12.4. Корекція психологічних розладів

Р. М. Войтенко (2002) розділяє психологічну реабілітацію на наступні розділи:

– корекція оптимального психологічного контакту, тому що в процесі реабілітації може виникати необхідність уточнення або зміни стосунків у системі «лікар-хворий» для досягнення конкретної реабілітаційної мети. Б. Д. Карвасарський (2002) вказує, що ці питання належать до психологічного консультування, під яким розуміється процес, що спрямований на допомогу людині у пошуку шляхів вирішення виникаючих у неї проблем і труднощів психологічного характеру. Виділяють три основних підходи до психологічного консультування: а) проблемно-орієнтоване консультування, що фокусується на аналізі суті й зовнішніх причин проблеми, пошуку шляхів її вирішення; б) особистісно-орієнтоване консультування, що спрямоване на аналіз індивідуальних, особистісних причин виникнення проблемних і конфліктних ситуацій і шляхів попередження їх у майбутньому; в) консультування, що орієнтоване на виявлення ресурсів для вирішення проблеми;

– корекція профорієнтації, якої потребують реабілітанти у випадках необхідності переорієнтування на нові форми навчання або іншу професію, місце та вид роботи і т. д. При цьому враховуються наступні фактори: можливі напрями подальшої професійної діяльності неповнофункціональної особи, стан здоров’я, рівень загальної і професійної освіти, кваліфікація, професійний маршрут, сімейний і матеріальний стан, стан та динаміка ринку праці, нешкідливість і безпечність нової професії, здатність у повному обсязі виконувати посадові та функціональні обов’язки на новій роботі, відповідність нової професії схильності і бажанням у ній працювати неповнофункціональної особи та ін.;

– корекція стану фрустрації, яка може настати у хворих під час довготривалого реабілітаційного процесу. Це пов’язано з тим, що на такому пролонгованому процесі можливі невдачі, відступи, зміни задач та мети реабілітації та ін. У зв’язку з цим можуть виникати вторинні фрустрації, які потребують своєчасного втручання психолога. Психолог повинен виявити причини, що викликали фрустрацію, оцінити фрустраційну реакцію та ситуацію. В залежності від цих факторів він за допомогою психологічних методів виводить хворого із стану фрустрації. В окремих випадках виникає необхідність підсилити таку корекцію медикаментами;

– корекція мотиваційної сфери (рівня потреб, самооцінки шкали цінностей, реальної і абстрактної перспективи і т. д.). Така корекція потрібна тому, що зміни реабілітаційної мети повинні бути не тільки зрозумілими для хворого, але й прийняті ним, тобто стати його метою та задачами, які й приведуть до змін спрямованості особистості;

– корекція внутрішньої моделі хвороби, яка може змінюватися під час проведення реабілітаційних заходів. У процесі реабілітації за умов стійкого оптимального психологічного контакту, під дією отриманих результатів індивідуальної програми реабілітації й зусиль реабілітолога можливі поступові зміни уявлень реабілітанта про прогноз захворювання та його компенсаторних можливостей, що веде до зміни реакції хворого на хворобу, ставлення до неї, автопсихологічної картини хвороби в цілому.

Корекція проводиться з урахуванням типів психологічного реагування на хворобу. Так, хворі з гармонічним типом практично не потребують психотерапевтичного впливу. Для них досить підтримуючої терапії у вигляді психологічного супроводження. Хворі з ергопатичним і анозогностичним типами реагування потребують клієнтоцентрованого психотерапевтичного підходу, який дозволяє пом’якшити розходження між реальним та ідеальним «Я» пацієнта, приділити основну увагу почуттям хворого та навчити його адекватно відбивати їх. Крім цього, окремим хворим можна проробити ціннісну ієрархію особистості й провести переоцінку цінностей у відповідності до життєвої ситуації, що склалася. З метою уникнення пацієнтом логічних помилок і хибних поглядів та попередження невротичних симптомів використовуються методи раціональної психотерапії. При всіх вищенаведених типах реагування на хворобу медикаментозна корекція не потрібна.

У хворих з тривожним, неврастенічним, меланхолічним, апатичним і обесивно-фобічним типом реагування на хворобу використовується комплексний мультицентровий підхід, в який включаються елементи психодинамічного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів. Психотерапевтична корекція зводиться до усунення саморушійного мислення, вироблення більш раціонального і терпимого погляду на себе та інших, реконструкції особистості, що базується на розробці проблем минулого та теперішнього, розв’язування конфліктів, Терапія невротичних розладів проводиться шляхом придбання загубленого людиною через різні причини сенсу життя. Механізм розвитку психологічних проблем і невротичних симптомів бачиться в моральних пошуках людини і її «екзистенціальній кризі». Екзистенціальна терапія відновлює або сприяє придбанню людиною втраченої духовності, свободи, відповідальності. Ця група типів реагування на хронічне соматичне захворювання дуже часто потребує лікування у психіатра з використанням медикаментозних препаратів (антидепресанти, переважно селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну, транквілізатори, малі нейролептики). При цьому призначення тих або інших препаратів проводиться в залежності від тяжкості основного захворювання, провідних клінічних синдромів і ступеня їх виразності та характеру і тяжкості вегетативних розладів.

У хворих з сенситивним, егоцентричним, ейфорійним, паранояльним типами реагування на хворобу найбільш ефективним буде еклектичний підхід в лікуванні, який включає раціонально-емотивну, транзактну, біхевіоральну і гештальт-терапію. Таке лікування сприяє: 1) позбавленню від ригідних сценаріїв, стереотипів і створенню умов для вироблення нових, більш вільних рішень, які основані на нових знаннях; 2) виправленню помилкової переробки інформації і модифікацію переконань в сторону їх раціоналізації і вироблення життєвого здорового глузду; 3) усвідомленню теперішнього та взяттю відповідальності за свій життєвий шлях; 4) усуненню результатів помилкового навчання і змінам неправильної поведінки на більш адекватну.

Більшість дослідників вважають, що хворі з переліченими вище типами реагування на хронічні соматичні інвалідизуючі захворювання є найбільш тяжкими і прогностично найбільш несприятливими для корекції самого соматичного захворювання і внутрішньої картини хвороби. У всіх цих випадках проводиться довгочасне і послідовне медикаментозне лікування (атипічні нейролептики, протисудомні препарати, комбінація нейролептиків з антидепресантами, антидепресантів з протисудомними або ноотропними препаратами). Поєднана тривала психотерапевтична та медикаментозна терапія хворих із сенситивним, егоцентричним, ейфорійним, паранояльним типами реагування на хворобу приводить до позитивних результатів;

– корекція системи соціально-психологічних стосунків. Така корекція необхідна тому, що довготривале існування особи в ситуації «хвороба» формує нові соціальні ролі «хворого», «інваліда», що веде до стабілізації життєвого стереотипу через діяльність у соціальних групах (сім’я, товариші по роботі, навчальна група, група за інтересами). В зв’язку з цим у процесі реабілітації потрібна періодична корекція соціальних ролей – «утриманця», «хворого», «інваліда» і т. д. Така корекція дозволяє на різних етапах реабілітації регулювати відтінки й соціальні ролі реабілітанта, наближати його поведінку до ситуаційно-адекватної, тобто більш повно адаптуватися в мікросоціальному середовищі.