§36. Внутрішнє становище України 1648 року

Після поразки козацько-селянських повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. польським магнатам здавалося, що вони остаточно підкорили український народ, виступи на деякий час припинилися, і навіть час від 1638 до 1648 року дістав назву «десятиріччя золотого спокою». Та становище українського народу під владою Речі Поспо­литої в середині XVII ст. стало особливо тяжким. Не було в Україні жодної верс­тви населення, яка б не зазнавала кривд і утисків від короля, магнатів та шлях­ти. І 1648 року в Україні стався вибух — почалася Національно-визвольна війна, яку сучасники іменували Українською революцією.

Причини Національно-визвольної війни (1648-1657 рр.):

• козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць і мордували; більш того — багатьох козаків перетворено на кріпаків;

посилилося гноблення селянства. Панщи­на на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах — шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні нату­ральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: лагодити

греблі, возити дрова, білити полотно, стерегти панське майно тощо;

• у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, а їхнє місце посіли іноземці;

• українцям чинили всілякі перешкоди під час спроб уступити до цеху, зайнятися ремеслом чи торгівлею;

• посилилася політика насадження уніатства та католицизму, пересліду­валося православ'я.

Усе це робило неминучим вибух народного гніву. Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання. На чолі повсталих став тала­новитий державний діяч і полководець Богдан Хмельницький.

Джерела

З листа козаків до польського короля ... вони (феодали) поводяться з нами не так, як годиться чинити з лицарськими людь­ми, гірше знущаються з нас, ніж зі своїх не­вільників, і роблять нам усілякі кривди. Не тіль­ки в майні своєму, а й самі собі ми не вільні.

Джерела

Пйом де Боплан про Україну їхня нечисленна шляхта походить з польської і, здається, почуває сором за те, що вона не католицької віри; повсякчас горнеться до католиків, хоч усі їхні магнати й усі ті, що титулуються князями вийшли з грецької віри... Одне слово, селяни зму­шені віддавати своїм панам усе, що тим за­манеться вимагати. Не дивно, що цим зли­дарям у тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани ма­ють безмежну владу не тільки над селян­ським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни попадають в ярмо до такого пана, то опиняються у гір­шому становищі, ніж каторжники на галері.

Повстання на Січі

У вересні 1647 року під Чигирином Богдан Хмельницький зібрав своїх однодумців і розробив з ними план підготовки повстання. Та один з при­сутніх на зборах виявився зрадником і виказав полякам плани Б. Хмель­ницького. Великий коронний гетьман Речі Посполитої польський магнат Микола Потоцький заарештував майбут­нього гетьмана й кинув до в'язниці.

У поляків не було доказів вини Богдана Хмельницького, і вони вдалися до хитро­щів — вирішили відпустити Б. Хмель­ницького, але наказали слугам таємно вби­ти його. Та київський полковник Михайло (Станіслав) Кричевський, якому доручи­ли пильнувати в'язня, допоміг Б. Хмельницькому втекти.

На чолі невеликого загону козаків Б. Хмельницький зі своїм сином Тимошем прибув на Запорізьку Січ у грудні 1647 року. Тут у квітні 1648 ро­ку козацька рада обрала його гетьманом.

Довідка. Коронний гетьман — у Польщі та Литві з другої половини XV ст. керівник регулярного війська під час походів; з 1503 р. ця посада стала постійною, аз 1581 р. — довічною.

Польний (двірський) гетьман — заступ­ник великого коронного гетьмана з кінця XV ст. у Великому князівстві Литовському та в Польщі з 30-х років XVI ст. до XVIII ст.

Підготовка до війни

Здобувши гетьманську булаву, Б. Хмельницький почав активно готува­тися до повстання, і за короткий час під його прапори стало кілька тисяч осіб.

Гетьман розіслав адресовані до козаків і всьо­го українського народу універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти.

Посланці із Запоріжжя встановили тісні зв'яз­ки з повстанськими загонами по всій Україні. Козаки, перевдягнувшись жебраками та бого­мольцями, ходили по містах і селах, агітуючи населення відчиняти міські ворота перед запо­рожцями, насипати пісок у польські гармати, а то й узагалі тікати на Січ.

Одночасно з підготовкою до війни з Польщею Б. Хмельницький вислав посольство до Криму. Перші дипломатичні кроки гетьмана були спря­мовані на те, щоб убезпечити себе від нападів з півдня й отримати допомогу від татарської кін­ноти, яка змогла б істотно употужнити козацьке військо, що було переважно піше.

Переговори з кримським ханом Ісламом-Гіреєм виявилися дуже складними. Українську делегацію зустріли з недовірою, та Б. Хмель­ницький, добре знаючи звичаї татар і вільно володіючи їхньою мовою, зумів надати ханові докази нещирості Польщі щодо Туреччини й Криму. Тому Іслам-Гірей дозволив Б. Хмель­ницькому запросити в похід перекопського мур­зу Тугай-бея, у якого налічувалося до чотирьох тисяч вершників.

За союз із Б. Хмельницьким татарський хан вимагав прислати до Криму заручників — пред­ставників знатних козацьких родів, серед них і сина самого гетьмана — Тимоша Хмельницького.

Заручаючись підтримкою Криму, Б. Хмель­ницький добре розумів, що татари будуть не тільки воювати з поляками, а й грабуватимуть Україну. Та хоч умови союзу з татарами були ду­же тяжкими, це була перша дипломатична пе­ремога повстанців.

Повстання на Запоріжжі та універсали Бог­дана Хмельницького підняли на боротьбу широкі верстви українського народу, скрізь по Україні утворювалися загони із селян і городян. По­всталі проголошували себе вільними людьми, на­падали на панські маєтки й палили їх, убивали магнатів і шляхту.

Щоб не дати з'єднатися січовому козацтву та загонам повстанців з Наддніпрянщини, Микола Потоцький почав готувати польське військо до походу.

Богдан-Зиновій Хмельницький

(1595-1657)

Державний діяч, дипломат, полко­водець, гетьман (1648—1657 рр.) На­родився в сім'ї чигиринського сотника М. Хмельницького. Спочатку навчався в Київській братській школі, потім — у єзуїтській колегії у Львові. Обдарова­ний від природи, був вельми освіченою для свого часу людиною: крім україн­ської, знав польську, російську, латин­ську, турецьку, татарську й французьку мови. Здобувши освіту, уступив до ко­зацького війська, у складі якого брав участь у війні Польщі з Туреччиною 1620—1621 рр. У битві під Цецорою у вересні 1620 р. потрапив у турецький полон, де перебував два роки. Після визволення з полону повернувся на Запоріжжя, згодом брав участь у мор­ських походах козаків проти Туреччи­ни. Повернувшись із переможних похо­дів, одружився, одержав чин чигирин­ського сотника, а з часом — писаря всього реєстрового війська. Брав ак­тивну участь у повстаннях Тараса Федоровича, Павла Бута, Якова Ост-рянина й Дмитра Гуні. За участь у ко­зацько-селянському повстанні 1637 р. був позбавлений посади писаря й при­значений чигиринським сотником.

Богдан Хмельницький був знаний не тільки як військовий, але і як по­літичний діяч. Він неодноразово їздив з козацькими посольствами до поль­ського короля й сейму зі скаргами на тяжке становище українського народу, виступав на захист його прав; поль­ський король Владислав IV посилав його для надання Франції допомоги у війні з Іспанією (1646 року 2 400 ко­заків виїхали до Франції, де відзначи­лися при взятті фортеці Дюнкерк).

Після повернення з Франції Хмель­ницький пережив страхітливу особис­ту трагедію: чигиринський підстароста Данило Чаплинський захопив родовий хутір Хмельницьких Суботів, забив до смерті його десятилітнього сина й ви­крав дружину.