§9. Виникнення та розвиток Київської Русі

Аскольд і Дір

Давній літопис «Повість временних літ» сповіщає нам, що після смерті

Києвичів на землях полян ще довгий час княжили їхні нащадки. Потім

для Києва настали важкі часи: «...зазнали утисків поляни від деревлян та

інших навколишніх народів, і найшли на них козари [хозари]». У цей час

біля Києва з'явилися варязькі воїни Аскольд і Дір. За одними оповіданнями варяги захопили Київ і стали ним правити, за іншими — кияни самі запросили ва­рязьких воїнів. Так чи інакше, Аскольд і Дір надали східним слов'янам військову підтримку, звільнили від данини кочівникам і стали князювати в Києві.

Незважаючи на розходження, саме під час правління Аскольда та Діра, на думку відомого українського істо­рика М. Котляра, у середині IX ст. у Східній Європі виникла перша сло­в'янська держава — Київське князівство. Нова держава заявила про себе низкою вдалих військових походів у 860 та 866 рр. проти Візантії, під час одного з яких Аскольд прийняв християнство. Ду­же важливим політичним наслідком цих походів було укладення угоди, за якою Ві­зантія сплачувала щорічну данину Києву, натомість Русь зобов'язалася надавати їй військову допомогу.

За часів Аскольда й Діра зросла могут­ність Київської держави, розширилися її кордони: владу Києва визнали племена деревлян, частина сіверян і дрего­вичів. Була також невдала спроба приєднати полочан і кривичів.

Київ став не тільки великим торговим містом, осередком полянської ііомлі, а й перетворився на центр наддніпрянської держави, яка мала у с.поему розпорядженні могутнє військо й кинула виклик самій Візантії.

Різні погляди

В історичних джерелах існує певна невід­повідність: в одних Аскольд зображений як попередник Діра, в інших — Аскольд і Дір — одна й та сама людина. Арабський історик Ал-Масуді згадує тільки про Діра: «Перший між слов'янськими королями — король Ал-Дір, він має великі міста, великі залюднені землі, до столиці його держави приходять му­сульманські купці з різним крамом». Проте переважає думка про їхнє спільне князювання.

Доба князя Олега

Походження князя Олега. У кінці IX ст., після смерті новгородського князя Рюрика, варяга за по­ходженням, до повноліття його сина Ігоря, фактич­ним правителем новгородської землі став Олег (ім'я походить від скандинавського слова Неі§а — мудрий). Мін здійснював численні завойовницькі й торгові по­ходи, і у 882 році, як повідомляє «Повість временних літ», зібрав велике військо й вирушив походом на південь, до Києва. Заховавши дружину й човни, Олег

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» Виступив Олег у похід, узяв із собою ба­гато воїнів: варягів, чудь, слов'ян, мерю, весь, кривичів... І прийшли до гір київських, і дізнав­ся Олег, що княжать тут Аскольд і Дір. Сховав він воїнів, одних у ладдях, інших позаду, а сам пішов до гір... Послав він до Аскольда і Діра, говорячи їм: «Ми купці, йдемо до греків від Олега та княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх». Коли Аскольд і Дір прийшли, всі воїни вискочили з човнів... І вбили Асколь­да і Діра... І сів Олег княжити в Києві, і сказав: «І буде Київ матір'ю містам руським.

представився купцем, що привіз дарунки київським князям. Коли Аскольд і Дір вийшли привітати торгового гостя, Олег заявив їм: «Ви не князі, і не княжого роду, а це син Рюрика», — і показав на малоліт­нього Ігоря, якого привели воїни. Асколь­да й Діра підступно вбили. Аскольд був похований на Печерську (звідси й назва місцевості — Аскольдова могила), а Дір — поблизу того місця, де пізніше буде збу­дована церква святої Ірини (неподалік від Софійського собору).

Захопивши Київ, Олег зробив місто своєю резиденцією, наголосивши: «Бути Києву матір'ю містам руським». Так, у єдину державу об'єдналися слов'янські землі Півночі та Півдня.

Розширення кордонів Київської держави. 883 року Олег здійснив похід на деревлян і, підкоривши їх, розширив південно-західні кордони держа­ви. Наступного року він вирушив на схід і приєднав сіверян, а згодом і ра­димичів. Звільнивши ці племена з-під гніту хозар, Олег призначив їм меншу данину, ніж вони платили каганату. Проте уличі й тиверці, попри всі намагання Олега, так і не визнали його влади.

Князь будував нові міста та могутні фортеці, у яких залишав своїх намісників, «святих і великих князів», що керували прилеглими терито­ріями та військом. Найбільшими містами Олегової держави були Київ, Чернігів, Нов­город, Смоленськ, Псков, Ростов.

Зовнішньополітична діяльність. Олег, майстер військової справи, здійснив два вдалі походи проти Візантії — 907 і 911 рр. Коли Олег уперше зайшов до Цар-города, то прибив свій щит на міських воротах на знак перемоги. Тоді ж укла­ли договір, за яким візантійці (як це бу­ло й раніше) мали сплачувати щорічно данину, руські купці дістали право без­митної торгівлі та безкоштовного проживнання протягом 6 місяців і, крім того, повного забезпечення всім необхідним у столиці Візантії. Усе це за умови, якщо Олег буде надавати військову підтрим­ку, братиме участь у війнах проти арабів тощо.

Різні погляди

За одними джерелами князь Олег закінчив свій земний шлях у могутності та славі на полі бою, за іншими — від укусу змії, яка вилізла з черепа загиблого князівського коня. На дум­ку відомих українських дослідників С. Куль-чицького та М. Котляра, князь загинув під час Каспійського походу до кордонів Перської держави 912 чи 913 року. Арабські джерела свідчать, що руські воїни плили морем, маючи 500 кораблів, тягли їх потім волоком, щоб зненацька напасти на ворога. Але похід був невдалим. Майже всі воїни загинули. Може, під час цього походу й наклав своєю голо­вою Віщий Олег.

Джерела

Уривок з Літопису руського ...Жив Олег, маючи з усіма землями мир і князюючи в Києві. Прийшла осінь, і Олег зга­дав свого коня, на якого зарікся не сідати, бо волхви провіщали йому смерть від того. Від конюхів дізнався, що кінь помер, і вирішив подивитися хоч на його кістки, посміятися з віщування. Зліз із коня, наступив на череп улюбленця, а звідти виповзла змія і вкусила князя, від чого той і помер, прокняживши три­дцять три роки перед тим...

Князь Ігор (912-945 рр.)

Після смерті князя Олега Київська дер­жава стала слабшати. Племена деревлян від­мовилися платити данину Києву, а на кор­донах Руської землі з'явилися могутні кочівники ,и ихий час зайняв престол Рюриків син, князь Ігор. Нін довів своє право на князювання: придушив инступи деревлян, наклав на них ще більшу да-мину, дав відсіч печенігам і навіть використав їх для зміцнення могутності Київської держави (ппйняв їх у військо) і своєї влади. Літописи сповіщають, що під владою Ігоря опинилося 20 ♦ снітлих князів руських». У Новгороді Ігор по­садив намісником свого сина Святослава, чим ндійснив певну консолідацію земель Руської держави.

941 року Ігор розпочав військовий похід проти Міішнтії, під час якого, за свідченням сучасни-кііі, його флот налічував 1 тис. бойових кораблів І 10 тис. воїнів. Однак похід виявився невдалим: ііі;ішітійський флот перестрів русичів і застосу-ішн проти них «грецький вогонь» (суміш смоли, і Іріси, нафти та селітри, яку виливали з мідних труб). Утративши частину кораб-іііп, Ігор відступив, та за 2 роки зібрав ве­ни ку дружину, найнявши печенігів, і зно­ву і їй: рушив на Візантію. На цей раз візан­тійці вирішили не ризикувати й підписали й Києвом мирний договір.

Князь Ігор

(912-945)

Великий князь київський. Підко­рив племена деревлян, уличів, криви­чів. Уклав мир з печенігами. Здійснив походи на Кавказ. Убитий під час по­встання деревлян.

943 року Ігорева дружина здійснила по­хід до Каспійського моря, розгромила ба­гато мусульманських місій і з великою здо­биччю повернулася до Києва. Невдовзі черговий акт непокори деревлян знову змусив Ігоря вирушити в похід, який вия­вився для нього останнім. Деревляни й на цей раз були змушені підкоритися та спла­тити данину. Князь Ігор уже повертався додому, як незадоволена малою здобиччю дружина стала вмовляти його повернутися та взяти додаткову данину. Обурені дерев­ляни зібралися на віче й вирішили покара­ти кривдників. «Унадиться вовк до овець, то знищить усе стадо», — вирішили вони. Ігореві дружинники потрапили в засідку, а самого князя прив'язали до верхівок двох дерев і розірвали. Щоб уникнути війни з Києвом, деревляни послали до столиці представницьке посольство.

Джерела

Уривок з Літопису руського

У рік 6453 (945). Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». І послухав Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він (собі ще) до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город (Київ). Та коли він по­вертався назад, він роздумав (і) сказав дру­жині своїй: «Ідете ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружи­ну свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна. Коли ж по­чули деревляни, що він знов іде, порадилися деревляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погу­бить». І послали вони до нього (мужів своїх), кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревля­ни, вийшовши насупроти з города Іскоросте-ня, вбили Ігоря і дружину його; бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні.

Княгиня Ольга (945-964 рр.)

Давня легенда нарекла Ольгу хитрою, церква назвала її святою, істо­рія — мудрою. Дружина князя Ігоря, Ольга, після смерті свого чоловіка очолила державу й стала правити від імені свого малолітнього сина Святослава. Княгиня жорстоко помстилася де­ревлянам за вбивство чоловіка: вона знищила їхнє посольство, а також населення деревлян-ського міста Іскоростеня.

Внутрішня політика. Для впорядкування своєї держави Ольга з дружиною об'їхала княжі воло­діння, після чого здійснила низку реформ: • упорядкувала сплату данини. Для цього во­на облаштувала спеціальні пункти (стоянки й погости), куди в певний термін звозили данину на підвладних землях організувала влад­ні структури з представників княжого оточення, які виконували князівські роз­порядження, чинили суд. Зовнішньополітична діяльність. Ольга й

надалі дотримувалася зовнішньополітич­ної лінії київських князів, яку започатку­вав ще Аскольд, проте, на відміну від своїх попередників, які воювали, вона віддавала перевагу дипломатії. Княгиня двічі відві­дала візантійського імператора Костянти­на Багрянородного — у 946 та 957 рр. Літо­писець повідомляє, що Ольга прибула до Константинополя (Царгорода) у супроводі великого посольства (понад 100 осіб) і май­же півторатисячного війська. Імператор був зачарований не тільки красою, а й надзвичайним розумом Ольги, про-іі нявся такою повагою, що навіть удостоїв її привілею розмовляти з ним сидячи (до того часу жодне посольство такого привілею не мало). Княги­ня також зустрілася і з імператоровою дружиною та його невісткою на Гм-нкеті, влаштованому на честь гості. Наслідки відвідин Константинополя:

• укладення угоди, за якою руські дружини мали служити в імпера­торській армії, а Візантія за це, як і раніше, повинна була сплачувати данину Русі. Так, руські війська брали участь у візантійських походах до Малої Азії та у війні 964 року на Сицилії із сарацинами. Мирні відно­сини з Візантією за цим договором Русь мала як за часів правління Костянтина Багрянородного, так і за часів його сина Никифора Фоки;

» хрещення княгині Ольги в Константинополі в присутності імператора та патріарха, яке мало не тільки релігійне та культурне, а й велике політичне значення;

• підновлення привілеїв, якими раніше користувалися руські купці у Мізантії. Промовистий факт — до київського посольства входило •12 купці.

11 імецька місія. Київська Русь підтримувала дипломатичні відносини з 11І моцькою імперією. 959 року Ольга відправила посольство до імператора Оттона. У відповідь на це за два роки до Києва прибула місія на чолі з єпископом Адальбертом, яка мала на меті схилити Русь до хрещення під патронатом римської церкви (католицької). Про­те успіху ця місія не мала.

За часів Ольги міжнародний престиж Київ­ської Русі значно зріс. І Візантія, і Німеччина — авторитетні світові держави середньовіччя — мали дипломатичні відносини з Київською дер­жавою, вбачали в ній рівноправного партнера.

Джерела

Нестор Літописець. «Повість временних літ» ...У літо 946 року. Ольга зібрала зі своїм сином велике військо й пішла на деревлян. Зі­йшлися два війська докупи. Перемогла дру­жина київська деревлян. Ольга підійшла до Іскоростеня і стала біля нього. Але ціле літо не могла його взяти, бо деревляни добре обо­ронялися. Тоді Ольга послала в місто і ска­зала, що всі городи деревлянські їй здалися і згодилися платити данину. Ольга сказала, що не прагне більше мститися за Ігоря, хоче лише взяти з них по три голуби і три горобці від двору. Деревляни дали княгині те, що вона бажала. Ольга наказала прив'язати до птахів по віхтю і спалити місто. Голуби та горобці полетіли до своїх гнізд і спалили місто... Так княгиня помстилася за смерть свого чоловіка...

Князь Святослав (964-972 рр.)

Святослав — київський князь, син Ігоря та Ольги. Сучасники називали його «князем-воїном», адже ще з дитячих років Святослава залучали до військової справи, зокрема він брав участь в облозі деревлянського міста Іскоростеня в 945 році.

Ставши самостійним правителем, Святослав багато зро­бив для зміцнення Київської держави:

• приєднав племена в'ятичів, землі яких простягалися між Окою та Волгою;

• посадив у найбільших центрах Русі-України своїх синів: Ярополка в Києві, Олега в Овручі, Володимира (поза­шлюбного сина від Малуші) у Великому Новгороді. В уп­равлінні державою дітям Святослава допомагали бояри. Зовнішня політика. Зміцнивши свої позиції на зовніш­ніх кордонах Русі, Святослав вирушив на супротивників.

У війні 965-968 рр. він розгромив Хо­зарський каганат. Це звичайно мало ве­лике значення для зміцнення авторитету Святослава як полководця, але не як полі­тика та правителя держави. Адже Хозарія на той час не становила небезпеки для сло­в'ян. Більш того, вона слугувала певним кордоном між руськими землями та войов­ничими сусідами. Коли Хозарія зникла, «тюркським коридором» стали проходити кочівники, завдаючи величез­ної шкоди Русі.

Згодом Святослав підкорив ясів (осетинів) і касогів (черкесів і адигейців), захопив хозарську фортецю Саркел (пониззя Дону), яка дістала назву Біла Вежа. Кордони Русі розширювалися й на південь: замість Пантикапею з'явилося місто Корчів (Керч), яке ра­зом з містом Тмутаракань (на Таманському півост­рові) уходило до Тмутараканського князівства.

Візантійський імператор Никифор Фока вирішив використати військову могутність Київської Русі й талант полководця руського князя в давній боротьбі її Болгарією. Маючи 60 тис. воїнів, Святослав завдав

удару Болгарії, розбив ворожу рать під Доростолом і заволодів містом Пе-реяславець на Дунаї. Такі успіхи налякали візантійців, вони підмовили печенігів напасти на Київ, захищати який у той час було нікому. І хоч князь повернувся й прогнав ворога, кияни дорікали йому: «Ти, княже, шукаєш чужої землі й про неї дбаєш, а свою покинув напризволяще». На що Святослав відповів: «Не любо мені в Києві. Хочу жити в Переяславці іш Дунаї — там середина землі моєї».

Восени 969 року Святослав знову з'явився на Ду-м лї — його резиденцію Переяславець відбили болга­ри. Швидко повернувши втрачені позиції, київський полководець повів війська на Візантію, яка неодно­разово просила князя залишити Болгарію. Після тривалих військових дій, знесилені сторони 971 року 11 му і пені були укласти мирний договір. Греки за цим договором зобов'язалися забезпечити руське військо исілякими харчами, а Святослав — відмовитися від і'ноїх претензій на візантійські володіння.

Ти бажання позбутися небезпечного суперника підштовхнуло грецького імператора Іоанна Цимісхія

нп підступний учинок: він найняв печенігів для вбивства руського полко-імідцн. Нічого не підозрюючи, князь на чолі виснаженого війська вже по­мерти пся додому, як на нього напали печеніги на чолі з ханом Курею. ІСиїні'і.ісий князь загинув у бою 972 року. Печенізький хан відрубав йому голову й зробив з неї чашу, вихваляючись перед усіма своїм трофеєм. На думку істориків, Святослав був, без сумніву, «зразком великих полковод­ців», «Олександром [Македонським] нашої історії».

Джерела

З Літопису руського

965 року. Пішов Святослав униз за течією Волги на хозар. Вийшов проти нього сам ка­ган з великим військом. Билися-билися... Здо­лав Святослав, розорив землю хозар, узяв їх головне місто на Дону, Білу Вежу, і переміг ясів та касогів — войовничих жителів При-кавказзя. Слава про вдалі походи Святосла­ва, про його безмежну мужність та про страш­ну його дружину надовго нагнали страху на Святославових недругів.