§117. Сталінський терор в Україні в 30-х рр. XX ст.

Репресії в галузі соціалістичного будівництва

є необхідний елемент наступу.

Йосип Сталін

Можна виділити п'ять етапів сталінської репресивної політики в Україні: 1. Боротьба зі «шкідництвом».

Штурмівщина в роки індустріалізації призводила до частих аварій на підприємствах, анархії й марнотратства.

У травні 1928 року відбувся показовий процес над старими фахівцями вугільної промисловості (Шахтинська справа). До суду були притягнуті 53 особи, які звинувачувалися в контрреволюційній діяльності, покликанійзірвати індустріалізацію та послабити обороноздатність Радянського Со­юзу. 11 осіб засудили до розстрілу, інших — до різних термінів ув'язнення. 2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції.

У кінці 20-х рр. органами ДПУ була «розкрита» Промислова партія (Промпартія) — «антирадянська підпільна шкідницька організація», до якої буцімто належали представники науково-технічної інтелігенції. Від початку й до кінця справа була сфальсифікована правоохоронними органами, але всіх звинувачених суворо по­карали за радянськими законами.

Довідка. ДПУ (Державне політичне уп­равління) — репресивний орган радянської держави, завданням якого було придушення опозиції, народного невдоволення, боротьба з «класовими ворогами» тощо. Створене 1922 року. У 1934 році у зв'язку з утворенням Народного комісаріату внутрішніх справ ДПУ було включене до його складу.

Один з перших політичних процесів, який сфабрикувала сталінщина, — справа «СВУ» («Спілки визволення України»), яку розглядали в бере­зні - квітні 1930 року. На лаві підсудних опинилося 45 осіб — науковці, лікарі, студенти, учителі, письменники, священики — представники української інтелігенції, серед них С. Єфремов, В. Че-ховський, Й. Гермайзе та ін. Вирок ухва­лено за стандартним звинуваченням: «Ви­явлені організації намагалися за допомо­гою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колек­тивізації, убивства Сталіна та його сорат­ників відокремити Україну від СРСР».

З часом до справи «СВУ» були притяг­нуті близько 5 тис. осіб. За рішенням суду члени «СВУ» одержали терміни ув'язнен­ня до 10 років, які вони відбували на Со-ловках або в політичних ізоляторах.

Після «СВУ» настала черга сфальсифі­кованої справи «Українського національно­го центру» («УНЦ»). 1931 року керівник «УНЦ» історик М. Яворський був розстрі­ляний. До справи також був притягнутий академік М. Грушевський. Хоч слідство щодо нього було припинене, але до самоїсмерті він перебував під наглядом сталінських правоохоронців і помер за досить загадкових обставин у Кисловодську.

1933 року органи ДПУ розпочали розсліду­вання справи «Української військової організа­ції» («УВО»), яка нібито організовувала саботаж у сільському господарстві.

Крім «УВО», ДПУ сфабрикувало в Україні спра­ву «Польської організації військової» («ПОВ»), «Блоку українських націоналістичних партій» (УНП — боротьбистів, есерів, есдеків).

Усього в Україні з 1930 по 1941 рр. виявлено понад 100 ворожих до радянської влади «органі­зацій», «центрів», «блоків».

3. Боротьба з «рештками ворожих класів».

4. Ліквідація переродженців і дворушників в партії.

Зі 102 членів та кандидатів у члени ЦК КП(б)У протягом 1937-1938 рр. репресовано 100 осіб. До червня 1938 року були страчені 17 наркомів українського радянського уряду. Жертвами сталінських чисток стали найвідомі-ші українські комуністи — Ю. Коцюбинський, В. Чубар, С. Косіор, М. Скрипник, П. Постишев, П. Любченко.

Репресій зазнали близько 37% членів КП(б)У, тобто приблизно 170 тис. осіб. За спогадами М. Хрущова, українська ком­партія була «вичищена до блиску». 5. Чистка військових кадрів.

Чистка не оминула й командних кадрів Червоної армії. Найбільших ут­рат зазнали Київський і Харківський військові округи. Серед репресова­них були відомі радянські полководці Й. Якір, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, В. Думенко.

Загалом по Київському та Харківському військових округах були ре­пресовані понад 40 командирів та 15 комбригів. Найбільших і найтяжчих утрат зазнав командний склад нових родів військ — механізованих і повітрянодесантних.

Німецький генерал Ф. Гальдер записав у своєму щоденникові у травні 1941 року: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він ство­рює гірше враження, ніж 1933 року. Росії потрібно буде 20 років, щоб во­на повернула минулі висоти».

Станіслав Косіор

(1889-1939)

Державний та партійний діяч. Автор понад 300 праць з історії України початку XX ст., методології історичної науки. У 1918 р. — у складі україн­ського радянського уряду. Один з керівників боротьби проти німецько-австрійської, польської окупації, дені-кінщини, Директорії. Був генеральним (1928-1934), потім першим (1934— 1938) секретарем ЦК Компартії Украї­ни. Брав участь у репресіях. У 1938 р. звільнений з посад, звинувачений у те­роризмі й розстріляний.