§109. Культура України на початку XX ст.

На початку XX ст. панівні кола Росії та Австро-Угорщини й далі здій­снювали політику колоніального гноблення українських земель. Особли­во відчутними стали утиски українства з боку російського царизму після поразки революції 1905-1907 рр. Проте українська культура, незважаю;, чи на складні умови, досягла певних висот. щ

Освіта

Найвидатніші діячі доби

А. Білоусенко, Т. Лубенець, П. Залізний, Т. Шерстюк

У зазначений період унаслідок розвитку капіталізму й зростання потреб у кваліфікованих кадрах кількість на­вчальних закладів, і відповідно учнів та студентів у них, збільшилася. У підросійській Україні в 1914-1915 навчальному році налічувалося 26 тис. загаль­ноосвітніх шкіл, у яких навчалося 2,6 млн. учнів. Понад 17 тис. учнів опановували технічні спеціальності в училищах. У 27 вищих навчальних закладах освіту здобували 35,2 тис. студентів.

Проте така кількість шкіл не задовольняла зрослих потреб населення в початковій освіті. Через це понад 70% українців не вміли читати й писа­ти. Майже половина тих, що прагнули навчатися в середніх школах, одержувала від їх керівництва відмову. Рух національно-свідомої інтелігенції за відродження української школи зу­мовив появу підручників рідною мовою. У цей час вийшли друком буквар Б. Грінченка, читанка А. Білоусенка, буквар і читанка Т. Лубенця, граматики української мови П. Залізно­го і Т. Шерстюка. Проте навіть у роки революції царський уряд не скасував заборони української мови.

Ще гіршим був стан з освітою на західноукраїнських зем­лях. Тут зовсім неписьменним залишалося 70-75%, а в гір­ських районах навіть 90% населення. У 1911 році в Східній Галичині в 500 селах узагалі не було ніяких шкіл. У гімна­зіях навчалася невелика кількість українців, у закладах такого типу здебільшого викладали польською або німецькою мовами. Здо­бути вищу університетську освіту у Львові та Чернівцях могли лише діти багатих батьків, серед яких українців було дуже мало.

Наука

Усупереч усім труднощам, у зазначений період науковці в Україні досягли значних успіхів у розвитку при­родничих наук. У Харківському та Київ­ському університетах працювали видатні математики Д. Граве, В. Стеклов, фізик Д. Рожанський, хіміки С. Реформат­ський, П. Осипов, біологи О. Сєверцов, С. Навашин, В. Арнольді та ін. На основі новітніх теоретичних знань під керів­ництвом професора М. Делоне активно діяло засноване в 1909 році Київське то­вариство повітроплавання. З ним були пов'язані відомі конструктори й льотчи­ки Д. Григорович, /. Сікорський, П. Нес-теров, Ф. Андерс та ін. І. Сікорський сконструював перші у світі багатомо­торні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец», Д. Григорович — гідролітак. Усього за 1909-1912 рр. в Києві було збудовано 40 дослідних зразків новітніх літаків.

На початку XX ст. гуманітарні науки збагатили національну культуру вагомим доробком. Провідне місце у вітчизняній історичній галузі в цей час упевнено по­сідав М. Грушевський, який написав «На­рис історії українського народу», «Про старі часи на Україні», «Ілюстровану історію України». Безсумнівно, найбільшим науковим здобутком видатного історика є десятитомна «Історія України-Руси». М. Грушевський ви­найшов і послідовно відстоював у своїх пра­цях нову схему українського історичного про­цесу. Його заслугою було створення великої наукової школи істориків, до якої увійшли М. Кордуба, С. Томашівський, О. Терлецький, І. Крип'якевич та ін. Поряд з ними у вітчиз­няній історичній науці й далі плідно працювали О. Єфименко, М. Аркас, Д. Багалій, В. Барвін-ський, Д. Яворницький.

Помітний слід у розвитку української етно­графи та фольклору залишив у цей період по­слідовник І. Франка В. Гнатюк, плідно працю­вав видатний філолог, сходознавець, історик А. Кримський. Значною подією в розвитку укра­їнського мовознавства стало видання Українсько-російського словника В. Дубровського та Слова-ря української мови Б. Грінченка.

Українське наукове товариство, створене в Києві 1907 року за ініціативою М. Грушевсь-кого, координувало вітчизняні дослідження й сприяло поширенню знань українською мовою. Його члени видали в 1908-1918 рр. 18 томів «Записок Українського наукового товариства в Києві», 4 книги «Збірників природничо-технічної секції», чимало науко­вих і популярних праць.

Найвидатніші діячі доби

Д. Граве, В. Стеклов, Д. Рожанський, С. Реформатський, П. Осипов, О. Сєверцов, С. Навашин, В. Арнольді, М. Делоне, Д. Гри­горович, І. Сікорський, П. Нестеров, Ф. Ан­дерс, М. Грушевський, М. Кордуба, С. Тома-шівський, О. Терлецький, І. Крип'якевич, 0. Єфименко, М. Аркас, Д. Багалій, В. Барвін-ський, Д. Яворницький, В. Гнатюк, А. Крим­ський, В. Дубровський, Б. Грінченко

Персоналії

Ігор Сікорський

(1889-1972)

Авіаконструктор, один з піонерів авіації. Народився в Києві. Під час навчання в Київ­ському політехнічному інституті спроектував та побудував кілька вертольотів. У 1911 р. на лі­таку власної конструкції встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем. Під його керів­ництвом збудовані перші у світі багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец». У 1918 р. емігрував до Франції, потім до США, де працював над конструюванням літаків. У 1939 р. піднявся в повітря перший у світі вер­толіт УС—300, який спроектував І. Сікорський. До 1939 р. збудував близько 15 типів літаків. На його вертольотах уперше здійснено переліт через Атлантику. Помер в Істоні (США).

(За «Довідником з історії України»)

Агатангел Кримський

(1871-1942)

Один з найвидатніших учених світу. Сфера його наукової діяльності над­звичайно широка й різноманітна, він відомий як історик, письменник, нау­ковець. Вільно володіючи майже шіст­десятьма мовами, а також знаючи всі діалектні особливості української мо­ви, зробив значний внесок в україн­ське й російське сходознавство та україністику. Унікальність А. Крим­ського як феномена у світовій культу­рі відзначено рішенням ЮНЕСКО про вшанування 100-літнього ювілею вели­кого вченого й митця.

Література

На початку XX ст. плідно працювали в галузі красного письменства ви­датні українські письменники І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. Ставши свідками рево­люційних подій 1905-1907 рр. і наступної після них столипінської політичної реак­ції, вони у своїх творах таврували царизм і всю систему тогочасної держав­ної влади як ворогів простого народу, об'єктивно й правдиво показували бо­ротьбу трудящих за свободу й волю.

Помітним явищем в історії вітчизняної культури цієї доби став літературний доробок письменників нового покоління, як-от: А. Тесленка, Степана Васильченка, Г. Хоткевича та ін. Вони зуміли показати весь драматизм людського існування в умовах загострення соціальної та національної боротьби на початку XX ст.

У цей період в українську літературу впевнено ввійшов та­лановитий поет Олександр Олесь. Протягом 1907-1917 рр. з'явилося п'ять книг його поезій. У двох перших письменник з радістю зустрічає революційні події 1905-1907 рр., закликає до бороть­би за волю, справедливість, оспівує рідну українську природу.

У цей період розпочинається активна літературна діяльність Володи­мира Винниченка, який у своїх ранніх творах 1902-1906 рр. реалістично зображував життя бідноти, показував тодішні соціальні контрасти, різко критикував ліберальних панів, котрі удавали з себе щирих народолюбців.

Найвидатніші діячі доби

І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбин­ський, Леся Українка, П. Махиня, О. Чижик, С. Дальня, А. Тесленко, Степан Васильченко, Г. Хоткевич, Олександр Олесь, В. Винниченко

Театр

Провідне місце в театральному житті України на початку XX ст. належа­ло акторським колективам, які очолювали корифеї української сцени П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовський. Періодом найвищого твор­чого піднесення їхньої театральної трупи були 1900-1903 рр., коли в її репертуарі було близько 60 п'єс. У 1907 році М. Садовський заснував у Києві пер­ший український стаціонарний театр. У цей час у Львові й далі успішно працював єдиний український професійний театр «Руської бесіди». Під впливом Російської демократичної революції 1905-1907 рр. репер­туар українського театру значно збагатився. Його основою, як і раніше, залишалися п'єси українських класиків М. Старицького, М. Кропив-ницького, І. Карпенка-Карого. Проте в репертуарі театру все частіше з'яв­ляються п'єси Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, Л. Яновської, у яких реалістично зображувалося минуле й сучасне українського народу.

Найвидатніші діячі доби

П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Леся Українка, І. Франко, М. Садовський, Г. Хотке­вич, Л. Яновські

Музика

Як і в театральному мистецтві, у музиці початку XX ст. спостерігалися

відчутні якісні зміни. Провідні українські композитори М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко та ін. у своїх музичних творах відображали проблеми, сповнені глибокого соціального й громадянського змісту. М. Лисенко під впливом революцій­них подій 1905-1907 рр. написав хор-гімн «Вічний революціонер», драма­тичний монолог «В грудях вогонь», кантату «До 50-х роковин смерті Т. Шевченка», опери «Тарас Бульба» та «Енеїда». Ці твори мали глибоке пат­ріотичне, громадянське, революційне звучання.

У 1904 році М. Лисенко заснував музично-драматичну школу, яка в 1913 році була реорга­нізована в консерваторію. Водночас у Львові з ініціативи А. Вахнянина був заснований Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. Поява цих нових навчальних закладів сприяла значній ак­тивізації музичного життя в Україні.

Поряд з ними активно популяризували націо­нальну музику українські театри. Київський му­зично-драматичний театр М. Садовського поряд з драматичними виставами в 1907-1915 рр. поста­вив близько півтора десятка опер і оперет (« Натал­ка Полтавка», «Енеїда», «Різдвянаніч» М. Лисен­ка; «Катерина» М. Аркаса; «Роксолана» Д. Січин-ського; «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). У цей час здобули світову славу видатні українські співаки С. Крушельницька та О. Мишуга.

Найвидатніші діячі доби

М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко, А. Вахнянин, С. Крушельницька, О. Мишуга

Соломія Крушельницька

(1872-1952)

Співачка. Закінчила Львівську кон­серваторію, вдосконалювала майстер­ність у Мілані. Мала світову славу як майстер співу бельканто. Співала на сценах провідних театрів світу: в Одесі, Петербурзі, Варшаві, Римі, Парижі, Мі­лані та ін. У її творчому доробку понад 60 оперних партій. Пропагувала за кордоном українські народні пісні, тво­ри українських композиторів. З концер­тами виступала у Львові, Тернополі, Чернівцях. У 1939 р. повернулася до Львова, де викладала в консерваторії.

Образотворче мистецтво й архітектура

Як і в попередній період, на початку XX ст. активно працювали худож­ники М. Пимоненко, С. Васильківський, К. Костанді, І. Труш та ін. Наприклад, С. Васильківський у 1901-1908 рр. разом з М. Самокишем та М. Беркосом написав для будинку Полтавського земства три мо­нументальні композиції «Козак Голота», «Вибори полковника Мартина Пушкаря», «Чумацький шлях на Ромо-дан». Справжнім майстром високохудожніх творів у цей час став О. Му­рашко. Львівський художник І. Труш найкраще зарекомендував себе в пейзажному, жанровому та портретному живописі.

На початку XX ст. в архітектурі поряд з еклектизмом поширився стиль модерн, прихильники якого, відходячи від принципів класичної архітекту­ри, прагнули до логічного, зручного планування, використовували нові залізні конструкції, різнома­нітні оздоблювальні матеріали (ліплення, прикра­си з витого заліза тощо). Яскравим його прикла­дом є Бессарабський критий ринок у Києві. У цьо­му ж стилі побудовано залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки. Найяскравішими по­статями архітектурного модернізму були К. Жу­ков, М. Верьовкін, О. Вербицький, Г. Гай та ін.

Поряд з модерном виділяється й класичний стиль, пам'ятками якого є Педагогічний музей (нині Київський будинок учителя) (П. Альо­шин), бібліотека Київського університету на вул. Володимирській (В. Осьмак), Харківський комерційний інститут (О. Бекетов) та ін.

Характерною особливістю архітектури по­чатку XX ст. є поєднання модерну з елементами народного дерев'яного зодчества й ужиткового мистецтва (український модерн). У цьому стилі збудовано будинок Полтавського губернського земства (В. Кричевський), Харківське художнє училище (К. Жуков).

Найвидатніші діячі доби

М. Пимоненко, С. Васильківський, К. Кос-танді, І. Труш, М. Самокиш, М. Беркос, О. Му­рашко, К. Жуков, М. Верьовкін, О. Вербиць-кий, Г. Гай, П. Альошин, В. Осьмак, О. Беке-тов, В. Кричевський

Василь Кричевський

(1872-1952)

Художник, архітектор, графік. Автор архітектурних проектів в оригінально­му стилі українського модерну в Пол­тавській області, проекту й худож­нього оформлення Канівського музею-заповідника «Могила Т. Шевченка». Писав пейзажі та жанрові картини, працював у галузі книжкової графіки, над художнім оформленням вистав для театру М. Садовського, кінофіль­мів «Тарас Шевченко», «Сорочинський ярмарок» та ін. Брав участь у створен­ні державної символіки УНР. Викладав у Київському художньому інституті.

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ