§54. Воєнні дії Росії проти Туреччини

й Кримського ханства наприкінці XVII ст.

Кримські походи 1687 і 1689 рр.

Після укладення «Вічного миру» з Польщею Московське царство, анулювавши попередню угоду з Туреччиною (Бахчисарайський мирнийдоговір), вступило в коаліцію держав — Священну лігу, — яка боролася проти Османської імперії та її союзника — Кримського ханства. 5 вересня 1686 року Росія оголосила про підготовку до війни.

У травні 1687 року 60-тис. московська армія під командуванням В. Голіцина й українські війська чисельністю 50 тис. осіб на чолі з гетьма­ном І. Самойловичем вирушили в похід на Крим. Після переходу в сере­дині серпня українсько-московськими військами р. Кінські Води (тепер р. Конка) кримські татари, щоб спинити наступ, підпалили степ. 17 черв­ня 1687 року через нестачу провіанту й корму для коней, не дійшовши 200 км до Криму, В. Голіцин віддав наказ повернутися назад. Усю прови­ну за невдалий похід московське командування переклало на гетьмана

І. Самойловича, після чого його скинули з гетьманства.

Рано навесні 1689 року розпочався другий кримський похід московсько-української ар­мії. Московською армією, як і минулого разу, командував В. Голіцин, а 40 тис. українських козаків очолив новий гетьман /. Мазепа. Після запеклого бою із загонами кримських татар в урочищі Зелена Долина об'єднані вій­ська продовжили наступ і 20 травня піді­йшли до Перекопу. Однак В. Голіцин не наважився штурмувати добре укріплене місто. 21 травня за рішенням московського командування об'єднана армія припинила похід і повернулася на територію Лівобереж­ної України. Які причини насправді спонука­ли московський уряд припинити наступ — невідомо, та наслідки були трагічними, як для В. Голіцина, так і для царівни Софії, якій він служив. Незабаром після державного пе­ревороту до влади прийшов Петро І.

Джерела

З літопису Г. Граб'янки Року 1689. Рано навесні Василь Васи­льович Голіцин та гетьман Мазепа і бояри Шейн, Долгорукий, Змійов, Шереметов та Шепельов уже вдруге ходили з російським військом у Крим. Вирушили так рано, що вже у квітні добралися всіма основними силами й обозом до Самари і, відпочивши там таки добре та давши лад обозові, з Божою допо­могою до святої Трійці підійшли під Перекоп. Під час походу татари не раз нападали на та­бір, проте кожного разу великоруське та ма­лоруське війська давали їм відсіч і відбивало­ся. Одного разу навальним нальотом вони та­ки пробилися в табір, Сумському та Охтир-ському полкам заподіяли відчутної шкоди в людях та возах, проте гетьманові сердюки, що саме нагодилися на цей час, боєм вигнали татар з обозу. Потім татари побачили, що таку велику силу їм не сила утримати, повтікали у Крим і почали хитрувати. Коли наші війська зі своїми окопами почали під Перекоп підсту­пати, тоді татари запросили миру, пообіцяли великому бояринові викуп і обдурили його...

Азовські походи 1695—1696 рр.

У 1695-1696 рр. московські війська і флот та українські козацькі пол­ки провели два походи на Азов і пониззя Дніпра. їхньою безпосередньою метою було здобуття фортеці Азов, що була побудована в гирлі р. Дон.

Перший азовський похід розпочався на­весні 1695 року. Під Азов виступила мос­ковська армія чисельністю 31 тис. осіб, яка мала 170 гармат. її очолювали генерали О. Головін, Ф. Лефорт і П. Гордон. Одно­часно з наступом на Азов 120-тис. україн­ська армія під проводом гетьмана І. Мазе­пи та невеликий московський загін під командуванням Б. Шереметєва захопили в липні 1695 року турецько-татарські фор­теці Кизи-Кермен, Тавань та ін.

Підійшовши до гирла Дону, московські війська 5 липня 1695 року роз­почали облогу Азова. Невдалі штурми фортеці 5 серпня і 25 вересня приз­вели до значних утрат російсько-української армії, що змусило її в листо­паді 1695 року відступити.

Наприкінці 1695 року розпочалася підготовка до другого азовського по­ходу. На верф'ях у Преображенську й Воронежі збудовано близько ЗО військових кораблів. У квітні 1696 року 75-тис. московське військо під командуванням А. Шеїна вирушило до Азова на кораблях і суходолом. Наприкінці квітня з України виступив козацький корпус, який складав­ся з 15 тис. осіб, очолюваних чернігівським полковником Я. Лизогубом. Друга частина московських військ і українська армія чисельністю 70 тис. осіб діяли в пониззі Дніпра. У травні 1696 року російський флот під ко­мандуванням Ф. Лефорта блокував Азов. Фортецю оточили й із суходолу. Після запеклого штурму 29 липня 1696 року її гарнізон капітулював. Вирішальну роль в облозі та здобутті Азова відіграли українські козаки.

Персоналії

Борис Шереметєв

(1652-1719)

Московський полководець, дипломат, ге­нерал-фельдмаршал. Народився в Москві. З 1671 року служив при царському дворі. Брав участь у переговорах та укладенні «Вічного миру». Командував російськими військами підчас Азовських походів 1695—1696 рр. Очо­лював дипломатичні місії до Речі Посполитої, Австрії, на острів Мальту. Брав участь у Північній війні 1700-1721 рр. У 1706 р. пер­шим у Московській державі отримав граф­ський титул. Командував московською піхо­тою під час Полтавської битви 1709 р.

Карловицький конгрес

Наприкінці XVII ст. Османська імперія зазнала низки тяжких по­разок, серед них і повного розгрому своєї армії під Віднем у 1683 ро­ці, у війнах з країнами Священної ліги, куди входили Австрія, Вене­ція, Польща й Росія. Тому в жовтні 1698 року в словенському місті Карловиці розпочався міжнародний конгрес, метою якого було укла­дення мирного договору між країнами Священної ліги та Османською імперією. Посередниками на цій конференції виступали представни­ки Англії та Голландії.

Під час переговорів між Московією та іншими членами ліги виникли гострі суперечності, що перешкодили укладенню спільного договору союз­ників з Туреччиною, тому замість однієї угоди довелося підписувати чотири.

У січні 1699 року на Карловицькому конгресі були підписані окремі мирні договори Польщі, Австрії, Венеції та Московської держави з Ос­манською імперією. За умовами цих договорів:

• Московська держава уклала з Туреччиною пе­ремир'я на 2 роки;

• за Москвою залишався Азов, здобутий під час Азовських походів 1695-1696 рр.;

• до Польщі відійшли Поділля та частина Пра­вобережної України;

• Австрія одержувала Центральну Угорщину, Трансільванію та майже всю Словенію;

• частиною Венеції ставали Морея, острови ар­хіпелагу та фортеці в Далмації.

Іван Мазепа (прибл. 1640-1709) Народився в с. Мазепинці, що не­подалік від Білої Церкви, у родині заможного українського шляхтича. Батьки дали йому ґрунтовну, як на той час, освіту: навчався в Київському ко­легіумі, потім у єзуїтській школі у Вар­шаві, а згодом — у навчальних закла­дах Голландії, Італії, Німеччини й Франції. Свою кар'єру розпочав на службі в польського короля Яна-Кази-мира. 1663 року майбутній гетьман по­вернувся в Україну, де став на службу спочатку до гетьмана П. Дорошенка, а потім — до І. Самойловича.

Протягом 21 року (1687-1709) був гетьманом України й найбільшим мож­новладцем на її території: за деякими даними йому належало близько 20 тис. маєтків у різних місцевостях країни. За О. Субтельним і В. Смолієм, він володів близько 20 тис. кріпаків у низці повітів Росії. Тож цілком справедливо його вважали одним з найбільших і найбагатших феодалів Європи. (За «Довідником з історії України»)