7.2. Основні принципи реабілітації

Згідно з «Методикою складання індивідуальної програми реабілітації інваліда» основними принципами реабілітації є індивідуальність, ранній початок, етапність, безперервність, послідовність, спадкоємність і комплексність.

Індивідуальність реабілітації означає необхідність обліку конкретних умов і особливостей виникнення, розвитку і можливого перебігу захворювання та розв’язання інвалідності у даного індивідуума.

Ранній початок реабілітації ― запорука успішності всього реабілітаційного процесу. Наприклад: раннє виявлення і проведення лікування на початкових стадіях злоякісних пухлин приводить у переважній більшості до повного видужання хворого.

У медичній реабілітації розрізняють три фази: ранньої реабілітації, реабілітації хворого і реабілітації інваліда.

Безперервність передбачає організаційне і методичне забезпечення нерозривності єдиного процесу реалізації різноманітних реабілітаційних заходів. У той же час розривання таких заходів може негативно вплинути на процес реабілітації й різко знизити його ефективність.

Послідовність проведення реабілітації диктується особливостями перебігу захворювання індивідуума, можливостями його соціально-середовищного оточення та організаційними аспектами реабілітаційного процесу.

Спадкоємність етапів реабілітації полягає в урахуванні кінцевої мети наступного етапу при проведенні заходів попереднього етапу.

На сьогоднішній день виділяють наступні етапи реабілітації: експертна діагностика і прогнозування, формування і реалізація індивідуальної програми реабілітації, динамічний контроль за проведенням реабілітації та за віддаленими її результатами.

Комплексність реабілітації включає в себе облік на всіх етапах численних аспектів реабілітації: медичних, психофізіологічних, психологічних, психотерапевтичних, професійних, санітарно-гігієнічних, соціально-середовищних, економічних, правових, навчально-виробничих та ін. Але всі ці аспекти, що ґрунтуються на використанні біологічних і соціальних механізмів адаптації, зводяться, як було вказано раніше, до медичної, професійної та соціальної реабілітації. Наприклад, хворому з дитячим церебральним паралічем з геміпарезом одночасно проводяться: оперативне лікування (за необхідності), медикаментозне лікування, фізіотерапевтичне лікування, механотерапія, бальнеотерапія або грязелікування, одночасно навчання (для дітей шкільного віку) та ін.

7.3. Основні принципи медичної реабілітації

На етапі медичної реабілітації основними завданнями є медико-експертна діагностика, відбір хворих на реабілітацію, припинення подальшого прогресування хвороби, профілактика ускладнень, відновлення або максимальна компенсація порушених патологічним процесом функцій.

У залежності від нозологічної форми захворювання та тяжкості і специфіки функціональних порушень розрізняють два варіанта реабілітації – курсової та безперервної. Курсова реабілітація проводиться в обмежений період часу (в основному при травмах та гострих захворюваннях). Тривалість курсу може коливатися від декількох тижнів і місяців до 1-1,5 року до того часу, поки не буде досягнуто оптимально можливе відновлення порушених функцій, а водночас соціально-побутової та професійної недостатності. Безперервна реабілітація показана переважно при хронічних захворюваннях. Безперервна реабілітація є довгим, а інколи постійним процесом медичної реабілітації, який продовжується доти, поки мають місце попередження ускладнень або зменшення тяжкості функціональних порушень. Така безперервність реабілітації досягається чергуванням реабілітаційних курсів у лікувально-профілактичних закладах та вдома (1–3 рази протягом року). Домашнє завдання корегується, перевіряється адекватність та правильність його виконання. Потім знову проводиться лікування у лікувально-профілактичному закладі.

Слід відзначити, що вирішення будь-якої практичної задачі відновлення здоров’я і соціального статусу людини може бути досягнуто при врахуванні всіх багатогранних соматичних, нервово-психічних, фізіологічних, психологічних проявів та їх взаємозв’язків. А тому мета медичної реабілітації зводиться до усунення, або послаблення наслідків хвороби чи травми, до повного або стійкого частково відновлення, або компенсації порушень у психічному, нервово-фізіологічному і анатомічному стані індивідуума.

Медичну реабілітацію проводять за рахунок коштів, які виділені на охорону здоров’я, фондів соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності, обов’язкового страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та ін., а також за рахунок інших організацій та допомоги спонсорів.

На сьогоднішній день у комплекс медичної реабілітації входять наступні методи та способи:

– медикаментозне лікування;

– оперативне відновне лікування, що включає в себе реконструктивно-відновні та пластичні операції;

– фізичні методи та способи лікування: електролікування (ампліпульстерапія, гальванізація, дарсонвалізація, діадинамотерапія, індуктотермія, КВЧ-терапія, магнітотерапія, електростимуляція, електросон, електрофорез, УВЧ-терапія та ін.), світлолікування (інфрачервоне опромінення, лікування ультразвуком, ультрафіолетове опромінення та ін.), водо- та бальнеотерапія (ванни, душі, лікування мінеральними водами та водами з різними добавками, обливання), теплолікування (грязьові аплікації і ванни, парафінолікування, озокеритолікування), інгаляційна терапія (аерозоль- та аероіонотерапія та ін.), лазеротерапія, в тому числі лазерна та акупунктура, оксигенотерапія та ін.;

– лікувальна фізкультура;

– механотерапія;

– мануальна терапія;

– масаж;

– лікування за допомогою дієти;

– різні методи голкорефлексотерапії, в тому числі і рефлексотерапії;

– гомеопатичне лікування;

– фітотерапія;

– психотерапія (групова та індивідуальна, раціональна, соціальна, поведінкова та ін., аутогенне тренування, психоаналіз, заняття з близьким мікросоціальним оточенням (сім’я, близькі родичі, друзі тощо) з метою навчання правильному та спеціальному спілкуванню з хворим чи інвалідом та ін.);

– різні соціально-психологічні методи лікування: трудотерапія, терапія зайнятістю, терапія соціальним середовищем та ін. Серед цих методів лікування суттєве значення має трудотерапія, що підрозділяється на декілька підвидів: загальнозміцнювальна (тонізуюча), відновна та професійна, які спрямовані на відновлення тих, що були, та формування нових професійно важливих якостей і здібностей, а також трудових навичок;

– протезно-ортопедична допомога, яка включає в себе великий комплекс відновного (оперативного та консервативного) лікування, забезпечення хворих та інвалідів різними протезно-ортопедичними виробами: протези – пристрої, що заміщають відсутню частину кінцівки або іншої частини тіла і служать для заповнення анатомічного і косметичного дефекта; ортрези – пристрої, які надіваються на частину опорно-рухового апарату для покращання його функції, розгрузки і відновлення порушених функцій (бандаж, корсет, обтуратор, реклинатор, тутор, шина та ін.); ортопедичне взуття – спеціальне взуття, що призначається для корекції анатомічних і функціональних порушень внаслідок захворювань або травм нижніх кінцівок;

– у залежності від ступеня порушення ходьби та причини інвалідності проводиться забезпечення засобами пересування (ручні візки, мотовізки, автомобілі «Таврія» і ін.).