§140. Соціальний розвиток України. '

Життєвий рівень населення

Головною передумовою й джерелом піднесення народного добробуту є зростання національного доходу, який, незважаючи на серйозні еконо­мічні проблеми, із 1965 по 1985 рр. збільшився в республіці в 2,5 раза.

Закономірним наслідком цього стало й зростання в цей період у 2 рази заробітної плати робітників, службовців, сільських трудівників.

Зростання матеріального добробуту здійснювалося й за рахунок сус­пільних фондів споживання, що забезпечували розвиток народної освіти, підвищення кваліфікації трудівників, медичне обслуговування населен­ня, оплату відпусток, пільгових путівок тощо. Значні державні асигну­вання виділялися на охорону материнства й дитинства, виплату пенсій, стипендій учням технікумів і студентам вузів.

У зазначений період керівництво республіки вживало реальних прак­тичних заходів, спрямованих на поліпшення рівня життя населення. Во­ни були найрезультативнішими за часів косигінських реформ. Однак після їх припинення в 70-х - першій половині 80-х рр. в Україні відчутно знижуються темпи зростання національного доходу. Державний бюджет у роки загострення економічної кризи й застою переважно поповнювався не за рахунок виробництва власної продукції, а завдяки «нафтодоларам», тобто кошти надходили від продажу за кордон таких гостродефіцитних природних ресурсів, як нафта й газ.

Торгівля і побут '

Такі ж суперечливі процеси спостерігалися й у торговельному та побутовому обслуговуванні населення республіки. У другій половині 60-х - на початку 70-х рр. відчутно зростає кількість торговельних підприємств. Велику допомогу споживчій кооперації, крім держав­них органів, надавали підприємства, колгоспи й радгоспи. За їхні кошти будувалися нові магазини, їдальні, хлібопекарні. Завдяки під­вищенню заробітної плати зростає й купівельна спроможність насе­лення. Особливо активно в цей час задовольнявся зрослий попит тру­дівників міста й села на господарський інвентар і товари культурно-побутового вжитку — телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини, які в другій половині 60-х рр. з'являються майже в кожній другій сім'ї. Збільшення кількості товарів вимагало появи нових, досконаліших та ефективніших форм торгівлі. Тому з'являються ма­газини самообслуговування, універмаги, універсами з широким асор­тиментом товарів. Сільські трудівники стали регулярно обслуговува-тися безпосередньо на робочих місцях: польових станах, фермах, трак­торних бригадах.

Як і торгівля, служба побуту в цей час стає важливою галуззю народно­го господарства. У містах створюються будинки побуту, комбінати, фірми побутових послуг. Наприклад, відома київська фірма «Світанок» роз­в'язувала проблеми ремонту квартир, догляду за дітьми та хворими, на­вчання музики та іноземних мов, машинного передруку тощо. Якщо на початку 60-х рр. вона надавала 80-90 видів різних послуг, то в середині 70-х їх кількість зросла до 600 і більше.

Проте в 70-80-х рр. у торговельному й побутовому обслуговуванні насе­лення республіки починають наростати негативні тенденції. Підвищу­ються державні роздрібні ціни на окремі види товарів народного спожи­вання. Вартість усіх видів товарів у 1980 році проти середньорічних цін 1970 року зростає на 3%, у 1985 році — на 8% , а продовольчих — відпо­відно на 4 і 12% . Відчутно подорожчали м'ясо, птиця, олія, цукор, конди­терські вироби, овочі, одяг, білизна, велосипеди, мотоцикли. Справжнім лихом стає товарний дефіцит. Поступово з продажу зникає одна категорія товару за іншою. Усе це викликало уповільнення темпів зростання реаль­них доходів населення, які в 1975-1985 рр. стали на 10% нижчими, ніж у попереднє десятиліття.

Житлове будівництво

Важливим показником зростання добробуту народу в зазначений період було житлове будівництво. Головною умовою розв'язання цієї традиційно складної для України проблеми стало переведення будівництва житла на індустріальну основу, широке запровадження типових проектів. Щоправда, перші житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами, були досить примітивними й одноманітними. Підвищена увага керівництва республіки до житлових проблем дала змогу забезпечити в 1974 році понад 70% сімей окре­мими квартирами.

Предметом особливої уваги архітекторів і будівель­ників була столиця України — Київ. У цей час голов­не місто республіки перетворюється на одне з найкра­сивіших у світі. Органічно поєднавши в собі чарівну природу й оригінальні архітектурні споруди, Київ отримав своє власне, неповторне обличчя. У ньому зростають цілі квартали багатоповерхових будинків, споруджуються нові лінії метрополітену, розбивають­ся чудові парки та сквери. Ураховуючи безцінну історико-архітектурну спадщину Києва, українські зодчі проектували нову забудову так, щоб зберегти видатні пам'ятки вітчизняної історії та культури. Основне житлове будівництво в столиці України здійснювало­ся великими масивами. Саме в цей час у Києві наро­джуються неповторні Русанівка, Відрадний, Сирець, завершується формування Березняків та Борщагівки. Чудові мікрорайони з'явилися також у Харкові, Дніп­ропетровську, Вінниці, Львові. У цей період народи­лися нові міста — Світловодськ, Нововолинськ, Ук­раїнка, Придніпровськ, Вільногорськ та ряд інших.

Поруч з бурхливим розвитком міського будівництва аналогічні процеси спостерігаються й на селі. Цьому великою мірою сприяла держава. На­приклад, Держбанк надавав грошові кредити сільським забудовникам. Для розширення будівництва на селі була відчутно зміцнена матеріальна база міжколгоспних будівельних організацій. Перед ними постали зав­дання перетворити села на впорядковані сучасні селища. Вони створювалися на нових, вільних місцях або за рахунок реконструкції старих сіл. Головною тенденцією планування їхніх житлових і виробничих зон стала компактна забудова, що створювала вигоди для життя й відповідала по­требам сільських трудівників. На всесоюзному огляді-конкурсі 1970 року на найкращу забудову та благоустрій селищ серед 25 найкращих сіль­ських населених пунктів переможцем названо с. Моринці на Черкащині, де народився Тарас Шевченко.

Однак поряд з позитивними зрушеннями в питаннях житлового бу­дівництва в роки восьмої п'ятирічки (1966-1970 рр.), у наступний період спостерігається зниження його темпів. Якщо в 1966-1970 рр. житлові умови поліпшили майже 9 млн. осіб, то в 1980-1985 рр. — лише 7,7 млн. Проблема житла, як і ра.ніше, залишалася дуже гострою.

Стан медичного обслуговування

Неоднозначні процеси в цей період відбувалися і в справі охорони здо­ров'я населення республіки. На перший погляд, держава робила багато для того, щоб медичне обслуговування трудящих відповідало рівню світо­вих стандартів. Значні кошти вкладалися в будівництво нових поліклінік, лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку. Постійна увага приділялася підготовці кваліфікованих медичних працівників. Для цього в Україні в 60-70-х рр. діяло 15 медичних вузів та десятки середніх спеціальних на­вчальних закладів. У 1960-1975 рр. кількість лікарів і середнього медич­ного персоналу зросла більш ніж в 1,5 раза, що дало змогу на 300 жителів республіки мати одного лікаря й трьох медсестер. Таких «статистичних здобутків» не мала в той час жодна з високорозвинутих країн світу.

Проте ці показники були лише зовнішньою оболонкою розвитку вітчиз­няної медицини. У застійні роки внаслідок зниження рівня життя насе­лення, незадовільних умов праці й побуту, поширення пияцтва проблема охорони здоров'я людей надзвичайно загострюється. Коштів, що виділя­лися на зрослі потреби медичних закладів, уже не вистачало. Кваліфі­кація численної армії медичних працівників виявилася дуже низькою. У медичних закладах процвітали здирництво й хабарництво.

Екологічна ситуація та демографічні проблеми

Ще задовго до трагічних чорнобильських подій у республіці загострила­ся екологічна ситуація. Причиною цього були бездумний технократизм, вузьковідомчі інтереси, виробництво заради виробництва. Ігноруючи ін­тереси народу, у республіці здійснювали санкціоновані Москвою велико­масштабні будівельні, іригаційні, хімічні та інші акції. Вони не базува­лися на глибоких наукових розрахунках та аналізі можливих наслідків. Унаслідок варварського ставлення до природи нещадно знищувалися українські землі. Необґрунтовані іригаційні заходи, бездумна хімізація спричинили порушення водного балансу Дніпра, забруднення навколиш­нього середовища пестицидами, отрутохімікатами, азотними добривами. Складне соціально-економічне й екологічне становище викликало від­чутні етнодемографічні зміни населення України. У 60-80-х рр. помітно уповільнюються темпи його приросту. Сплеск урбанізації, активні міг­раційні процеси призвели до відтоку молоді з села, яке до того часу було головним джерелом відтворення людських ресурсів. Народжуваність на селі значно зменшується, і в 1979 році середній розмір сільської родини дорівнював міській (3 особи на родину). У містах зменшення народжува­ності спричинювалося незадовільними соціально-побутовими умовами: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві (дев'ять з десяти жінок працювали), низьким рівнем охорони дитинства, житловими проб­лемами. Закономірним наслідком цього стало зменшення приросту насе­лення України в 60-80 рр. у 4 рази. Уповільнення народжуваності супро--воджувалося зростанням показників смертності населення, за яким Ук­раїна посідала трете місце серед республік СРСР.

Моральний занепад суспільства

Ще одним негативним наслідком процесів, які відбувалися в республіці в 60-80-х рр., став моральний занепад суспільства. Не маючи змоги забез­печити реальне підвищення життєвого рівня (або принаймні зберегти на­явний), Л. Брежнєв та його найближче оточення віддалися стихії, відкри­ли широку можливість для кожного забезпечити собі «солодке життя» власними силами, усупереч чинному законодавству.

Найкомфортніше в цих умовах почувалися чиновники адміністратив­но-бюрократичного апарату, яким були підвладні всі сторони життя того­часного радянського суспільства. Вони мали різноманітні привілеї, ко­ристувалися послугами спеціальних магазинів, лікарень, майстерень, господарств, недоступних для простого люду. Представники партійно-державної еліти фактично перебували поза законом і поза критикою. Їхня недоторканність створювала сприятливі умови для процвітання коруп­ції, користолюбства, злодійства, підлабузництва на всіх рівнях влади.

Величезного розмаху в цей час набули крадіжки на підприємствах і в колгоспах. Навіть виник влучний термін — «несуни» (тобто ті, хто ніс з роботи щось для нелегальної реалізації). Якщо рядовий «несун» задоволь­нявся лише десятками незаконно одержаних карбованців, то вищий еше­лон корумпованої влади рахував свої «прибутки» на мільйони.

Усе це страшним тягарем лягло на виробництво й розподіл, руйнуючи господарські структури, що й так ледве животіли. Величезна країна швид­кими темпами скочувалася до економічної прірви. Боротьбу проти коруп­ції та тіньової економіки фактично припинено. Час від часу, щоправда, відбувалися гучні процеси над «розкрадачами народної власності». Навіть відновили смертну кару за «розкрадання соціалістичного майна в особли­во небезпечних розмірах». Проте ці «зразково-показові» спектаклі були разовими й не розв'язували проблеми в цілому.