§19. Піднесення Галицько-Волинської держави

Роман Мстиславич

Під час правління Романа Галицько-Волинське князівство досягло великої могутності. Автор Галицько-Волинського літопису назвав його великим князем, «царем на Русі», «самодержцем усія Русі». Першим зав­данням, що постало перед Романом, стало при­душення галицького боярства, з чим він блис­куче впорався завдяки підтримці середнього та дрібного боярства. Розв'язавши внутрішні су­перечки в князівстві, Роман почав проводити активну зовнішню політику: успішно воював проти половців на сході та Литви на заході, приєднав до свого князівства землі балтського племені ятвягів.

Щоб припинити спроби втручання в справи Галичини київського князя — Романового тес­тя — Рюрика Ростиславича, стосунки з яким зі­псувалися ще раніше (Роман одружився з візан­тійською принцесою Анною, а колишню свою дружину відправив до батька в Київ), 1202 року Роман розпочав з ним запеклу боротьбу. Цього ж року галицько-волинські війська підійшли до Києва, мешканці якого відчинили перед ними міські брами. Рюрик був змушений зректися київського престолу. Так, на початку XIII ст. Київ також опинився під впливом Галицько-Волинсько­го князівства та його союзника — Володимиро-Суздальського князівства, де престол належав князеві Всеволодові Юрійовичу.

Роман Мстиславич увійшов в історію як видатний політик та державо­творець. Як зазначає історик М. Котляр, Романові належить честь скла­дання проекту додержання «доброго порядку» на Русі, тобто припинення князівських чвар та організації виборної центральної влади у федера­тивній Давньоруській державі. Проте руські князі відмовилися обговорю­вати цей проект, і завершити свою справу Романові не вдалося. У 1205 році він загинув поблизу польського міста Завихоста над Віслою, потрапивши у ворожу засідку. Після його раптової смерті Галицько-Волинське князівство починає швидко розпадатися на окремі землі, проіснувавши всього шість років.

Роман Мстиславич

(7-1205)

Галицько-волинський князь (з 1199 р.). Син волинського князя Мстислава Ізяславича. У 1199 р. об'єднав Галицьке та Володимиро-Волинське князівства. Вів боротьбу проти половців і литов­ських феодалів.

Данило Галицький

Після смерті Романа Мстиславича влада на галицько-волинських зем­лях переходила з рук у руки багато разів. Право володарювати тут вибо­рювали як руські князі, так і поляки та угорці. Романові сини — Данило та Василько, спираю­чись на широкі верстви населення Волині, дріб­них феодалів, міщан, смердів, теж намагалися об'єднати батьківські землі. 1230 року вони мак­симально наблизилися до своєї мети, але в на­пруженій боротьбі перемогло місцеве боярство. Друга спроба об'єднання припадає на 1238 рік, після розгрому князем Данилом німецьких ли­царів Тевтонського ордену під с. Дорогичином. Водночас із напруженою боротьбою за відро­дження Галицько-Волинської держави розпочав­ся новий цикл змагань за об'єднання руських земель у єдину державу.

У1240 році Данилові Галицькому вдалося укрі­питися в Києві, доручивши управління містом досвідченому воєводі Дмитрові. Того ж року Дмит­рові довелося керувати обороною столиці від монгольської навали. У грудні 1240 року після тривалої облоги та численних утрат Київ захо­пила Орда.

Завдяки мудрій державній політиці Данило все ж зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаючи на певну залеж­ність, він фактично не підкорився владі Золотої Орди. Восени 1245 року Данило Романович їздив в Орду й отримав від хана ярлик на князюван­ня, згідно з яким Данило повинен був пе­ріодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угор­щину, сплачувати річну данину, віддавати

певну шану ханові. Натомість Галицько-Волинське кня­зівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці.

Основним напрямком діяльності Данила став пошук со­юзників серед західноєвропейських країн для боротьби з Ордою. Данило звернувся до папи римського Інокентія IV з пропозицією організувати хрестовий похід проти монго-ло-татар. Зі свого боку князь обіцяв дати згоду на унію — об'єднання православної та католицької церков. Таку пропозицію привітали в Римі: щоб заохотити галицько­го князя, папа надіслав йому королівську корону, і в 1253 році в Дороги-чині папський легат Опізон коронував Данила.

Проте після цього Рим не допоміг у боротьбі з Ордою, тому Данило розірвав контакти з папою й вирішив боротися з Ордою власними силами. У 1254 році він розпочав військовий похід проти монголо-татар і завдав поразки хану Курамсі. Та 1259 року хан Бурундай усе ж змусив Данила

визнати владу Золотої Орди.

В останні роки свого життя Данило Га­лицький приділяв велику увагу власній державі: будував міста, фортеці, посилю­вав військо, утримував у покорі бунтівне боярство. Так, найголовнішими містами, які збудував Данило, були Львів і Холм. До того ж Холм став улюбленим містом Данила: він навіть сюди переніс столицю свого князівства, а потім був тут похований після смерті в 1264 році.

Данило Галицький

(1201-1264)

Волинський і галицький князь. Син Романа Мстиславича. Об'єднав Во­линь, заволодів Галичем та Києвом. Брав участь у битві на р. Калці. За йо­го князювання були побудовані міста Львів та Холм. Єдиний князь, який хоч і був під владою Золотої Орди, фак­тично не підкорився монгольським ханам.

Довідка. Ярлик — письмовий указ, грамо­та хана Золотої Орди. Дозвіл руським князям правити тими чи іншими землями.

Джерела

Уривок з Галицького літопису Сей же король Данило був князем доб­рим, хоробрим і мудрим, який спорудив горо­ди многі і церкви поставив, оздобив їх різно­манітними прикрасами, і багатолюбством він світився із братом своїм Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні.