10.2. Загальне захворювання

Загальне захворювання є найбільш частою причиною інвалідності, Ця причина інвалідності встановлюється в тих випадках, коли втрата працездатності настає від будь-якого захворювання або анатомічного дефекту, які не пов'язані з виробничою травмою, професійними шкідливостями, з проходженням військової служби, участю у Великій Вітчизняній війні, з наслідками аварії на ЧАЕС.

Причина інвалідності "загальне захворювання" МСЕК визначає особам, коли інвалідність у них настала в період виконання трудової діяльності або після її припинення; громадянам, що мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника або на різні види державної допомоги, незалежно від того, чи працювали вони до настання інвалідності.

Визнання особи інвалідом від "загального захворювання" дає їй право на отримання державної пенсії по інвалідності за наявності у неї відповідного по віку трудового стажу. В тих же випадках, коли громадянин визнається інвалідом 1-ї або 2-ї груп внаслідок "загального захворювання" і не має необхідного стажу роботи, а його інвалідність за висновком МСЕК настала в період трудової діяльності, то він має право на пенсію при неповному стажі роботи.

Якщо інвалідність настала в осіб до 20 років під час роботи або після її припинення, пенсія призначається їм незалежно від трудового стажу.

10.3. Інвалідність з дитинства

Інвалідність з дитинства встановлюється особам, у яких загальні захворювання або анатомічні дефекти призвели до обмеження життєдіяльності і визнання їх інвалідами до досягнення ними 18 років і до початку роботи по найму.

В окремих випадках інвалідність з дитинства може бути встановлена громадянам більш старшого віку і які визнані інвалідами від загального захворювання, якщо після перенесеного в дитячі роки захворювання чи травми, або внаслідок вродженого дефекта мало місце значне порушення життєдіяльності (ознаки інвалідності) у віці до 18 років. При цьому такі дані повинні бути підтвердженими виписками із історій хвороби, амбулаторних карт про лікування, виконаних операцій, довідками лікувально-консультативних комісій або окремих лікарів про звільнення з роботи з указанням діагнозу; протоколами органів МВС, актами правління сільськогосподарських підприємств та іншими документами, що складені з приводу перенесеної травми в побуті або на роботі, в яких указані характер або тяжкість такої травми.

Наприклад: гр. К., 28 років, визнається інвалідом 2-ї групи від загального захворювання протягом 8 років по діагнозу "Віддалені наслідки перенесеної черепно-мозкової травми у виді післятравматичного арахноенцефаліту з помірним лівостороннім геміпарезом, вираженим лікворо-гіпертензійним синдромом і рідкими епілептичними нападами". При черговому переогляді він представив виписку з історії хвороби 14-літньої давності, в якій було вказано, що хворий в 14 років переніс тяжку побутову черепно-мозкову травму, з приводу якої він лікувався в стаціонарі районної лікарня протягом 42 днів. Про перенесену в дитинстві черепно-мозкову травму відмічалось також в амнестичних даних амбулаторної картки. Будь-яких інших захворювань, що могли привести до перелічених вище в діагнозі функціональних порушень, у нього не було. За заявою хворого при черговому огляді йому була змінена причина інвалідності на "інвалідність з дитинства".

Питання про визнання хворого "інвалідом з дитинства" лікарі медико-соціальних експертних комісій можуть вирішувати на основі клініко-рентгенологічних даних без медичних документів за наявності анатомічного дефекту, який достовірно може вказувати на його розвиток у дитячому віці (наслідки перенесеного поліомієліту, туберкульозного спондиліту з вираженим горбом, хвороба Пертеса, оліфгофренія, вроджені вади серця та ін.).

Наприклад: хвора Ц., 34 років, працює бухгалтером, вперше звернулася у МСЕК для встановлення інвалідності. При огляді у ЛКК та у МСЕК був встановлений діагноз: «Віддалені наслідки після перенесеного поліомієліту у вигляді вираженого парезу м'язів лівої нижньої кінцівки (патологічні зміни прирівнюються до анатомічного дефекту)», по якому вона була визнана інвалідом 3-ї групи «інвалідність з дитинства».

Особи, які перенесли ті чи інші захворювання в дитинстві – до 18 років або мали вроджені дефекти з функціональними порушеннями, що не призводили до вираженого обмеження життєдіяльності, можуть бути визнані «інвалідами з дитинства» у випадках прогресування патології, яка була діагностована в дитячому віці.

Наприклад: у гр. В., 27 років, у дитинстві була виявлена міопія обох очей, яка добре коригувалась і не давала підстав для встановлення будь-якої групи інвалідності. Ця хвора освоїла професію оператора комп'ютерного набору і стала працювати. Патологічні зміни обох очей стали наростати, що призвело до визнання її інвалідом 3-ї групи. В даному випадку МСЕК обґрунтовано (за заявою хворої) встановила причину інвалідності "інвалідність з дитинства".

У тих випадках, коли в інваліда з дитинства виникло нове захворювання в період трудової діяльності, яке дає право на визнання його інвалідом, хворий має право вибирати причину інвалідності.

Наприклад: гр. Д., 34 років, у 18-літньому віці був визнаний інвалідом 3-ї групи «з дитинства» за діагнозом: «Віддалені наслідки травми лівого плечового сплетіння у семилітньому віці у вигляді параліча лівої кисті". На виробництві він отримав черепно-мозкову травму, в зв'язку з чим був направлений на МСЕК з діагнозом: «Стан після перенесеної черепно-мозкової травми у вигляді дефекта кісток черепа 4 х 1,5 см без пульсації мозкової речовини та помірного астенічного синдрому». МСЕК визнала його інвалідом 3-ї групи і за вибором хворого встановила причину інвалідності «трудове каліцтво».

Гр. З., 48 років, інвалід 3-ї групи «з дитинства» за діагнозом: «Віддалені наслідки після перенесеного поліомієліту у вигляді вираженого парезу м'язів правої нижньої кінцівки». Хворий переніс трансмуральний інфаркт міокарда, що призвело його до вираженого обмеження життєдіяльності й до визнання інвалідом 2-ї групи. За бажанням хворого МСЕК встановила йому причину інвалідності "загальне захворювання".