§7. Велике переселення народів. Його вплив на формування слов'янського етносу

Готи

У середині II - на початку III ст. на історичну арену виходять готи — германські племена, які після об'єднання її гепідами, вандалами й тайфалами (балт-сі.кими племенами), з'являються на теренмх сучасної України. Готські завойовни­ки дійшли до кордонів Римської імперії, проливаючи кров і спустошуючи все на смосму шляху.

Готи поділялися на дві групи: вестготів (ті ііахід від Дністра) та остготів (нижня ткчін Дніпра). На початку IV ст. остготи гтіюркли об'єднання племен — державу на н і.и і а королем Германаріхом.

Згодом, під тиском могутніх войовничих народів зі сходу — гунів, вестготи й частина остготів перейшли на правий берег Дунаю (з дозволу римлян). Решта остготів залишилася під гунами й навіть зберегла свого короля.

Готи напали на антів (які в той час також визнавали владу гунів) і стратили їхнього царя Божа, його синів і 70 прибічників.

Гуни

Походження. У III ст. до н. є. в мон­гольських степах виникло велике об'єд­нання племен — хунну, яке під ударами китайців змушене було перекочувати на захід.

У кінці II ст. н. є. частина кочівників, поєднавшись у межиріччі Волги й Уралу з місцевими племенами угрів, вирушила на захід.

Початок великого переселення народів. У III ст. гуни підійшли до Північного При­чорномор'я і, скориставшись тим, що ос­новні гарнізони римських військ були ки­нуті на захист кордонів Римської імперії від готів, зруйнували майже всі античні міста-держави. Вистояли тільки Пантика-пей і Херсонес.

УIV ст. гуни продовжили свій руйнівний похід до Східної Європи. Вони розбили готів, підкорили антів і ще довго панували на величезній тери­торії від Верхнього Дунаю до Азовського моря, здійснюючи постійні набі­ги на країни Західної Європи.

Після смерті правителя Аттили в 453 році гунська держава занепала.

Анти

Анти (слов'янські племена), незважаючи на навалу гунів, зуміли від­стояти свою незалежність. УIV—VI ст. виник могутній союз антських пле­мен, який історики називають Антським царством. На чолі антів стояли

Джерела

Йордан про походження та дії гетів Через те, що, дотримуючись сказаного старшими письменниками, я, наскільки зумів, розвинув (ті події), коли обидва племені, остроготи й везеготи, становили ще одне ціле, а також вірогідно простежив (історію) везеготів, які вже відокремилися від остро-готів, доведеться нам знову повернутися до стародавніх їхніх скіфських поселень і подати так само послідовно генеалогію та діяння остроготів. Про них відомо, що після смерті їхнього короля Германаріха вони, відокрем­лені від везеготів і підкорені владі гунів, за­лишилися в тій самій країні, причому Амал Вінітарій утримав усі знаки свого панування. Наслідуючи доблесть свого діда Вультульфа, він, хоч і був нижчий від Германаріха за щастям і удачею, з гіркотою переживав підко­рення гунам. Потроху звільняючись з-під їхньої влади й намагаючись виявити свою си­лу, він скерував військо на землі антів і, коли прийшов туди, у першому бою був перемо­жений, але згодом став діяти рішучіше й розіп'яв їхнього короля Божа із синами його та сімдесятьма старійшинами для того, щоб залякати, щоб трупи розіп'ятих подвоїли страх підкорених. Проте так вільно панував він ледве впродовж одного року: (такого ста­ну) не стерпів Баламбер, король гунів; він прикликав до себе Геземунда, сина вели­кого Гуннімунда, який, пам'ятаючи про свою присягу й вірність, підкорився гунам зі знач­ною частиною готів і відновив з ним союз, повів військо на Вінітарія. Довго вони би­лися; у першій і другій битвах переміг Вініта-рій. Навряд чи хтось зможе згадати бойовище таке, як це, що влаштував Вінітарій у війську гунів! Однак у третій битві, коли обидва (супротивники) наблизилися один до одного, Баламбер, підкравшись до річки Ерак, пустив стрілу та, поранивши Вінітарія в голову, убив його; потім він узяв собі за дружину його не­богу Вадамерку й відтоді володарював у мирі над усім підкореним племенем готів, але так, що готським плем'ям завжди керував його власний царьок, хоч і (відповідно до) рішення гунів.

царі (рекси). Анти мали сильне й велике військо, здійснювали походи за Дунай на Візантію.

Держава антів, як політичне об'єднання, припинила своє існування 602 року після кривавої війни з аварами, у якій анти були союзниками візантійців. Попри те, що в писемних джерелах назва «анти» більше не згадується, слов'янські племена, звісно, не припинили свого існування. На сторінках руських літописів натомість з'являється інформація про бо­ротьбу з аварами слов'янських племен дулібів.

Авари

Авари (у давньоруських джерелах — обри) —

войовничі тюркомовні племена, які перекочували з Центральної Азії спершу на територію Північного Причорномор'я, а потім і до середньої течії Дунаю утворивши там у VI ст. Аварський каганат.

Звідти ці кочівники здійснювали свої грабіжницькі набіги на візантійців, слов'ян та франків, не маючи НІЯКОЇ власної економічної бази, окрім ВІЙ ькової сили і зовсім незначного скотарства. Саме це й зумовило внутрішню слабкість і недовговічність держави аварів.