§44. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря

1663 року, після зречення Ю. Хмельницького, гетьманом на Правобе­режжі став Павло Тетеря (1663-1665 рр.).

Продовжуючи політичну лінію І. Виговсько-го, спираючись на Запоріжжя й підтримку Речі Посполитої, Павло Тетеря намагався об'єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відно­сини з Польщею на засадах Гадяцького договору, правобережний гетьман вимагав від польського

уряду:

• підтвердити привілеї козацької старшини;

• розв'язати церковне питання (скасувати залеж­ність православної ієрархії від римо-като-лицької та повернути православним церкви, захоплені уніатами);

• дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою й Волощиною;

• розпочати мирні переговори з Московською дер­жавою тощо.

Згодом П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобе­режним гетьманом Я. Сомком, потім — з його наступником І. Брюховецьким, які робили спро­би об'єднати всі українські землі під зверхністю московського царя.

У жовтні 1663 року П. Тетеря зібрав 24-тис. козацьке військо, заручившись підтримкою со­юзників (20-тис. польської армії короля Яна II Казимира й татарських загонів чисельністю

40 тис. осіб), розпочав воєнні дії. Протягом лис­топада 1663 - січня 1664 рр. польсько-україн-ські війська й татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України (за винятком ок­ремих міст, зокрема Прилук, Гадяча, Глухова). Однак селянські виступи проти польської шлях­ти незабаром змусили П. Тетерю повернутися на Правобережжя. Королівська армія під тиском мос­ковських військ, очолюваних Г. Ромоданов-ським, та полків лівобережного гетьмана І. Брю-ховецького відійшла через Білорусь у Польщу.

Після відступу коронних військ та з появою на Правобережжі московських підрозділів, лівобе­режних козацьких полків та запорожців на чолі з І. Сірком становище П. Тетері значно усклад­нилося. Водночас і кримські татари намагалися заволодіти Правобережною Україною й підпоряд­кувати її ханові Мохаммеду-Гірею IV. Навесні 1664 року П. Тетері вдалося за допомогою поль­ських військ під командуванням С. Чарнецького примусити І. Брюховецького разом з москов­ськими військами відступити на Лівобережжя.

Після невдалих воєнних дій гетьман намагав­ся стабілізувати становище політичними засоба­ми. Він вимагав від польського короля:

• дозволу на переговори з Москвою;

• усунення кількох представників польської адміністрації на Правобережжі; • звільнення з ув'язнення Ю. Хмельницького й митрополита Й. Тукальського-Нелюбовича.

Подальша доля П. Тетері. Протягом 1664-1665 рр. П. Тетеря намагав­ся опанувати ситуацію, поборюючи своїх противників, зокрема полков­ників Івана Сербина, Василя Дрозденка та Степана Опару. Погіршувало ситуацію те, що, ведучи постійну боротьбу з противниками, гетьман не міг розраховувати на широку підтримку українського народу, оскільки частина населення ставилася до П. Тетері неприхильно, убачаючи в ньому ставленика Польщі. У липні 1665 року, зневірившись у подальшій бо­ротьбі, П. Тетеря призначив наказним гетьманом М. Ха-ненка, проте до самої смерті так і не зрікся гетьманства. Разом з невеликим почтом він виїхав до Польщі, оселився й жив у Варшаві. У 1667 році він уступив до Львівського ставропігійного братства.

За правління короля Міхала Вишневецього П. Тетеря зазнав численних переслідувань з боку польських магна­тів — його маєтки були конфісковані, а він сам засудже­ний до вигнання з країни. Деякий час П. Тетеря жив у Молдові, у Яссах. У 1670 році він зустрічався в Адріано­полі (Едірне) з турецьким султаном Мохаммедом IV і переконав його роз­почати війну проти Польщі. Мохаммед IV призначив П. Тетері пенсію та' вручив султанський прапор — санджак.

У квітні 1671 року П. Тетерю отруїли. Похований він, імовірно, в одній з православних церков Едірне.

Павло Тетеря (Моржковський-Тетеря) (бл. 1620 (1622)—1671)

Походив з української шляхетської родини. 1637 року здобув освіту в уні­атській школі в Мінську, де вивчив ла­тинську й польську мови. З 1639 року перебував на службі в родині магнатів Пражмовських у Мазовії, з кінця 1640-х років служив канцеляристом у Луць­кому гродському суді.

На початку Національно-визволь­ної війни був писарем Переяславсько­го полку. 1649 року очолив козацьке посольство до трансільванського кня­зя Юрія II Ракоці, був одним з органі­заторів українсько-трансільванського воєнно-політичного союзу, який оста­точно склався в 1654—1657 рр. Брав участь майже в усіх дипломатичних переговорах, що велися в Чигирині. Навесні 1651 року він разом з осаву­лом Переяславського полку Демком керував облогою Кам'янця-Подільського. Улітку 1653 року став перея­славським полковником.

Майбутній гетьман виступав проти підтримання союзницьких відносин з Московським царством. У березні 1654 року разом з генеральним суд­дею С. Богдановичем-Зарудним пере­бував у Москві, де виробляв умови українсько-московського політичного договору.

1655 року під час облоги Львова українсько-московськими військами вів переговори з польською стороною про викуп міста. Після смерті Б. Хмель­ницького був одним з реальних пре­тендентів на гетьманську булаву (його кандидатуру на гетьманство свого часу запропонував сам Б. Хмельницький).

1658 року П. Тетеря разом з І. Ви-говським та Ю. Немиричем виробив проект Гадяцького договору з Річчю Посполитою, реалізація якого могла докорінно змінити геополітичне ста­новище в Східній Європі. У березні 1658 року домігся припинення походу польського війська в Україну.

Протягом 1658—1661 рр. перебував у Варшаві. Тут він мав значний вплив при королівському дворі, користував­ся підтримкою короля Яна II Казими­ра, брав участь у виробленні Слободи-щенського трактату. (За «Довідником з історії України»)