§8. Перші державні утворення східних слов'ян

З часом старі назви слов'янських племен венеди, анти та склавини зни­кають, натомість з'являються нові. Унаслідок консолідації цих слов'ян-т.ких племен утворилися сучасні слов'янські народи.

Слов'янські народи

Західні слов'яни: поляки, чехи, словаки, верхні та нижні лужичани. Південні слов'яни: болгари, серби, хор-иііти, словенці, македонці, чорногорці. Східні слов'яни: українці (виникли наПіші племінних союзів полян, деревлян, уличів, волинян, сіверян, тиверців, дулібів, пілііх хорватів); росіяни (виникли на базі н ім'іугінних союзів словеи, східних кривичів,

Довідка. Поляни — східнослов'янське плем'я. Жило на території Середної Наддніп­рянщини. Об'єднало навколо себе інші слов'янські племінні союзи в державу Київська Русь. Деревляни — східнослов'янські племена. У VI—XII ст. жили на Правобережному По­ліссі. Мали самостійне князівство з центром в Іскоростені. Уличі — східнослов'янське плем'я. Жили в Пониззі Дніпра, на Побужжі, на узбережжі Чорного моря. Вели боротьбу з київськими князями за незалежність. До складу Київської Русі ввійшли за часів володарювання Ігоря (912-945 рр.).

Тиверці — східнослов'янський племінний союз. Тиверці мешкали на території між Дніс­тром, Прутом і Дунаєм. Уперше згадуються в «Повісті временних літ».

Дуліби — східнослов'янський племінний союз. Жили у верхів'ях Західного Бугу і правих приток верхньої течії Прип'яті. До складу Давньоруської держави увійшли під іменем волинян і бужан.

радимичів, в'ятичів); білоруси (утвори­лися на базі племіних союзів полочан, дре­говичів, західних кривичів).

З арабських і перських джерел ІХ-Х ст. відомо, що на землях слов'ян існували три державні утворення: Куявія, Славія й Ар-танія. Історики вважають, що Куявія — це київська земля з Києвом. Славію ототож­нюють зі слов'янськими поселеннями біля озера Ільмень, головним містом яких був Новгород. Щодо Артанії вчені розійшлися в думках: одні з них уважають її землями навколо Чернігова, інші — навколо Рязані. Та вірогідна думка, що Артанія тяжіє до Ростово-Суздальської Русі.

У VI-VIII ст. на зміну первісному ладові, як і в давніх германців, у слов'ян прийшов період становлення сусідського ладу, тобто виникала сусідська община:

• виділилися окремі сім'ї;

• земля, знаряддя праці, врожай і т. д. стали приватною влас­ністю сімей;

• почалося розшарування суспільства (з появою приватної . власності) — з'явилася майнова та соціальна нерівність.

Економіка. У УП-ІХ ст. східні слов'яни досягли значних успіхів в економічному розвитку. їхнім головним заняттям було підсічне хліборобство. «Підсічені» сокирами дерева та кущі висушували та спалювали. Попіл після спалювання, який є природним добривом, важкою бороною змішували з верхнім шаром ґрунту. У степах та лісостепах розвивалося також і орне хліборобство. Як і раніше, слов'яни займалися скотарством, рибальством та бортництвом. Окремо стали розвиватися ремесла: ковальство, ювелірна, каменерізна справи та ін.

Релігія. За своїми віруваннями слов яни були язичниками

Наддністрянщина (поганами). Вони вклонялися богові Сонця — Дажбогу, боговівітру — Стрибогу, богові грому й блис­кавки — Перуну, богові худоби та багат­ства — Велесу та ін. Для поклоніння сво­їм богам слов'яни висікали з каменю ідо­лів, до яких молилися, яким приносили жертви.

Міста в східних слов'ян. З давніх часів у слов'ян виникли укріплені міста, які з ча­сом стали політичними, економічними культурними центрами. Серед них Пе­реяслав, Чернігів, Турів. На межі У-УІ ст. виник і Київ. Уважають, що стародавні племена готів називали його «Дніпровим містом», грецькі мандрівники величали його Сомбатом, араби знали його як Куябу, п слов'яни називали Києвом.

Історики вважають, що відвідування Києм Царгорода, а також його зустрічі з ві-ііантійським імператором є реальними по­діями. Вони спираються на візантійські й нірменські джерела та на історичні праці онгатьох інших народів.

Сусіди східних слов'ян у VI—IX ст.

Щоб зрозуміти передумови виникнен­ня держави у східних слов'ян, треба ознайомитися з політичною ситу-іщією, що склалася в цей період на сусідніх територіях.

Болгари. У Центральній Азії на той час існувало велике об'єднання — Тюркський каганат. Болгари, які спершу були в складі цієї держави, у VI от. здобули незалежність і перекочували в Приазов'я. «Велика Болга­рія» — так називалася ця держава — мала дружні стосунки з Візантією і миніть прийняла християнство. Невдовзі під ударами Хозарського каганату, який на той час набирав сили, вона припинила своє існування. Час­тина болгар спільно зі слов'янами дійшла до Дунаю та оселилася в південносхідній частині Балканського півострова. Так у 679 році утворилося Болгарське царство.

Довідка. Язичництво — політеїстичні ре­лігійні вірування, що грунтувалися на вірі людей у сили природи. Для язичництва ха­рактерне вшановування духів, демонів. У цій релігійній системі кожним явищем природи опікувався окремий бог.

Перун — бог грози, війни, зброї. Його уяв­ляли воїном у золотій колісниці, що запряже­на крилатими білими та чорними кіньми. Сим­воли Перуна: сокира (його зброя), «громовий знак», схожий на колесо із шістьма спицями.

Дажбог — бог Сонця. Його ім'я означає «Бог, який дає». Наші пращури вірили, що Дажбог їздить по небу в колісниці, котра за­пряжена білими кіньми з вогняною гривою. Символ Дажбога — осяйний вогняний щит.

Велес — бог багатства й свійських тварин. Супротивник Перуна. Інколи ворожий до людини. В уяві пращурів Велес — бог-змій, який уміє літати та дихати вогнем.

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» І були три брати. Одному ім'я Кий, друго­му — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх­ня — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що й нині зветь­ся Щекавиця, а Хорив — на третій горі, від нього ж прозвалася Хоревиця. І в ім'я брата свого старшого заклали городок і назвали йо­го Київ.

На середній Волзі приблизно в той самий час виникає Волзька Болгарія (сучасний Татарстан) — це ті болгари, які не пішли на Балкани, а по­втікали на Волгу. Проте чимало болгар залишилося в Північ­ному Причорномор'ї та в Криму й асимілювалося з місцевими народами.

Хозари. У VIII ст. східну частину Криму й степ Північного Причорномор'я (аж до Харкова) підкорили тюркомовні кочів­ники — хозари. На цій території сформувалася культура, яку сучасні дослідники називають салтівською.

У кінці VIII - на початку IX ст. хозари завоювали невелику державу Готію, що лежала на південному заході Криму, та грецький Херсонес. Такі агресивні сусіди не могли не впли­нути на життя східнослов'янських племен. Своїми набігами кочівники змушували всіх східних слов'ян платити данину: спочатку тих, що мешкали південніше й східніше за інших, а згодом і решту.

Нормани, або вікінги. Войовничі народи, які жили на зем­лях сучасних скандинавських країн у І тис, постійно напа­дали на Англію, Францію та деякі інші держави. Вікінги були предками сучасних данців, норвежців і шведів. Сло­в'яни називали їх варягами, а мешканці Західної Європи — норманами.

У часи Київської Русі варяги наймалися на службу доруських князів, під час якої виконували функції дружинників, посланців або торгових людей. Останній раз варяг згадували в руських літопи­сах у 1036 році.

СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ