§6. Відомості про слов'ян у давніх писемних джерелах

Давні автори називали слов'ян венеда­ми чи венетами, антами та склавинами (останніх називали також слов'янами). Найзагальнішу картину нам змальовує Йордан: «Хоч їхні [венедів] назви тепер мі­няються відповідно до різних родів і місце­востей, усі вони переважно називаються

Джерела

Маврикій Стратег про життя і побут слов'ян

Племена слов'ян і антів схожі за своїм спо­собом життя, своїми звичаями, своєю лю­бов'ю до свободи; їх ніяким чином не можна схилити до рабства або підкорення у своїй країні. їх багато, вони сміливі, легко витриму­ють спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі.

До іноземців, які приїздять до них, став­ляться ласкаво, виявляючи їм знаки своєї при­язні. Під час переходу чужинців з одного міс­ця в інше охороняють їх у разі потреби. Якби виявилося, що через недбальство того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав (якої-небудь) шкоди, той, у кого він гостював рані­ше, іде війною (проти винного), вважаючи за обов'язок честі помститися за чужоземця.

Тих, хто потрапить до них у полон, вони не тримають у рабстві, як інші племена, протя­гом необмеженого часу, а встановлюють пев­ний час (строк), пропонують їм на вибір: чи ба­жають вони за певний викуп повернутися до­дому, чи залишитися там (де вони є) як вільні друзі?

У них велика кількість усілякої худоби і плодів земних, що лежать купами, особливо проса та пшениці...

Вони оселяються в лісах, біля важкопрохідних річок, боліт і озер, улаштовують у своїх житлах багато виходів з огляду на часті, що тут природно, випадки небезпеки. Потрібні їм речі вони заривають у схованках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче.

Битися зі своїми ворогами вони люблять у місцях, порослих густим лісом, у тіснинах та урвищах; вигідно для себе користуються (засідками), раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі, винаходячи багато (різноманіт­них) способів.

Досвідчені вони також і в переправі через річки, перевершуючи в цьому розумінні всіх людей. Мужньо витримують вони перебуван­ня у воді..., лежачи навзнак на дні (річки), ди­хають за допомогою (очеретини). Кожен озброєний двома невеликими спи­сами, декотрі мають також міцні щити, які, проте, важко переносити (з місця на місце). Вони користуються також дерев'яними лука­ми і невеликими стрілами, змоченими спеці­альною сильною отрутою. Якщо поранений не прийме раніш протиотрути або (не скорис­тається) іншими допоміжними засобами, ві­домими досвідченим лікарям, або відразу не обріже навколо місця поранення, щоб отрута не поширилася на все тіло, (то він гине)...

слов'янами і антами». Важливо, що іс­торик підкреслює їхнє походження: «Ці [венеди]... беруть свій початок від одного кореня й нині відомі під трьома іменами: венедів, антів, склавинів».

Сучасні історики вважають венедів, антів та склавинів різними слов'янськими племенами.

Спираючись на давні джерела, вони ло­калізують ареал венедів на нижній або се­редній та верхній течіях Вісли (територія Польщі), склавинів — на терито­ріях сучасної Чехії, Словаччини, Угорщини, на території Правобережної України й Українського Полісся, у Сербії, Молдові, а також частині Хор­ватії, Словенії та Австрії. Анти займали межиріччя Дніпра та Дністра, Північне Причорномор'я.