праці і надання відповідної трудової рекомендації;

– професійна консультація інваліда (підбір та рекомендація професії чи виду діяльності);

– оцінка відповідності реабілітаційного потенціалу інваліда вимогам діяльності, яку йому рекомендують;

– розробка заходів по реалізації реабілітаційно-професійного потенціалу;

- надання пропозицій по реалізації професійної частки індивідуальної програми реабілітації установам, які визначені як такі, що відповідають за її реалізацію;

– динамічний контроль і корекція індивідуальної програми реабілітації та складання епікризу;

– визначення рівня професійно-виробничої адаптації інваліда;

– оцінка раціональності працевлаштування з урахуванням медичних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних та професійно-адаптаційних показників;

– оцінка ефективності виконання індивідуальної програми реабілітації два рази на рік;

– вирішення питань працевлаштування інвалідів безпосередньо на виробництві разом з адміністрацією;

– обстеження робочих місць, на яких працюють інваліди;

– вивчення умов праці на підприємствах у зоні обслуговування з метою визначення робочих місць, на яких можуть бути працевлаштовані інваліди;

– брати участь у розробці на підприємствах переліку професій та робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів або проводити експертизу списків професій і посад, які призначені переважно для працевлаштування інвалідів;

– атестувати робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів разом з представниками підприємств, держнагляду охорони праці та громадськими організаціями інвалідів;

– брати участь у створеннірегіональних програм зайнятості населення по розділу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю, які потребують соціального захисту і не можуть на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

– брати участь у роботі координаційних рад з питань професійної орієнтації населення;

– інформувати відділи соціального захисту населення про інвалідів, які бажають працювати в умовах спеціалізованих та навчально-виробничих підприємств УТОГ та УТОС;

– інформувати центри зайнятості про інвалідів, які бажають працювати у звичайних умовах виробництва або потребують перенавчання;

– інформувати регіональні державні адміністрації, профспілкові та громадські організації інвалідів про стан професійної реабілітації інвалідів у регіоні з пропозиціями про заходи по її покращанню".

Слід відзначити, що в обов'язки МСЕК при проведенні професійної реабілітації входить також розробка щорічних заходів по раціональному працевлаштуванню інвалідів, які включаються до комплексного плану по профілактиці та зниженню інвалідності.

У виконанні другого етапу професійної реабілітації інвалідів провідну роль відіграють декілька установ і організацій: місцеві органи соціального захисту населення, державна служба зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів, громадські організації інвалідів, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, підприємства, організації та установи. Всі ці організації та установи проводять професійну орієнтацію, професійне навчання, раціональне працевлаштування, займаються питаннями створення робочих місць для інвалідів та здійснюють працевлаштування інвалідів згідно з трудовими рекомендаціями МСЕК.

Однак кожна з цих організацій виконує лише свої функції, які визначені інструктивно-методичними документами.

Функції місцевих органів соціального захисту населення за даними О. В. Сергієні (1998) та А. В. Іпатова зі співавторами (2002):

«– виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації;

– проводять професійну інформацію для інвалідів;

– щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із визначенням професій, спеціальностей;

– направляють інвалідів, які бажають працювати, у місцеві служби зайнятості для проведення професійної орієнтації та працевлаштування;

– подають місцевим радам пропозиції про визначення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– разом з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК і побажань інвалідів готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості;

– щорічно беруть участь у розробці програм зайнятості населення по розділу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю;

– подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;

– дають направлення інвалідам на професійне навчання у спеціальні навчальні заклади інтернатного типу Міністерства праці і соціальної політики;

– ведуть інформаційний блок даних інвалідів, які працюють і які бажають працювати;

– беруть участь у роботі ради у справах інвалідів при облдержадміністрації».

Функції відділень Фонду України соціального захисту інвалідів за даними О. В. Сергієні (1998) та А. В. Іпатова зі співавторами (2002):

«– беруть участь у визначенні підприємствам нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– у десятиденний термін після прийняття рішення місцевими радами про нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, надсилають державній службі зайнятості та місцевим органам соціального захисту населення список підприємств, яким установлено цей норматив;

– розглядають пропозиції підприємств щодо створення додаткових (понад установлений норматив) робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– фінансують навчання інвалідів 1-ї та 2-ї груп у навчальних центрах служби зайнятості населення;

– здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– надають фінансову допомогу підприємствам, які створюють додаткові робочі місця (понад установлений норматив), призначені для працевлаштування інвалідів;

– ведуть облік призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць;

– беруть на облік та сприяють працевлаштуванню інвалідів, які звернулися безпосередньо до Фонду з таким проханням;

– здійснюють виїзди на підприємства для вирішення створення робочих місць для працевлаштування інвалідів;

– фінансують створення малих підприємств для працевлаштування інвалідів;

– беруть участь у створенні Центрів соціально-трудової реабілітації інвалідів, які включають виробничу та медико-санітарну частину, комплекс заходів побутового обслуговування та культурно-масової роботи;

– сприяють збереженню робочих місць на підприємствах, де інваліди виробляють різні види продукції, а також здійснюється їх професійна реабілітація (підприємства УТОС, УТОГ та підприємства громадських організацій інвалідів)».

Функції державної служби зайнятості за даним О. В. Сергієні (1998) та А. В. Іпатова зі співавторами (2002):

«– веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;

– створює банк даних з професіограм професій та видів робіт на підприємствах в зоні обслуговування;

– веде облік інвалідів, які самостійно звернулися за допомогою у працевлаштуванні або направлені МСЕК та відділами соціального захисту населення;

– надає консультації з питань працевлаштування, умов та оплати праці, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання;

– профорієнтаційні підрозділи служби зайнятості проводять профорієнтацію, поглиблену профконсультацію, профдобір або профвідбір, визначають професійну придатність особи з обмеженою працездатністю з урахуванням професійних інтересів, нахилів, здібностей, наявних у інваліда професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи;

– за висновками профорієнтаційних підрозділів сприяє працевлаштуванню осіб з обмеженою працездатністю, направляє на професійне навчання непрацюючих інвалідів 3-ї групи за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, а інвалідів 1-ї та 2-ї груп - за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

– розробляє та узгоджує зі службою медико-соціальної експертизи перелік професій, з яких проводиться навчання інвалідів державною службою зайнятості;

– у разі відмови інваліду у працевлаштуванні направляє до Фонду соціального захисту інвалідів пропозиції про відрахування коштів за незайняте робоче місце інваліда;

– створює координаційну раду з питань професійної орієнтації населення, до складу якої повинні обов'язково входити представники органів охорони здоров'я та служби медико-соціальної експертизи. У положення про роботу Ради необхідно включати: вивчення і аналіз стану та проблем, які мають місце в організації професійної орієнтації осіб з обмеженою працездатністю, заслуховування інформації відповідних працівників та керівників підрозділів, які займаються питаннями професійної орієнтації цієї категорії населення, розробку пропозицій щодо реалізації питань професійної орієнтації осіб з обмеженою працездатністю;

– розробляє та подає пропозиції в обласну програму зайнятості населення по підрозділу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю;

– бере участь у роботі ради у справах інвалідів при облдержадміністрації;

– узагальнює результати роботи з питань професійної реабілітації інвалідів та інформує адміністративно-територіальні органи влади з пропозиціями щодо покращення цієї роботи;

– щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів згідно з формою державної статистичної звітності та первинного обліку, затвердженого Мінстатом;

– створює координаційну раду з питань зайнятості населення при облдержадміністрації, метою якої є попередження зростання прихованого безробіття, підготовки обласних програм зайнятості населення, в тому числі і осіб з обмеженою працездатністю».

Функції регіональних управлінь Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за даними А. В. Іпатова, О. В. Сергієні, В. П. Топки, Л. Ю. Науменко зі співавторами (2002):

– бере участь у засіданнях МСЕК при розгляді питань визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потерпілим внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань при наявності акта про нещасний випадок, або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновків науково-дослідного інституту гігієни праці і професійних захворювань чи профпатологічного відділення визначеного МОЗ України, направлення на МСЕК лікувально-профілактичного закладу (форма 88), направлення роботодавця або профспілкового органу підприємства, направлення суду чи прокуратури, направлення робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

«– Фонд зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

– відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії проводить навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договорній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу;

– організовує робочі місця для інвалідів, самостійно або разом з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування чи з іншими зацікавленими суб'єктами підприємницької діяльності, компенсує при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збитку виробленої продукції, за рахунок Фонду;

– перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах, вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних та нешкідливих умов виробництва;

– якщо у встановлений МСЕК термін роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.

– при проходженні потерпілим професійного навчання або перекваліфікації за індивідуальною програмою реабілітації (якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року), Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного заробітку протягом року, визначеного програмою реабілітації;

– оплачує вартість придбаних потерпілим інструментів, протезів та інших пристосувань, відшкодовує потерпілому інші необхідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою;

– за потерпілим, тимчасово переведеним на легшу нижче оплачувану роботу, зберігається його середньомісячний зарабіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку".

Функції підприємств, організацій, установ з питань професійної реабілітації інвалідів по даним О. В. Сергієні (1998), А. В. Іпатова із співавторами (2002), А. В. Іпатова, О. В. Сергієні, Т. Г. Войтчак зі співавторами (2005):

– створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів (згідно з діючим законодавством для підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів складає чотири відсотки від загальної кількості працюючих, а якщо працює 8–25 осіб – одне робоче місце);

– власник підприємства, організації чи установи за бажанням інваліда зобов'язаний встановити йому неповний робочий день або тиждень, а також створити пільгові умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК по працевлаштуванню та індивідуальної програми реабілітації;

– власник підприємства, організації чи установи повинен перевести інваліда, який потребує за станом здоров'я більш легкої роботи, за його згодою на таку роботу на підставі медичного висновку ЛКК або МСЕК тимчасово або безстроково; при цьому за таким інвалідом, який переведений на легку роботу з меншою заробітною платнею, протягом двох тижнів зберігається попередня середня заробітна плата; у випадках, які передбачені законодавством України (наприклад, при трудовому каліцтві та ін.), – на весь час виконання роботи з нижчою оплатою, або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

– особам, у яких втрата працездатності настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, власник зберігає місце роботи та середню заробітну плату на весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК групи інвалідності чи відсотків втрати професійної працездатності; при неможливості виконання такою особою своєї попередньої роботи він проводить навчання та перекваліфікацію і раціональне працевлаштування згідно з висновками ЛКК або МСЕК;

– власник підприємства, на якому працюють інваліди, повинен вживати додаткових заходів по забезпеченню їх безпечної роботи з урахуванням порушених у них функцій;

– власник підприємства проводить переобладнання технологічного спеціалізованого устаткування на спеціально пристосоване для інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, їх професійних навичок і знань, а також нозологічних форм захворювань, анатомічних дефектів та ступеня порушених функцій;

– самостійно або спільно з інженерно-лікарською бригадою визначають види виробництва, окремі цехи та дільниці, професії (спеціальності), посади, робочі місця, в яких характер, умови та режим праці відповідають вимогам, які необхідні для трудової діяльності осіб з обмеженими трудовими можливостями, включаючи роботу на умовах неповного робочого дня або тижня та вдома;

– «організовують проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінки технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестують робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, на відповідність нормативно-правовими актам та вимогам індивідуальних програм реабілітації спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнагляду охорони праці, громадських організацій інвалідів;

– включають створені робочі місця для інвалідів до колективного трудового договору;

– щорічно інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні";

– один раз в два місяці інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів";

– власники підприємств, організацій, установ створюють умови праці для інвалідів з урахуванням їх індивідуальних програм реабілітації, проводячи при цьому адаптацію виробничого процесу до можливостей працівника з урахуванням стану його здоров'я та психологічного стану, встановлюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень та інші пільги;

– при створенні робочого місця вдома забезпечують інваліда для виконання роботи необхідним інструментом, основною і допоміжною сировиною, матеріалами та напівфабрикатами;

– «забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

– запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

– розробляють і затверджують службові інструкції про робоче місце інваліда;

- організовують за власні кошти навчання інвалідів (курсове, бригадне, на робочих місцях та у відомчих регіональних професійно-технічних училищах) або перекваліфікацію з метою набуття ними спеціальностей щодо профілю підприємства;

– щорічно повідомляють місцеві відділення Фонду соціального захисту інвалідів про кількість працюючих інвалідів".

Згідно з «Національною програмою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001–2005 роки" професійною реабілітацією осіб з обмеженою працездатністю займаються 25 реґіональних центрів професійної реабілітації інвалідів Міністерства праці і соціальної політики та Національний центр професійної реабілітації і зайнятості інвалідів. Основними напрямками діяльності та функціями цього центру за даними А. В. Іпатова, О. В. Сергієні, Т. Г. Войтчак зі співавторами (2005) є:

– професійна реабілітація інвалідів (створення банку даних інвалідів, що потребують соціально-трудової реабілітації; професійна адаптація; навчання певним професіям; розробка та впровадження в практику нових реабілітаційних та навчальних програм; розробка кваліфікаційних характеристик професій та спеціальностей, які пов'язані з реабілітацією; науково-практичне співробітництво по професійній реабілітації);

– медичне супроводження професійної реабілітації інвалідів (медичне тестування, складання індивідуальних програм реабілітації, питання фізичної реабілітації та розробка нових науково-методичних її методів, медичне визначення ефективності реабілітації);

– соціально-психологічна реабілітація інвалідів (проведення соціально-психологічного тестування, професійної орієнтації, професійного відбору та складання індивідуальної програми реабілітації, психологічне визначення ефективності реабілітації та проведення соціально-психологічного консультування і культурно-просвітницької роботи);

– зайнятість та працевлаштування інвалідів (проведення моніторингу зайнятості та працевлаштування інвалідів, вивчення попиту ринку праці, сприяння працевлаштуванню та самозайнятості випускників);

– координація діяльності по створенню мережі центрів професійної та соціально-трудової реабілітації інвалідів (підготовка та перепідготовка спеціалістів по реабілітації інвалідів, науково-методичне забезпечення реабілітації, координація діяльності регіональних реабілітаційних центрів, інформаційно-аналітичне визначення стану та перспектив розвитку реабілітації в республіці, розробка необхідної документації для регіональних центрів реабілітації).

Поряд з республіканським та регіональними державними центрами професійної реабілітації, в м. Києві на громадських засадах створено "Центр соціально-трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів", який має свої філіали в окремих областях України. Цей Центр з його філіалами в окремих областях республіки за напрямками діяльності та функціями в переважній більшості дублює державний Всеукраїнський центр профреабілітації інвалідів та державні регіональні реабілітаційні центри.