На думку істориків, перші люди з'явилися в Африці близько 2,5 млн. років тому. До Європи найдавніші меш­канці прийшли лише через 700 тис. років. На території сучасної України перші люди з'явилися ще пізніше — близько 1 млн. років тому. їх переселення відбувалося двома шляхами — з Європи та Закавказзя. Про життя первісних людей нам насампе­ред сповіщають численні стоянки, які зна­йшли археологи. Найдавнішими з них ува­жають стоянку біля с. Королеве, що на Закарпатті, Мізинську стоянку на Десні, Кодак на Дніпрі, Кирилівську на території сучасного Києва, Лука-Врублівецьку на Дністрі, Амвросіївську на Донбасі та ін. Стародавні пам'ятки такого типу є й на те­риторії Криму — у печерах Кіїк-Коба, Старосілля та ін.

§1. Первісне людське стадо

Перших людських істот учені назвали Ното habilis — людина вміла, тому що лю­ди тієї доби навчилися обробляти каміння й робити з нього знаряддя праці (кам'яні рубила, скребачки, різці та ін.). У резуль­таті цього розвинулася рука, людина поча­ла пересуватися на двох кінцівках. Звідси й друга назва — Ното erectus — людина прямостояча.

Вижити поодинці в суворих умовах дикої природи було неможливо. Полювати, збирати їжу та відбиватися від хижих звірів значно легше колективом. Так виникає первісне людське стадо, що стало першою суспільною формою об'єднання людей. Від тварин­ного стада його відрізняло те, що члени стада допо­магали один одному, споруджували сховища-житла, де переховувалися від холодів і негоди, вихову­вали дітей та передавали їм життєвий досвід. «Уміла, прямостояча» людина жила тепер у колективі, у якому для елементарного порозуміння необхідне спілкування.

Отже, у первісної людини розвивається мозок, і ви­никає мова як засіб спілкування. Таку людину вчені називають неандертальцем (термін походить від назви долини Неандер біля Дюссельдорфа в Німеччині, де вперше знайдено залишки людей подібної будови). На території су­часної України знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили 50-100 тис.

років тому.

Близько 100 тис. років тому в житті первісних людей відбулися значні зміни. На Європу насунувся великий льодовик. Навколишній світ, до якого люди звикли й пристосувалися, змінився. Замість слонів, гіпопо­тамів і тигрів з'явилися величезні мамонти, печерні ведмеді, північні олені та інші пристосовані до холодів тварини. У цей час «великих випро­бувань» первісним людям довелося вчитися виготовляти одяг, розпа­лювати вогнище, будувати житло. Помітно вдос­коналилися кам'яні знаряддя праці: з'явилися ножеподібні пластини, списи-дротики зі спеці­альними загостреними кінцями, вироби з кісток і рогу тварин.

Первісне суспільство було першим етапом у розвитку людської цивілізації. Його найваж­ливіші риси:

• рівність усіх членів суспільства;

• колективний характер праці;

• спільна власність на знаряддя та результати праці;

• низька продуктивність праці.

Довідка. Первіснообщинний лад — перша в історії суспільно-економічна формація, що ґрунтувалася на колективній власності окремих общин на засоби виробництва та зрівняльному розподілі. Імовірно, виник близько двох мільйонів років тому, існував в окремих районах до V—VI тис. до н. є. Первіснообщинний лад поділяють на два періоди. Протягом першого періоду людина поступово виділилася з тваринного світу, створила найпростіші кам'яні знаряддя праці. Форма суспільно-економічних відносин — первісне людське стадо. Другий період — період родового ладу — був часом утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. Період поділяють на матріархат і патріархат.

Довідка. Палеоліт (1 млн. рр. тому -XI тис. до н. є.) — найдавніший та найдовший період в історії людства. Назва походить від грецьких слів рalaios — стародавній та lithos — камінь. Отже, палеоліт — це стародавня кам'яна доба.

§2. Родовий лад на території сучасної України

У боротьбі за виживання змінився не тільки спосіб життя первісної людини, але і її зовнішній вигляд. Вона стала схожою на «сучасну людину» — Ното sapiens— людину розумну. Цей різновид людини попивають ще кроманьйонцем (термін похо­дить від назви французької місцевості). На те­риторії України кроманьйонці жили близько 40 тис. років тому.

Суспільний лад. Близь­ко ЗО тис. років до н. є. сформувалися родові общини. Рід — великий колектив родичів, які спільно жили, працювали, вели господарство, мали спільне майно. Продукти полювання, рибальства та збиральництва порівну розподіляли між усіма членами роду. Кілька родів об´єднувалися в плем'я.

Спочатку провідне місце в родовій общині займала жінка. Цей період називають матріархатом (від латинського таterг — мати і грецького аrche — влада). Так, близько ЗО тис. років тому виникла нова суспільна організація — материнська родова община.

Релігія та культура. За часів родового ладу в первісних людей виникають релігійні вірування — тотемізм, магія, анімізм; мистецтво— танці, співи, наскельний живопис, різьба на кістках тварин, ліплення різних фігур тощо.

Тотемізм — вірування та обряди первісних людей, побудовані на уявленні єдності людини з тотемами — тваринами, рослинами й іншими предметами та явища­ми природи.

Магія — вірування та обряди первісних людей, пов'язані з вірою в можливість людини (чаклуна, мага) уплинути на іншу людину чи на явища природи.

Анімізм — віра первісних людей в існування душі та духів.

Загальні риси родового ладу:

• кровно-родові зв'язки між членами общини;

• спільні територія розселення, господарство, культура, мова, релігія тощо;

• племінне самоврядування, яке складалося зі старійшин, військових вождів та ради племені.

У цей період почав танути льодовик. Планета наповнювалася водою — морями, річками, озерами, у яких водилося багато риби. Виникла потреба вдосконалити знаряддя рибальства — гарпуни, гачки, з'яви­лися рибальські сітки. Почали майструвати дерев'яні човни, уперше застосовуючи для цього сокири й тесла. Поява великої кількості водо­плавних птахів сприяла винайденню зброї дальньої дії — лука й стріл, які зробили полювання безпечнішим та ефективнішим. Полювали також і на звірів, чиї шкури використовували для виготовлення одягу. З приручен­ням собаки життя первісної людини стало значно простішим: він став її надійним помічником та охоронцем.

Узимку від холоду люди ховалися як у природних печерах, так і в житлах, влас­норуч збудованих з дерева та кісток тва­рин. Спочатку для обігрівання жител пер­вісні люди використовували вогонь, що виникав від блискавки, коли та підпалю­вала сухе дерево або траву. Пізніше стали самостійно добувати вогонь, підкоривши таким чином одну з природних стихій. До цього первісні люди вважали вогонь священним.

Отже, первісні люди за доби мезоліту: мислили, володіли мовою; виготовляли й застосовували знаряддя праці; добували вогонь; споруджували житла. Усе це ще більше віддалило людину від тварин.

Найважливішою подією цієї доби став перехід від привласнювальних форм госпо­дарства (мисливства, збиральництва та рибальства) до нових — відтворювальних скотарства та хліборобства).

Скотарство виникло з приручення тварин: собак, овець, свиней, кіз, корів. Цікаво, що в межах України місцевими прирученими тва­ринами були свиня й бик. Вівця та коза потра­пили сюди вже прирученими.

Хліборобство виникло зі збиральництва. Люди спостерігали за зерном, що потрапило в землю, і з часом самі стали вирощувати злаки.

Розвиваються також ткацтво та гончарство.

За доби неоліту з'явилися мотика, кістя­ний серп, шило тощо. Для виготовлення знарядь праці широко використовували кремінь. Люди навчилися шліфувати по­мерк мі знарядь праці, загострювати леза, і свердлили отвори.

Поступово жінка починає втрачати провідну роль уроді.

Найвідоміші археологічні культури, що існували на теренах нашої держави в добу неоліту:

• буго-дністровська

• культура лінійно - стрічкової кераміки

Буго- дністровська культура (VI IV тис. до н. є.)

Перші хлібороби, яких називають творцями буго-дністровська культури, оселилися між Південним Бугом та Дністром наприкінці VI тис. До н.е. Населення цієї культури становили прийшлі з Криму групи людей, виходців з балканських та дунайських районів, а також нащадки місцевого населення. Представники цієї культури принесли з собою пшеницю та просо, а ще уміння їх вирощувати. Крім того, вони полювали й рибалили.

Усе більшу роль у їхньому житті відігра­вало скотарство.

Поселення перших хліборобів були неве­ликими — усього декілька будинків у кож­ному. Представники цієї культури зводи­ли прямокутні хати з плетеними стінами та вогнищем усередині. Люди користува­лися ліпленим уручну посудом, частина яко­го була ще гостродонною.

У середині IV тис. до н. є. буго-дністровська культура припинила своє існування.

Культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. є.)

На Північному Прикарпатті та на Західній Волині жила інша група хліборобсько-скотарських племен — племена, відомі як дунайські. За­галом на території України відомо більше ЗО стоянок цієї культури. Спо­ріднені культури були поширені на території сучасних Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії, Голландії, Польщі, Угорщини та ін.

Основним заняттям дунайських племен було хліборобство. Вони ви­рощували просо, пшеницю, ячмінь та інші культури. Крім того, розво­дили велику рогату худобу, свиней, полювали, вдавалися до збираль­ництва, рибальства.

Кількість жител у поселенні не перевищувала десяти. Житлом для представників цієї культури служили легкі наземні будиночки з глиня­ними печами та вогнищами. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними

були викопані 1-2 ями для господарських цілей. На відміну від племен буго-дністров­ської культури, племена цієї культури ма­ли глиняний посуд кулястої форми з тон­кими стінками та прикрашений кількома заглибленими лініями-стрічками. Звідси й назва культури — культура лінійно-стрічкової кераміки. У цих племен існува­ла віра в потойбічний світ.

Наприкінці V тис. до н. є. родові общини культури лінійно-стрічкової кераміки припинили своє існування.

У період енеоліту (у мідно-кам'яну добу):

• скотарство поступово відокремлюється під хліборобства;

• скотарство набуває кочового характеру;

• поруч з кам'яними знаряддями праці почали виготовляти мідні;

• Інтенсивно розвивається хліборобство та осіле скотарство. Найвідомішою культурою хліборобів є трипільська культура. До куль­тур кочових скотарів доби енеоліту належить середньостогівська культура.

Трипільська культура (IV—II тис. до н. є.)

У зазначений період досягли значного розвитку хліборобські племена Правобережної України та Молдови. Культура цих стародавніх хліборобів відома нам під назвою трипільської (за назвою с.Трипілля на Київщині, де їхні стоянки досліджено вперше). її відкрив Вікентій Хвойка 1893 року. Справжню сенсацію у світі викликали знайдені гончарні вироби трипільців.

Науковці знайшли всього понад тисячу трипільських поселень, серед них і в басейні Дніст-ра, на території сучасної Тернопільської області. Існує припущення, що у формуванні цієї культури взяли участь і деякі з буго-дністровських племен. Культура трипільців була дуже схожа на культуру Кукутені, що існувала на території сучасної Румунії (назва походить від сучасного с. Кукутені, де цю культуру досліджено вперше).

Ареал розселення. Спочатку племена цієї культури розселялися по берегах Південного Бугу й Дністра. Звідси розселення відбувалося на північ та схід, але на лівому березі Дніпра оселилася дуже незначна кількість племен трипіль­ської культури. На півночі межа розселення пролягла трохи південніше від сучасних кордонів України. Західна межа

розселення проходила по річці Стир, проте деякі племена оселилися в ме­жиріччі Стиру й Західного Бугу. Деякі групи трипільців, що жили на те­риторії сучасної Молдови, дійшли до північного узбережжя Чорного моря. У всі часи свого існування трипільці розселялися досить нерівномірно, і тому поряд з густонаселеними районами були й зовсім незаселені.

Суспільний лад. У трипільців основою суспільного ладу були родові традиції. Великі сім'ї об'єднувалися в роди, а роди, у свою чергу, — у племена; у племені могло бути кілька найстарших родів, навколо яких гуртувалися молодші. У поселеннях жили вихідці з різних родів, оскіль­ки шлюби між членами одного роду були заборонені. На пізньому етапі існування трипільської культури почали з'являтися союзи племен. Учені не можуть однозначно сказати, був у трипільців матріархат чи патріар­хат. Відомо, що в повсякденному житті зростала роль чоловіка, проте й далі жінка відігравала роль охоронниці сімейного вогнища та давніх тра­дицій. Поступово відбувався процес розшарування суспільства, стали виділятися сім'ї, що володіли значною кількістю майна. На думку істо­риків, у цей час на чолі племені стояв старійшина, який керував суспіль­ним та господарським життям.

Господарське життя і побут. На початку свого існування трипільці ут­ворювали невеликі поселення (зазвичай уздовж берега річки), кількість будинків у яких не перевищувала десяти. У цей час будинки трипільців були двох типів — легкі наземні та заглиблені в землю напівземлянки, у

яких жили взимку. Оселі опалювалися вог­нищами, для яких споруджувалися печі.

Поступово населення збільшувалося, три­пільські поселення вже складалися з кіль­кох десятків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами. Будівлі споруджували на зручних для оборони важ-кодоступних місцях на берегах річок, схи­лах долин, різних підвищеннях. З часому трипільців виникають великі поселення, схожі на міста (250-400 га). Історики вважають, що в них проживало по 10-20 тис. осіб. Будівлі буду­вали з дерева, вони мали кілька приміщень. У кожному з цих приміщень обов'язковими були жертовник і глиняна піч. На думку дослідників, бу дівлі поділялися на дві частини: нижня використовувалася для господар-ських потреб, а верхня — для житла. Підлогу своїх осель трипільці роби л н з глини, іі стіни зазвичай розмальовували фарбами.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Вони вирощунімііі пшеницю, ячмінь, просо, коноплі, бобові культури. Для обробітку землі використовували мотики з кам'я­ним або роговим наконечником. Землю зорювали дере­в'яним ралом, використовуючи волів. Крім хлібороб­ства, трипільці знали й скотарство (розводили велику й дрібну рогату худобу, коней тощо). Коли земля висна­жувалася й урожаї знижувалися, трипільці покидали старе поселення й будували нове. Крім високого рівня хліборобства, трипільці досягли великої майстерності в гончарстві, виготовленні глиняного посуду. Вони залишили унікальну мальовану кераміку з використанням червоних, чорних та жовтих фарб

Керамічний посуд винайшла жінка. Це була час­тина її домашнього господарства. Жінки ж були й першими гончарами. Про це дослідники дізнали­ся, обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців.

Висока культура хліборобів-гончарів проісну­вала 15 століть. Гончарство в ті часи було сино­німом багатства.

Трипільці обробляли шкури тварин, пряли, ткали, виготовляли оди і взуття.

Релігія та мистецтво. Релігійні вірування трипільців були досить складними. Як і в багатьох первісних пле­мен, у них існувала віра в потойбічний світ, а також по­клоніння певному божеству, віра в духів-покровителів. Оскільки головним заняттям трипільців було хлібороб-стіи), то відповідно й головним божеством була богиня родючості. Образи деяких тварин та природних явищ мніли в основу міфів трипільців. У трипільців існував культ бика (символізував сонце і чоловічу силу) та змія (сішнол охоронця дому).

11а трипільських стоянках були знайдені моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Більшість із цих фігурок використовувалася під час.

та релігійних обрядів. Учені вважають, що вони символізували родючість та господарський добробут стародавніх хліборобів. Жіночі статуетки ви­конували роль покровительок домашнього вогнища та оберегів від злих духів.

У мистецтві трипільці дуже часто зверталися до образу матері, але всі зображення були дуже примітивними, лише деякі з них мали в собі риси реалістичності.

Причини зникнення трипільської культури на рубежі 2000 року до н. є. остаточно не з'ясовані. За однією з версій, вона зникла під тиском войов­ничих кочівників.

Середньостогівська культура (IV—III тис. до н. є.)

Племена середньостогівськоіі культури з'явилися в Україні в IV тис. до н. є. й проіснували тут до початку III тис. до н. є. Основним занят­тям представників цих племен було конярство. До­слідники довели, що саме ці племена першими у світі стали використовувати коня для верхової їзди. Крім цього, від цих племен у Європі поширився шнуровий орнамент, яким середньостогівці прикрашали свій посуд.

Досліджувати середньостогівську культуру допома­гають кургани, які населення насипало над могилами своїх вождів та знаті.

Зміни, що відбулися в суспільстві з появою та вико­ристанням металів:

• удосконалилися знаряддя праці;

• збільшилася продуктивність праці;

• розвинулася приватна власність;

• почався розклад первісного суспільства й поступовий перехід до сусідської общини.

Занепад родового ладу збігся з початком доби

патріархальної родової общини (від грецьких родового ладу ., - . 7 1 ч тГ

(кін. Ш-І тис. до н. є.) ^СЛ1В Р^аіГ08 ~~ батько і агсНе — влада). Голов­ну роль у суспільному та господарському жит­ті став відігравати чоловік.

Найважливіші риси патріархату:

розпадання родів і виділення окремих

сімей;

утвердження моногамного шлюбу;

родовід і спадщина по чоловічій лінії;

подальше розшарування суспільства за майновою ознакою і за ступенем впливу на розв'язан­ня громадських та сімейних справ. Перехід до патріархату пов'язаний з інтенсивним розвитком рибальства та ремесел. З'являється ко­лісний транспорт, що посилює розвиток кочового скотарства.

До культур кочових скотарів цього часу вчені відносять:

• ямну (ямкову) культуру;

• катакомбну культуру.

Удосконалення знарядь праці дало новий поштовх у розвитку плужного хліборобства та осілого скотар­ства. Саме в цей період на території України з'явля­ються культури хліборобів, які науковці зараховують до праслов'янських.

Ямна культура (III—II тис. до н. є.)

На зміну середньостогівській культурі приходить ямна культура, що проіснувала на території від Нижнього Поволжя до Нижнього Подні­пров'я від III тис. до н. є. до початку II тис. до н. є. її міста походить від того, що покійників представники цієї культури ховали в скорчених позах у ямах.

Ці племена також вели кочовий спосіб життя, про­те в них існували свої центри — місця зимівель та поховальних пам'яток, що розміщувалися на пагор-ґніх і були укріплені системою ровів та кам'яних «•тім. Як і в інших племен, у скотарів ямної культу­ри Пула віра в потойбічний світ, обожнювання сонця і\ иогню, культ свійських тварин.

Катакомбна культура (III—II тис. до н. є.)

На початку бронзової епохи в степах сучасної України з'явилися пле­мена катакомбної культури, початок яким, на думку до­слідників, дали племена ямної культури. Катакомбна культура проіснувала тут з XXIII по XVI ст. до н. є. її назва походить від гробниць-катакомб, які споруджували представники цих племен.

Ареалом розселення племен катакомбної культури вва­жають територію від Волги й Кавказу до пониззя Дунаю. Провідна роль у цьому суспільстві належала чоловікові, у разі смерті якого його дружину вбивали і ховали разом з ним. Це явище досі не було притаманне жодній з відомих культур.

З появою сильніших кочівників зі сходу катакомбна культура занепадає.

Початок залізного віку можна охарактеризувати так: відкриття заліза;

удосконалення зброї та знарядь праці; поширення колісного транспорту; піднесення кочового скотарства.