Розділ 11 охорона праці та визначення втрати професійної працездатності у відсотках хворим, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків

11.1. Загальні положення про охорону праці

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці складається із Закону «Про охорону праці» (1999 р.), Кодекса законів про працю України, закону «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що потягнули за собою втрату працездатності» і прийнятих у відповідності з ними нормативно-правових актів.

Державна політика в області охорони праці визначається у відповідності до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, попередження нещасних випадків і професійних захворювань.

Державна політика в області охорони праці базується на наступних принципах:

пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій і продукції, а також сприянню виробництвам в створенні безпечних і нешкідливих умов праці;

– комплексного рішення задач охорони праці на основі загальнодержавної, відомчих, регіональних програм з цього питання і з врахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в області науки і техніки і охорони навколишнього середовища;

– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

– встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх виробництв і суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності і видів діяльності;

– адаптації трудових процесів до можливостей працівника із врахуванням його здоров’я і психологічного стану;

– використання економічних методів управління охороною праці, залучення добровільних внесків і інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що вирішують проблеми охорони здоров’я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями і працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому і державному рівнях;

– використання світового досвіду організації роботи по покращенню умов і підвищенню безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

11.2. Гарантії прав на охорону праці

Законом «Про охорону праці» підкреслюється, що гарантії прав на охорону праці передбачаються під час укладання трудового договору. Роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці, про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторах та можливі наслідки їх впливу на здоров’я.

Працівнику не може пропонуватись робота, яка згідно з медичним висновком йому протипоказана за станом здоров’я. Допуск до роботи з підвищеною небезпекою і тих, які потребують професійного відбору, допускається лише за наявності висновків психофізіологічної експертизи.

Усі працівники у відповідності з законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що потягнули за собою втрату працездатності.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо склалася виробнича ситуація, що небезпечна для його життя або здоров’я, або оточуючих його людей, або для виробничого чи навколишнього середовища. Працівник зобов’язаний негайно повідомити про це безпосередньо керівника або роботодавця.

Працівника, який за станом здоров’я у відповідності з медичним висновком потребує надання більш легкої роботи, роботодавець повинен перевести з дозволу працівника на таку роботу на термін, який вказаний у медичному висновку, а у випадках необхідності встановити скорочений робочий день і організувати проведення навчання такого працівника по придбанню іншої професії у відповідності до законодавства.

Робітники, які зайняті на важких і з шкідливими умовами роботах, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату роботи в підвищеному розмірі й інші пільги та компенсації, що надаються у відповідності до діючого законодавства.

Крім цього, працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, що пов’язані з забрудненням або з несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безкоштовно за встановленими нормами спеціальна одежа, спеціальне взуття і інші засоби індивідуального захисту, а також миючі й знезаражуючі засоби.

Роботодавці виробництв, що використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з врахуванням рекомендацій лікарів-експертів МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів по безпеці праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Крім цього, у випадках, що передбачені законодавством, роботодавець повинен організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів у відповідності з медичними рекомендаціями. Притягнення інвалідів до понаднормової праці та праці в нічний час не допускається.

Відшкодування шкоди, яка була заподіяна працівнику в результаті пошкодження його здоров’я або у випадках смерті працівника, здійснюється Фондом обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у відповідності з Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві».

Поряд з цим роботодавець може за рахунок особистих коштів здійснювати потерпілим і членам їх сімей додаткові виплати у відповідності з колективним або трудовим договором.

За працівниками, що втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) і середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У тих випадках, коли потерпілий не може виконувати попередню роботу, проводиться його навчання або перекваліфікація, а також раціональне працевлаштування у відповідності до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій.

Час перебування на групі інвалідності в зв’язку з нещасним випадком на виробництві або з професійним захворюванням зараховується в стаж роботи для призначення пенсії за віком, а також стаж роботи з шкідливими умовами, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.