§115. Радянська модернізація України (1929—1938 рр.)

Сталінська індустріалізація України. Перехід до форсованої індустріалізації

Темпи зростання народного господарства в роки непу не задовольнили керівництво. Після смерті В. Леніна Й. Сталін перетворився на одноосо­бового лідера партії й держави. На зміну ленінському гаслу про початок світової комуністичної революції було прийняте гасло перетворення країни на військовий табір в умовах капіталіс­тичного оточення й підготовки нападу імперіа­лістів на Радянський Союз, і 1929 року на Пленумі ЦК ВКП(б) ухвалено рішення: «Будь-якою ціною прискорити розви­ток машинобудування та інших галузей важкої промисловості». Широким масам комуністів Й. Сталін заявляв: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 40 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

У грудні 1925 року відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс країни на індустріаліза­цію. У грудні 1927 року XV з'їзд партії підкрес­лив необхідність прискорення індустріалізації народного господарства. Одночасно була розпо­чата перша п'ятирічка (1928-1932 рр.).

Під час сталінської індустріалізації ставилися

завдання:

• перетворити аграрну країну на могутню індус­тріальну державу;

• здобути техніко-економічну незалежність СРСР;

• забезпечити всебічну обороноздатність Радян­ського Союзу, перетворити його на наймогут-нішу державу світу.

Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:

• пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;

• продаж сільськогосподарської продукції та сировини й одержання ва­лютних надходжень для індустріалізації;

• усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;

• використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніше і;- ГУЛАГу);

• розгортання соціалістичного змагання в

усіх галузях народного господарства.

В умовах індустріалізації відбулася змі­на ринкових методів управління економі­кою доби непу на командно-бюрократичні. Урядові діячі заявляли: «Спочатку завод, а потім місто, спочатку — верстати, вугіл­ля, нафта, а потім будемо піклуватися про життя й школи ».

Ігноруючи економічні закони розвитку

народного господарства, комуністи вдавалися до «підхльостування» країни, як висловлювався сам Й. Сталін. Без­ладне втручання в планові показники назвали «сталінським стрибком». Сам кремлівський керівник коригував затверджені народногосподарські показники. Наприклад, Й. Сталін збільшив планову цифру виплавки ча­вуну до 17 млн. т (замість 10 млн. т за планом), виробництва тракторів — до 170 тис. (планувалося 55 тис), виробництва автомашин — до 200 тис. (планувалося 100 тис). На 100% збільшувалися завдання для працівни­ків кольорової металургії та сільськогосподарського машинобудування.

«Підхльостування» економіки дорого обійшлося країні. Темпи розвит­ку індустрії знизилися з 23,7% у 1928-1929 рр. до 5% у 1933 році. Ста­лінське керівництво звичайно не збиралося переймати на себе провини за прорахунки в індустріальному розвитку. Часті аварії на виробництві, псування техніки, каліцтво й загибель людей через «штурмівщину» на виробництві пояснювалися народу як «диверсії», «саботаж», «контррево­люційна троцькістська діяльність ».

Йосип Сталін (Джугашвілі)

(1878-1953)

Політичний діяч, Герой Радянсько­го Союзу (1943 р.), генералісімус (1945 р.)- У 1894 р. закінчив Горійське духовне училище. Навчався в Тифлісь-кій семінарії, з якої був виключений. Після 1903 р. приєднався до більшо­виків. 1906—1907 рр. здійснював екс­пропріації на Закавказзі. У 20-х рр. очолив ВКП(б) і встановив у країні тоталітарний режим. Проводив полі­тику прискореної індустріалізації та насильницької колективізації. Ініціа­тор масового терору. У роки Великої Вітчизняної війни — голова Держав­ного комітету оборони, верховний головнокомандувач.

Довідка. ГУЛАГ (російською — Главноє управление лагереи) — Головне управління виправно-трудових таборів і трудових посе­лень Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) СРСР, створене 1934 року. Під час правління Й. Сталіна тут була зосереджена науково-дослідна робота для військових по­треб, утримувалася вся інтелігенція СРСР, яка вважалася ненадійною; безкоштовним трудом ув'язнених збудовані Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, Комсомольськ-на-Амурі та інші міста.

Трудові звершення робітничого класу України

20 січня 1929 року газета «Правда» надрукувала статтю В. Леніна «Як організувати змагання». Після цього комітети спрямували свою діяльність на організацію соціалістичного змагання, яке оформилося у вигляді різно­манітних виробничих рухів: «Громадського буксиру» — для доведення відсталих бригад до передових; «Зустрічного плану» — для збільшення по­казників державного плану, бригад зразкової праці та ударних бригад.

У травні 1932 року вибійник з Горлівки Микита Ізотов, добре оволодів­ши новою технікою, виконав 10 змінних норм за одну зміну. Свій досвід він став передавати молодим робітникам. Цей рух набув широкого розмаху по всій республіці та СРСР у цілому й одержав назву ізотівського.

У серпні 1935 року молодий донбаський шахтар Олексій Стаханов видобув за одну зміну 102 т ву- ^гі^лля' ^чим перевищив норму в 14 разів. Республі- ^КУ ^{и усю к}Р^аї^нУ охопив стаханівський рух.

Сталевар з Маріуполя Макар Мазай у жовтні 1936 року виступив зачинателем швидкісного ста­леваріння. Широке визнання здобуло ім'я маши­ніста Петра Кривоноса, який став ініціатором швид­кісного руху потягів.

Стаханівський рух прийшов і на українське се­ло. Радянські газети прославляли здобутки жіно­чої тракторної бригади Паші Ангеліної з Донеччи­ни, ланкових Ганни Кошової та Марії Демченко з Київщини, які досягали високих урожаїв цукрових буряків.

Наслідки індустріалізації для України

Попри велику кількість суперечливих моментів, індустріалізація мала разючі наслідки:

• 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року;

• обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс

тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;

• Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку;

• з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (серед них такі гіганти, як Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», « Дніпроалюмінійбуд », « Краммашбуд », Харків­ський тракторний завод);

Будівництво Дніпрогесу ім. В. Леніна. Фото 1929 р.

серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луган­ський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетров­ську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.

Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господар­стві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:

• від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет ви­робництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості і низького життєвого рівня народу;

• у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важ­ливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність, як і за часів царської Росії. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Пра­вобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;

• наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Кількість місь­ких жителів збільшувалася за рахунок мешканців села, але українські міста виявилися до цього не готовими. Різке збільшення міського насе­лення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;

• індустріальні гіганти перших п'ятирічок підпорядковувалися не рес­публіканським, а союзним наркоматам. Це зумовлювало подальшу втрату Україною економічного суверенітету;

• у ході індустріалізації в п'ятирічні плани суб'єктивно вносилися різно­манітні корективи, які шкодили республіканській економіці. Уже в другій і третій п'ятирічках капіталовкладення в економіку України різ­ко знизилися. З 4,5 тис. промислових підприємств, які були побудовані за роки другої п'ятирічки, в Україні постало тільки 100. Крім цього, ук­раїнську економіку зорієнтували на видобуток сировини, а не на вироб­ництво готової продукції й розвиток підприємств завершеного циклу;

• за роки перших п'ятирічок народне господарство України було пов­ністю одержавлене, останні залишки непу ліквідовані, а замість ринко­вих відносин була створена командно-адміністративна економіка. -