§20. Занепад Галицько-Волинської держави

По смерті Данила 1264 року з приходом до влади його наступників почав­ся поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. Деякі спроби від­новлення єдності та могутності держави здійснювалися за часів правління Данилового сина Лева (1264-1301 рр.) і Василькового сина Володимира (1271-1289 рр.), які намагалися підтримати політичний курс своїх батьків.

Так, Леву вдалося розширити кордони держави — до її складу були включені Закарпатська Русь та Люблінська земля. 1270 року він переніс столицю в місто, яке збудував його батько на честь Левового весілля з угорською королівною Констанцією, — до Львова.

На відміну від Лева, Володимир зосередив свою увагу на будівництві міст, замків і церков, на розвитку мистецтва та культури.

Після смерті Лева одноосібним правителем Гали­чини й Волині став його син Юрій (1301-1308 рр.). Утративши під час війни з поляками Люблін (1302 рік), князь відмовився від завойовницької діяльності й використовував мирні шляхи для врегулювання конфліктів. Завдяки цьому його держава зберегла силу й вплив, а сам князь от­римав титул «король Русі». У 1303 році Юрій дістав згоду на заснування в Галичині власної митрополії.

Титул князя всієї Русі носили сини Юрія Андрій і Лев, які в 1308-1323 рр. спільно пра­вили після смерті батька. Князі й далі підтримували дружні стосунки з Тевтонським орденом, щоб запобігти посиленню Литви. Напруженими залишалися відносини з Ордою, і тому існує припущення, що обидва князі загинули в боротьбі з ординцями.

Андрій і Лев були останніми нащадками Романового роду. Після їхньої смерті Галиць­ко-Волинське князівство очолив Болеслав Мазовецький, син польського князя Тройде-на, — чоловік Марії, сестри Андрія та Лева. Він прийняв православну віру та ім'я Юрій. Юрій II Тройденович (1325-1340 рр.) дотри­мувався мирної зовнішньої політики поперед­ників. Водночас він вороже ставився до Поль­щі, яка тоді об'єдналася в єдину державу і, мабуть, намагалася здобути Люблінщину. Це стало причиною укладення союзу Польщі й Угорщини проти Галицько-Волинського князівства.

У внутрішній політиці Юрій II намагався визволити з-під впливу бояр і посилити децентралізовану князівську владу. Крім того, князь підтримував іноземців, надавав допомогу католицькому кліру, що викликало невдо­волення боярства, міщанства й православного духовенства. 7 квітня 1340 року Юрія II отруєно у Володимирі-Волинському.

Зі смертю Юрія II закінчилася доба незалежності Галицько-Волинсько-го князівства, і почалася боротьба сусідніх держав за Галичину й Волинь, що завершилася поневоленням цих земель сусідніми державами.

Галицько-Волинські землі стали об'єктом вторгнення Польщі, Литви, Угорщини та інших держав.

Князь Лев Данилович

(бл.1228-бл.13О1) Галицький князь. Після смерті Да­нила Галицького 1264 р. успадкував Перемишльське князівство і Львів, піс­ля 1269 р. — Галич, Белзьке, Холм-ське і Дрогобицьке князівства.

Українські землі під владою іноземних держав у XIУ-ХУІ ст.

За словами українського історика О. Субтельного, «Україна наче дозрі­лий плід, чекала наступного завойовника».

Україна на початку XIV ст. опинилася в дуже скрутному становищі:

• монголо-татари спустошили Руську землю, виснажили народ, розігна­ли руських князів, установили жорстоке ярмо Золотої Орди;

• Литва, Польща, Угорщина, Молдова, Туреччина, а з часом і Москов­ське князівство починають боротьбу за українські землі.

Подальша доля земель Галицько-Волинської держави після її занепаду

Буковина, Закарпаття, Галичина та Волинь відразу стали об'єктом зазіхань різних держав Європи.

У 1359 році на території пониззя Дунаю до Середнього Подністров'я утворилося Молдовське князівство, у складі якого опинилася Буковина

(Шипинська земля). З часом на Буковині змі­нився адміністративно-територіальний по­діл (Чернівецька та Хотинська волості), а всі посади стали займати молдовські бояри.

Угорське королівство, яке ще з XI ст. по­чало привласнювати землі Закарпаття, у 20-х рр. XIV ст. захопило край повністю. Почався процес мадяризації — насаджування угорської мови, культури та католицької віри. Велика роль у збереженні національно-релігійних традицій українського народу належить подільському князеві Федору Коріатовичу, якого угорський король призначив управителем королів­ських земель на Мукачівщині та намісником Берегівського комітату (адміністративно-територіальна одиниця Угорського королівства).

Право володіти Галичиною та Волинню протягом багатьох десятиліть кров'ю виборювали Литва та Польща (за участю Угорщини).

Довідка. Велике князівство Литов­ське — держава, що виникла на початку XIII ст., проіснувала до 1569 р. (до так званої Люблін­ської унії). До складу князівства входили ли­товські, українські та білоруські землі. Уна­слідок Люблінської унії Велике князівство Литовське об'єдналося з Польщею в єдину державу — Річ Посполиту.