§81. Чорноморське та Кубанське козацтва

В умовах підготовки Росії до війни з Туреччиною, відчуваючи потребу в боєздатних підрозділах, російський уряд вирішив створити з колишніх запорожців військові формування під назвою «Військо вірних козаків». Відповідний царський указ був виданий 2 лютого 1788 року. Очолив цей контингент кошовий отаман С. Білий. «Війську вірних козаків» передали клейноди та іншу козацьку атрибутику, забрану російським урядом під час розгрому Запорізької Січі в 1775 році. У війську відновилися колишні старшинські посади, поділ на курені, дозволили носити козацький одяг. Під командуванням С. Білого й 3. Чепіги формування брали участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Справжньою трагедією російсько-турецьких війн стала братовбивча боротьба між задунайським козацтвом, частина якого була на боці Туреччини, та чорноморським, що воювало в складі російської армії. У 1788 році козацьке військо перейменували на

Чорноморське козацьке військо, якому були виділені території між Південним Бугом і Дністром. Тут козаки заснували кілька селищ, зокре­ма Слободзею (тепер Молдова).

Чорноморське козацтво вже не було потрібне у своєму попередньому вигляді, тому цих козаків розмістили вздовж так званої Чорноморської кордонної лінії, яка проходила від р. Лаби по правому березі р. Кубані до Азовського моря.

Чорноморське козацьке військо поповнювалося за рахунок переселен­ня колишніх реєстрових козаків з Чернігівської, Полтавської губерній, колишніх слобідських козаків Харківської губернії, а також колишніх козаків реформованих українських козацьких військ — Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського та ін.

У перші роки існування Чорноморського козацтва провідними галузя­ми господарства були скотарство й рибальство, а з середини XIX ст. — хліборобство. Козаки володіли значними угіддями. Спочатку розмір наді­лу козака не регламентувався й діяв принцип вільного займання.

Проте в 1842 році російський уряд запровадив принцип довічного зем­лекористування відповідно до рангу: генерал мав право на 1 500 десятин, штаб-офіцер —■ на 400, обер-офіцер — на 200, рядовий козак — на 30. Однак здійснити переділ відповідно до норм не вдалося.

Чорноморське козацтво брало участь у всіх військових операціях, що їх вела Росія на Кавказі, та в Кримській війні 1853-1856 рр. Після перемоги Росії у війні з Туреччиною й підписання Ясського миру в 1792 році росій­ський уряд для закріплення за собою територій на Північному Кавказі пе­реселив козаків на Кубань, де їм виділили землю площею ЗО тис. кв. км.

Основні переселенські кампанії відбулися в 1808-1811 рр., 1820-1821 рр., 1832 році, 1848-1849 рр., під час яких з України переселено понад 77 тис. осіб. До 1860 року козацькі війська на Кубані налічували близько 200 тис. осіб. З них формувалися військові підрозділи: 12 кінних полків, 3 піхотні батальйони, 4 батареї, 2 гвардійські ескадрони.

Колишні запорожці утворили 40 куренів, які з середини XIX ст. стали називатися станицями. їхнім центром став Катеринодар, заснований 1793 року (тепер Краснодар). Життя на Кубані відрізнялося від Запо­ріжжя. Тепер козаки жили родинами, заводили своє індивідуальне госпо­дарство. Царський уряд повернув кубанцям гармати й частину символів запорізького війська.

Цей край швидко заселився. Відомий і безпрецедентний факт — цар­ський уряд примусово направив на Кубань кілька тисяч дівчат з Гетьман­щини, щоб вони повиходили заміж і збільшили кількість родин. З про­суванням Росії на Кавказ козацтво виконувало функцію прикордонних військ і сторожі від горян.

Та автономія козацтва була короткочасною. Спочатку козаки мали ви­борного отамана й російського генерала, який мав правити разом з ко­зацьким обранцем. З часом вибори отамана не проводилися, а наказний отаман просто призначався з російських генералів.

У 1860 році Чорноморське козацьке військо увійшло до складу Кубан­ського козацького війська.