7.6. Формування та реалізація індивідуальної

ПРОГРАМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДА

В індивідуальну програму реабілітації інваліда входять наступні блоки:

– анкетні дані;

– експертна діагностика і висновки відносно хворого;

– медична реабілітація;

– соціально-побутова реабілітація;

– професійна реабілітація;

– етапний епікриз.

З нашого погляду, на сьогоднішній день потрібно виділити такий блок як «психологічна реабілітація». Відсутність такого блоку пов’язана з тим, що в період прийняття положення про ІПР в медико-соціальних експертних комісіях були відсутні психологи. В останні роки в МСЕК відновлена посада психолога і його зобов’язали проводити психологічну реабілітацію інвалідів у цих комісіях та вносити пропозиції щодо їх психологічної реабілітації до ІПР.

Слід відзначити, що індивідуальна програма реабілітації первинно визнаних інвалідами, з нашого погляду, повинна розроблятися лікарями МСЕК спільно з лікарями лікувально-профілактичних закладів. Це обумовлено тим, що в ІПР повинні передбачатися перерлічені нами раніше наступні принципи: індивідуальність, безперервність, послідовність, спадкоємність та комплексність. В основному ці принципи повинні здійснюватися паралельно з урахуванням їх взаємозалежності.

При огляді хворих лікарі повинні визначитись у видах лікування (оперативне, консервативне), а також потрібно визначити (як і в акті огляду) показані та протипоказані умови праці, так і конкретні трудові рекомендації, а для осіб молодого віку – рекомендації на придбання професії з метою покращення життєдіяльності.

Блок «анкетні дані» повинен включати наступні дані про інваліда: прізвище, ім’я та по - батькові, вік, освіту, професію (спеціальність або вид заняття), місце роботи, адресу місця проживання та місця роботи. Така інформація необхідна для подальшої експертної діагностики та висновків, а також при проведенні контролю за ходом виконання ІПР.

Блок «експертна діагностика і висновки» повинен містити в собі інформацію про клініко-функціональний діагноз, прогноз захворювання, соціально-середовищну характеристику і професійний статус інваліда.

Клініко-функціональний діагноз повинен містити інформацію про нозологічну форму основного і супутніх діагнозів, ускладнення основного та супутніх захворювань, а також ступень функціональних порушень в організмі, що викликані цими хворобами.

В соціально-середовищній характеристиці відображається рівень матеріального забезпечення інваліда (рівень прибутків, заробітна плата, розмір пенсії, допомога фондів, окремих осіб чи організацій тощо), житлово-побутові умови (відповідність прийнятим нормативам житлової площі, поверх, забезпеченість квартири і самого інваліда комунальними послугами, пристосованість житла до особливостей функціональних порушень, що мають місце у інваліда), стан соціальних зв’язків інваліда (взаємовідносини в сім’ї, в трудовому колективі, в найближчому побутовому оточенні, віддаленість місця роботи інваліда та стан транспортної інфраструктури), соціально-правова поінформованість інваліда (про права і обов’язки хворої людини в зв’язку з інвалідністю, про основні положення пенсійного законодавства країни).

При описуванні професійного статусу інваліда відображаються дані про професійний маршрут до та після встановлення інвалідності (у відповідності до записів у трудовій книжці), рівень кваліфікації (розряд, категорія, вчений ступінь, вчене звання, посада на час встановлення інвалідності тощо), умови і характер роботи, що виконується, режим праці та відпочинку.

На підставі результатів експертної діагностики проводиться визначення клінічного і трудового прогнозу захворювання (реабілітаційний потенціал – визначення динаміки захворювання, працездатності, соціально-середовищного та професіонального статусу інваліда. Результати експертної діагностики є основою для винесення медико-експертного рішення про потреби в різних видах реабілітації, пріоритетності її медичних, соціальних і професійних аспектів, а також встановлення етапності в проведенні реабілітаційних заходів.

Наприклад, хворий В., 18 років, освіта 8 класів середньої школи, не працює, діагноз «Віддалені наслідки перенесеного в дитинстві поліомієліту у вигляді парезу лівої нижньої кінцівки, з вкороченням її до 9 см, та порочному положенні стопи». В даному випадку хворий повинен бути направлений на оперативне лікування в спеціалізований стаціонар, а потім до спеціального середнього навчального закладу для здобуття професії у відповідності до його стану здоров’я, а потім повинен бути раціонально працевлаштований.

У блок «Медична реабілітація» необхідно включати перелік необхідних заходів, які спрямовані на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму, а також подальший розвиток здібностей інваліда і поліпшення стану його життєдіяльності в цілому.

У залежності від нозологічної форми захворювань, тяжкості функціональних порушень, перебігу захворювання та інших факторів призначають ті чи інші методи лікування.

При направленні хворого на МСЕК для вирішення питань медико-соціальної експертизи та реабілітації та реабілітаційних заходів лікар медико-профілактичного закладу визначає в формі 88-у види, форми і об’єми консервативних та оперативних методів лікування, що проводились інваліду раніше та їх ефективність. Згідно з «Положенням про МСЕК» усі хворі, що вперше оформлюють інвалідність, представляються на комісію лікуючим лікарем або зав. відділенням і в таких випадках, разом із заповненням форми 88-у, ці лікарі беруть участь в обговоренні з лікарями МСЕК подальшої медичної реабілітації хворих.

При формуванні блоку «Медична реабілітація» ІПР визначається порядок реабілітаційних заходів та контролю за їх виконанням.

Наприклад: хворий З., 36 років, освіта вища, інженер, не працює. Визнаний інвалідом 2-ї групи по діагнозу «Наслідки перенесеної поєднаної травми лівої нижньої кінцівки з хибним суглобом в області стегна і вираженим порушенням ходьби та черепно-мозкової травми з післятравматичним арахноенцефалітом у вигляді помірного лікворо-гіпертензійного синдрому, лівосторонньої пірамідної недостатності та легкого астенодепресивного синдрому». В цьому випадку в першу чергу необхідно проводити оперативне лікування хибного суглоба лівої нижньої кінцівки, а потім проводити лікування наслідків перенесеної черепно-мозкової травми. При цьому контроль за проведенням реабілітаційних заходів відносно результатів реабілітації хибного суглоба необхідно встановити через 6 місяців.

У блоці «Соціальна реабілітація» проводиться формування прикладної програми, що передбачає надання конкретних видів, форм соціальної допомоги і послуг, за допомогою яких можлива адаптація інваліда до соціального середовища. Поряд з цим у цій же програмі передбачається створення безбар’єрного середовища (реконструкція містобудівного середовища і житла, формування сприятливого соціально-психологічного клімату у суспільстві та ін.).

Вибір методів професійної реабілітації ґрунтується на визначенні необхідності проведення професійної орієнтації, професійного навчання чи перепідготовки та наступного оптимального і раціонального працевлаштування. Ця дуже відповідальна робота повинна проводитись лікарями МСЕК. Вони повинні визначити характер роботи (розумова, фізична), її режим (тривалість, додаткові навантаження, перерви, темп, змінність та ін.), показані та протипоказані санітарно-гігієнічні умови праці, робоча поза та ін.

Визначення виконавців блоку «Соціальна реабілітація» слід проводити з урахуванням тих, що склались, та впровадження нових організаційних форм і методів реабілітації на території проживання інваліда.

Для вирішення питань надання інваліду необхідних видів реабілітаційної допомоги, які не можуть бути йому надані за місцем проживання, слід організувати направлення інваліда у відповідні установи й організації інших регіонів (центри реабілітації інвалідів, клініки, науково-дослідні установи тощо).

Розробка індивідуальних програм реабілітації інвалідів, їх впровадження, наступний контроль і коректування вимагають зусиль, взаємозв’язку виконавців, відповідальних за результати роботи. У зв’язку з цим необхідно визначити виконавців конкретних заходів, термін їх реалізації, а також джерела фінансування з зазначенням об’ємів фінансових витрат.

Згідно з «Положенням про індивідуальну програму реабілітації» координувати діяльність по розробці і реалізації ІПР інваліда повинні органи медико-соціальної експертизи.

Етапний епікриз є завершальним розділом програми реабілітації і містить етапний висновок про хід виконання програми реабілітації, ефективність заходів, причини їх невиконання чи неповного виконання і визначає шляхи сучасної корекції з урахуванням змін психосоматичного, соціально-середовищного і професійного статусів інваліда, а також соціально-економічних умов і можливостей реалізації ІПР.