§38. Внутрішнє й зовнішнє політичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 року

Незважаючи на перемоги, досягнуті українським народом під час На­ціонально-визвольної війни, становище України було дуже складним.

Шестирічна війна спустошила її землі. На Правобережжі зруйновано понад 100 міст і містечок. Неврожаї й сарана спричинювали голод та епі­демії, від яких помирали тисячі людей. 1653 року по Україні прокотився страшний мор. За словами літописця, унаслідок цього «багато людей вимерло, аж залишалися пусті двори». Воєнні дії призвели до завмиран­ня основних торговельних шляхів, ізоляції від європейських ринків. Вій­на підірвала розвиток ремесла й торгівлі, зумовила занепад сільського господарства.

За роки війни був ослаблений військовий потенціал Гетьманщини, ба­гато козаків загинуло в боях, у настроях мас відчувалася втома й зневіра. Внутрішньо-політична криза досягла свого апогею 1653 року під Город­ком, де відбувся антигетьманський виступ, унаслідок якого козаки відмо­вилися вирушати в похід, тим самим ставлячи під загрозу зриву стра­тегічні плани Б. Хмельницького. Проводячи 1653 року мобілізацію до армії, Б. Хмельницький уперше відчув відкриту протидію з боку населен­ня, яке в більшості не хотіло вступати до козацьких полків. Як наслідок, у гетьманському війську в цей час було лише 30-40 тис. осіб, тоді як раніше — 100 тис, а під час деяких битв навіть усі 300 тис. осіб. Така не­численна армія не могла боротися з Польщею, до якої згодом (унаслідок серйозних дипломатичних прорахунків Б. Хмельницького) приєдналися Молдова, Волощина й Трансільванія. Протистояти об'єднаним силам союзників Українська держава не мала змоги. Польща, відчуваючи вигідність політичної ситуації, уже не йшла на мирні переговори, а вима­гала повної капітуляції української армії. Крім того, Б. Хмельницький добре відчував, що такий хитрий «союзник», як кримський хан, у будь-який момент може його зрадити й остаточно перейти на бік Польщі.

У цих надзвичайно складних умовах гетьман України намагався знайти вихід і наполегливо шукав нові точки опори в боротьбі з Річчю Посполитою. Він вів переговори з Туреччиною, Москвою, Волощиною, Семиграддям, Шве­цією. Союз із Туреччиною укласти не вдалося, переговори з Молдовою минули безрезультатно, а втягнути у війну Шве­цію Б. Хмельницький не зміг.

Саме тому гетьман був змушений знову звернутися до російського царя з пропозиціями тісного союзу в боротьбі проти Польщі. До речі, це було вже не перше прохання гетьмана про допомогу, але конфлікт з Річчю Посполитою не входив у плани Москви. Цар досить довго виявляв усі плюси й мінуси від союзу з Гетьманщиною для своєї зов­нішньої політики. Для вивчення ситуації у 1649-1654 рр. тут побувало 13 посольств. Щоб схилити царя на свій бік, український гетьман пообіцяв навернути кримського хана під царський протекторат, а також погрожував Москві, що в разі негативної відповіді він прийме турецький протек­торат. Останнє повідомлення, а також відомості про наміри Польщі роз­ширити свої кордони за рахунок завоювання інших держав, дуже зане­покоїли Олексія Михайловича. Він терміново скликав Земський собор, на якому 1 жовтня 1653 року вирішено прийняти Україну під «государеву високу руку задля пра­вославної віри й святих Божих церков».