9.2. Найбільш важливі законодавчі

ТА ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

Наказом № 117 МОЗ України від 23.05.2000 р. була затверджена «Комплексна програма профілактики інвалідності серед дітей і населення працездатного віку на період 2000–2005 років», в якій особлива увага приділена розробці ІПР при різних захворюваннях, у тому числі питанням медичної реабілітації.

Постановою Кабінета Міністрів України від 10.01.2002 р. була затверджена міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки, в сьомому розділі «Кращі можливості для інвалідів» якої підкреслюється, що з метою забезпечення інвалідів можливостями жити повноцінно в соціальному, екологічному і психологічному відношеннях створити при Управліннях охорони здоров'я обласних і міських держадміністрацій реабілітаційні ради, які б керували та координували роботу по медичній реабілітації хворих та інвалідів. Крім цього, на ці ради були покладені і наступні обов'язки:

– забезпечення проведення моніторінгу стану здоров'я інвалідів;

– створення можливостей для отримання дітьми-інвалідами повноцінної загальної середньої освіти;

– розробка та впровадження в практику роботи дитячих лікарень обґрунтованих стандартів оцінки важкості функціональних порушень при встановлення груп інвалідності дітям;

– сприяння розвитку мережі центрів реабілітації дітей-інвалідів та розробка комплексної програми медичної, психопедагогічної і соціальної реабілітації і адаптації дітей в суспільство;

– розробка програми профілактики інвалідності найбільш поширених захворювань, що приводять до інваладності в молодому віці;

– розробка рекомендацій по створенню системи підготовки спеціалістів вищої та І–ІV рівнів акредитації для здійснення медико-соціальної реабілітації інвалідів;

– розробка та впровадження в практику роботи МСЕК науково обґрунтованих стандартів медико-соціальної експертизи і реабілітації інвалідів.

У Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», що був прийнятий 6 жовтня 2005 р. за № 2961- ІV, реабілітаційні заходи розглядаються як система підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя та сприяння їм у досягненні соціальної і матеріальної незалежності. В цьому ж законі виділені основні завдання законодавства республіки з питань реабілітації інвалідів:

– створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності;

– визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;

– розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;

– регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;

– структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;

– сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері.

У прийнятому Законі вказується, що держава бере активну участь у проведенні реабілітації інвалідів і управління системою їх реабілітації покладає на центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво підприємствами, установами, закладами системи реабілітації інвалідів, аналітично-прогнозну діяльність, визначають тенденції розвиттку і вплив демографічної, соціально-економічної, екологічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан інвалідності населення, формують напрями взаємодії різних ланок системи реабілітації інвалідів, стратегічні напрямки її розвитку, узагальнюють світовий і вітчизняний досвід у цій сфері.

У Законі підкреслюється, що медико-соціальні експертні комісії, поряд з проведенням експертизи стану життєдіяльності та вирішенням інших експертних питань, повинні виносити рішення про професійну придатність інваліда, яке включається в ІПР та є обов'язковим для органів виконавчої влади та підприємств, установ і організацій всіх форм власності.

Центральний орган виконавчої влади в сфері медичної реабілітації інвалідів бере участь у розробці та в забезпеченні державних і цільових програм, заходів з профілактики інвалідності та медичної, психологічної, фізичної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів; організовує здійснення заходів щодо забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів соціальним, культурним та інформаційним обслуговуванням, технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, занять фізичною культурою, дозвілля; забезпечує ведення державного реєстру реабілітаційних установ і розробляє для них типові штатні нормативи професійного складу працівників реабілітаційних установ та ін.

Згідно з Законом «Про реабілітацію інвалідів в Україні» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування організовують виконання державних програм у сфері реабілітації інвалідів; вживають заходів щодо розширення при необхідності мережі реабілітаційних установ; створюють умови для забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій (лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів) технічними та іншими засобами і послугами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом; сприяють роботі громадських організацій, у тому числі громадських організацій інвалідів, залучають їх до співпраці та партнерства при проведенні реабілітації та ін.

Функції системи реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів зводяться до забезпечення своєчасної комплексної і неперервної медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації з метою досягнення інвалідами, дітьми-інвалідами оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності.

В систему реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів входять наступні заклади і установи: органи виконавчої влади або місцевого самоврядування; реабілітаційні установи для інвалідів, дітей-інвалідів; будинки дитини- дошкільні навчальні заклади для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку віком до чотирьох років; спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу для дітей віком від 2 до 7(8) років, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; установи соціального обслуговування інвалідів, дітей-інвалідів; санаторно-курортні установи системи органів праці та соціального захисту населення; протезно-ортопедичні підприємства та ін.

У залежності від змісту реабілітаційних заходів, які здійснюють реабілітаційні установи, вони розподіляються на такі типи: медичної реабілітації, медико-соціальної реабілітації, соціальної реабілітації, психолого-педагогічної реабілітації, фізичної реабілітації, професійної реабілітації, трудової реабілітації, фізкультурно-спортивної реабілітації.

Рішення про створення державних реабілітаційних установ приймається Кабінетом Міністрів України, а комунальних – місцевими органами виконавчої влади.

У Законі вказується, що держава гарантує забезпечення інваліду переліка послуг, що передбачений державною типовою програмою реабілітації інваліда.

Реабілітаційний процес включає такі складові:

– відновлювальні медичні заходи, реконструктивна хірургія, ендопротезування, протезування, ортезування, санаторно-курортне лікування;

– медична, медико-соціальна, соціальна, психологічна, психолого-педагогічна, фізична, професійна, трудова, фізкультурно-спортивна реабілітація, соціальна адаптація;

– забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення;

– освіта, професійна орієнтація, сприяння в працевлаштуванні, виробнича адаптація;

– фізкультурно-спортивні заходи, оздоровлення.

Реабілітаційні установи здійснюють комплексну реабілітацію інвалідів, дітей-інвалідів шляхом реалізації соціально-економічних, медичних, фізичних, психологічних, педагогічних, професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності, відновлення здоров'я та трудових навичок інвалідів, дітей-інвалідів, корекцію психічних процесів, здобуття ними освіти, їх трудову зайнятість незалежно від категорії і причин інвалідності.

При необхідності реабілітаційні установи створюють реабілітаційні комісії, до складу яких входять провідні спеціалісти та представники органів виконавчої влади.