6.7. Порядок оскарження рішень

МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИХ ЕКСПЕРТНИХ КОМІСІЙ

У разі незгоди оглянутого хворого з рішенням районної, міжрайонної міської та спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії він протягом одного місяця має право подати про це письмову заяву до Кримської республіканської, центральної міської (м. Київ і м. Севастополь), обласної медико-соціальної експертної комісії або до медико-соціальної експертної комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного відділу (управління) охорони здоров’я. Комісія, що проводила огляд, або відділ (управління) охорони здоров’я в триденний строк з дня одержання заяви повинні надіслати усі наявні документи разом з заявою на розгляд Кримської республіканської, центральної міської (м. Київ і м. Севастополь), обласної медико-соціальної експертної комісії, яка не пізніш як через місяць з дня подання заяви проводить переогляд хворого і приймає відповідне рішення.

Рішення Кримської республіканської, центральної міської (м. Київ, м. Севастополь), обласної медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до науково-дослідних інститутів експертизи (Український НДІ медико-соціальних проблем інвалідності – м. Дніпропетровськ, Український науково-дослідний інститут реабілітації – м. Вінниця). Після обстеження в цих інститутах вища МСЕК (обласна, центральна міська, Кримська республіканська) на основі консультативного експертного висновку інститутів виносить остаточне експертне рішення. Якщо хворий не згодний з таким рішенням, він може подати письмову заяву до Управління медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Міністерство охорони здоров’я України (Управління медико-соціальної експертизи) при виявленні фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає іншому складу обласної, центральної міської (м. Київ і м. Севастополь) або Кримської республіканської медико-соціальної комісії з урахуванням усіх наявних обставин повторно розглянути питання, рішення яких оскаржуються, а також вживає інших заходів, що забезпечують дотримання чинного законодавства при проведенні медико-соціальної експертизи.

Наряду з цим, в Законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відмічено, що експертне рішення будь-якої медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене в суді в установленому порядку.

Розділ 7

Індивідуальна програма реабілітації та основні принципи її складання

7.1. Загальні дані про індивідуальну

ПРОГРАМУ РЕАБІЛІТАЦІЇ (ІПР)

При затвердженні «Індивідуальної програми реабілітації інваліда» 20.01.1992 р. № 16.01/47 була затверджена також і «Методика складання індивідуальної програми реабілітації інваліда». В цьому документі відмічається, що «реабілітація інвалідів – це процес і система заходів, спрямованих на відновлення і компенсацію порушених або втрачених здібностей до професійної, побутової, громадської діяльності і створення умов для їх інтеграції у суспільстві». Далі підкреслюється, що реабілітація є одним із найважливіших напрямків в охороні здоров’я населення, що вона має багатопрофільний і багатоетапний характер і залежить від багатьох факторів: реабілітаційного потенціалу інваліда, соціально-економічних особливостей регіону, географічних особливостей та ін.

Індивідуальна програма реабілітації передбачає заходи по відновленню психофізіологічних здібностей, соціального статусу та матеріального стану людини з тими чи іншими вадами здоров’я.

Згідно з класифікацією експертів ВООЗ розрізняють медичну, професійну і соціальну реабілітацію.

Медична реабілітація включає в себе комплекс лікувальних заходів, які спрямовані на відновлення порушених функцій організму, виявлення та активацію компенсаторних механізмів з метою забезпечення в майбутньому умов для повернення хворої людини до активного самостійного життя. До медичної реабілітації відносять усі види відновного лікування, включаючи лікування в умовах поліклініки (амбулаторії), стаціонару, санаторію, профілакторію, курорту, диспансерне спостереження, профілактичні заходи та різні хірургічні втручання і протезування.

Професійна реабілітація включає комплекс державних та суспільно-громадських заходів, що спрямовані на відновлення працездатності хворої людини і повернення її за особистими побажаннями до суспільно-корисної праці в доступних для неї умовах з метою досягнення нею матеріальної незалежності, самозабезпечення й інтеграції в суспільство. До професійної реабілітації відносять експертизу потенційної професійної працездатності, профорієнтацію, профпідготовку, професійно-виробничу адаптацію, обов’язкове раціональне та оптимальне працевлаштування, контроль за раціональністю працевлаштування та ходом професійно-виробничої адаптації.

Соціальна реабілітація включає заходи, які спрямовані на створення і забезпечення умов для соціальної інтеграції хворої людини (інваліда), відновлення її соціального статусу та спроможності до самостійної суспільної і сімейно-побутової діяльності. Соціальна реабілітація здійснюється шляхом соціального орієнтування, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів патронажу та соціального обслуговування.

Психологічна реабілітація включає заходи, які спрямовані на вивчення особливостей особистості та вплив на неї психоемоційних порушень, що виникають у результаті порушення життєдіяльності та визнання індивідуума інвалідом, та на розробку психологічних методів впливу на інваліда: навчання психогігієнічним навичкам, орієнтації щодо повернення його до активної життєдіяльності на рівні, що адекватний його здібностям і можливостям.

Поряд з цим ряд авторів, у тому числі А. В. Іпатов, О. В. Сергієні, В. В. Марунич та ін. (2003), виділяють фізичну та соціально-економічну реабілітацію.

Під фізичною реабілітацією розуміють комплекс заходів, які містять у собі послідовне проведення лікувальної гімнастики і фізичної культури, дозованої ходьби, контрольованих та неконтрольованих фізичних тренувань та ін., які спрямовані на відновлення фізичної працездатності хворих.

Соціально-економічна реабілітація включає в себе заходи, які спрямовані на вирішення питань взаємовідношень між інвалідом і суспільством, між хворим (інвалідом) та сім’єю, пенсійного забезпечення з метою повернення хворому економічної незалежності і соціальної повноцінності.

У процесі реабілітації М. В. Коробов (1999) та інші виділяють три етапи: відновного лікування, соціалізації або ресоціалізації та соціальної інтеграції і реінтеграції.

Етап відновного лікування передбачає відновлення біомедичного статусу і спрямований на відновлення порушених функцій і здоров’я хворих та інвалідів. При цьому у більшості хворих та інвалідів реабілітація і закінчується на цьому етапі – настає відновлення життєдіяльності і хворий повертається до звичайної для нього діяльності.

Етап соціалізації або ресоціалізації передбачає відновлення особистісно-особистого статусу хворого і спрямований на розвиток, формування, відновлення або компенсацію особистісних соціальних навиків і функцій, звичайних видів життєдіяльності і соціально-рольових установок особи.

Етап соціальної інтеграції і реінтеграції спрямований на відновлення соціального статусу і включення або повернення хворого в звичайні умови життя.

Цей розподіл реабілітації на три етапи за М. В. Коробовим (1999) по своїй суті мало чим відрізняється від етапів реабілітації, які виділені експертами ВООЗ.

Етапи реабілітації відрізняються один від іншого метою та задачами, засобами та методами реабілітаційного впливу на особу з тими чи іншими вадами здоров’я. При цьому етапи реабілітації взаємно зв’язані один з одним і впливають на окремі ланцюги реабілітаційного процесу.