12.2.3. Професія

Люди, а в особливості люди зрілого віку, дуже часто оцінюють тяжкість хвороби в залежності від впливу симптомів захворювання на їх працездатність на даний час та на майбутнє. І ось тут значущою стає професійно обумовлена цінність того чи іншого органа. Наприклад, співак або лектор будуть більш тяжко психологічно реагувати на ангіну або бронхіт, ніж на гастрит або виразкову хворобу шлунка. Це пов’язано з тим, як суттєво впливають симптоми хвороби на якість виконання професійних обов’язків. Так, наприклад, для спортсмена або людини фізичної праці підвищено значущим буде остеохондроз хребта, а не депресія, а для людини творчої професії – навпаки; машиніст баштового крану більш гостро буде переживати з приводу частих кризів та запаморочення внаслідок гіпертонічної хвороби або атеросклерозу, ніж контролер або черговий.

12.2.4. Особливості темпераменту

Згідно з визначенням темперамент – це характеристика психічної діяльності людини: темп, ритм та інтенсивність психічних процесів і станів. Значущими для вироблення певного типу реагування на хворобу параметрами темпераменту вважають також емоційність, витримування болю, як ознаку емоційності; обмеження рухів і нерухомість, які відображають параметр активності.

Біль є результатом взаємовідносин «ноціцептивних» і «антиноціцептивних» систем та інших механізмів мозку. Суб’єктивне відчуття болю суттєво впливає на ступінь зосередження уваги людини на цьому відчутті і, як результат цього, на його перенесення.

На сьогоднішній день встановлено, що різні люди мають різний поріг больової чутливості: одні люди з низьким порогом больової чутливості відчувають біль при незначних пошкодженнях, а інші – з високим порогом больової чутливості, тільки при серйозному пошкодженні тканин. Дуже часто поріг больової чутливості корелює з емоційністю. Більш низькі больові пороги відмічаються у холериків та меланхоліків, а більш високі – у сангвініків і флегматиків. Екстраверти сприймають усі рівні стимуляції, в тому числі больові, менш інтенсивно, ніж інтраверти (Айзенк).

Загальна рухова активність або імпульсивність обумовлена спадковими психофізіологічними факторами і включає в себе режим рухової активності, швидкість рухів та інші рухові характеристики людини. Деякі дослідники погане перенесення стану вимушеного обмеження рухів відносять до екстраверсії або інтроверсії. У багатьох хворих вимушені обмеження рухомості або нерухомість внаслідок хвороби («прикутість» до ліжка, необхідність дотримування постільного режиму) можуть служити психологічною фрустрацією для осіб, руховий режим яких спрямований на швидкі рухи та інтенсивні фізичні навантаження.

12.2.5. Особливості характеру

Психологічна реакція на хворобу базується на особливостях характеру людини. В залежності від типу акцентуації характеру відмічається той або інший тип реагування на хворобу. На суб’єктивне відношення до хвороби впливає також і сімейне виховання, в тому числі й виховання стаавлення до хвороби, способів перенесення хвороб, визначення місця параметра здоров’я – хвороба в ієрархії цінностей дитини.

Є дві протилежні сімейні традиції виховання суб’єктивного ставлення до хвороби: «стоїчна» та «іпохондрична». При «стоїчній» традиції дитина постійно заохочується за поведінку, що спрямована на самостійне переборювання нездужання, поганого самопочуття. Дитину хвалять, коли вона не звертає уваги на біль і продовжує займатися тим, чим вона займалася до його виникнення. «Стоїчна» традиція основується на девізі «Не скигли». Протилежна цій сімейна традиція спрямована на формування надцінного ставлення до здоров’я. Батьки заохочують до уважного ставлення до стану свого здоров’я, старанні в оцінці хворобливих проявів, виявлення у себе перших ознак захворювання. Дитину навчають при мінімальних змінах самопочуття звертати особисту увагу і увагу оточуючих людей (спочатку батьки, а потім вихователі, вчителі, подружжя та інші люди) на хворобливі прояви. Основним девізом у таких випадках є: «Будь пильний, в іншому випадку захворієш і помреш».

Сімейні традиції визначають своєрідне ранжування хвороб ступеням їх тяжкості. Наприклад, до найбільш тяжких захворювань можуть відносити не «об’єктивно» тяжкі, а ті, від яких частіше вмирали або якими часто хворіли члени сім’ї. Так, суб’єктивно найбільш значущою може стати гіпертонічна хвороба, а не злоякісна пухлина або психічне захворювання. Особливо це стосується сімей, в яких є особи з довготривалою та стійкою ремісією після лікування онкологічного захворювання або навіть видужання. В сім’ях з протилежною традицією, основаною на особистих спостереженнях, психологічно тяжкою є онкопатологія, а судинні захворювання відходять на другий план.