§58. Перехід і. Мазепи на бік Швеції

Історична точність вимагає зазначити, довго до вступу шведів на територію Укра­їни, І. Мазепа розпочав таємні перего­вори з прошведськи налаштованим угру­пованням Станіслава Лещинського. На початку 1708 року польський король і український гетьман уклали таємну уго­ду, за якою Україна входила до складу Польщі, І. Мазепа отримував титул кня­зя, а також Полоцьке й Вітебське воєвод­ства, які мали підпорядковуватися поль­ському королю.

В оточенні І. Мазепи стався розкол, до Москви полетіли доноси. Найбільшими про­тивниками прошведського курсу політики гетьмана виявилися генеральний суддя В. Кочубей, у 17-річну доньку якого був закоханий український гетьман, та полтав­ський полковник /. Іскра. Саме вони по­відомили Петра І про таємні переговори І. Мазепи зі шведами.

Щоб розвіяти підозри Петра І, І. Мазепа взяв активну участь у придушенні на Дону козацького повстання під проводом Кінд­рата Булавіна.

Проте головним для І. Мазепи був його союз зі шведами. 1708 року був укладений таємний договір між гетьманом і Кар-лом XII. Згідно з ним:

• шведи зобов'язувалися обороняти укра­їнські терени, направляючи для цього свої війська;

• князь і старшина зберігали всі свої пра­ва й вільності;

що ще 1703 року, тобто за-

Різні погляди

Історики висувають різні версії щодо при­чин учинку І. Мазепи:

• найближчий до Петра І російський мож­новладець 0. Меншиков, коли був напід­питку, заявив гетьманові, що цар серйозно збирається прибрати Україну до своїх рук, а старшину знищити (М. Аркас);

• пристати до союзу зі Швецією І. Мазепу примусила козацька старшина. «У своїх планах перейти на бік шведів козацька старшина спиралася на стару традицію швед­сько-українського союзу з часів Б. Хмель­ницького й І. Виговського, і що вона [стар­шина. — Авт.] властиво потягла за собою старого гетьмана» (М. Грушевський);

• до гетьмана доходили чутки, що цар зби­рається віддати Україну О. Меншикову або англійському герцогові Мальборо за під­тримку у війні зі шведами.

Персонали

Іван Іскра (7-1708)

Під час українсько-московських походів на турецько-татарські фортеці в кінці XVII ст. керував козацькими частинами. Під його проводом українці здобували Кизи-Кермен, Іслам-Кермен, Шин-Прей та воювали проти шведської армії в Лівонії протягом усього 1700 року. Пізніше перейшов в опозицію до гетьмана, яку очолював В. Кочубей, і підтри­мував промосковську орієнтацію козацької старшини. Восени 1707 року разом з В. Кочу-беєм возив у похідну царську канцелярію до­нос на І. Мазепу, у якому повідомлялося про таємні переговори гетьмана з польським ко­ролем С. Лещинським і шведським королем Карлом XII. Московський цар Петро І не по­вірив повідомленню козацьких старшин, за щоїх і заарештували у Вітебську. За наказом ца­ря в липні 1708 року І. Іскра був страчений ра­зом з В. Кочубеєм у козацькому таборі під Борщагівкою.

Василь Кочубей (1640-1708)

За гетьманування І. Самойловича був упра­вителем генеральної військової канцелярії, у 1687—1699 рр. обіймав посаду генерального писаря, у 1699—1708рр. — генерального судді, а протягом 1706—1708 рр. — наказно­го гетьмана. Цей діяч був лідером протигетьманської старшинської опозиції, яка виступи­ла проти участі України в антитурецькій ко­аліції наприкінці XVII ст. Головною причиною ворожого ставлення В. Кочубея до українсько­го гетьмана стала особиста неприязнь до Іва­на Мазепи. Між донькою генерального судді Мотрею та її хрещеним батьком І. Мазепою виникло кохання. В. Кочубей не дав згоди на шлюб, який суперечив церковним правилам. Ці стосунки викликали в нього сильне занепо­коєння й стали чи не найголовнішим мотивом викриття зради І. Мазепи. Восени 1707 року В. Кочубей дізнався про таємні переговори українського гетьмана І. Мазепи з польським королем С. Лещинським і шведським Кар-лом XII. Підтриманий полтавським полковни­ком І. Іскрою та частиною слобожанської стар­шини, він написав на гетьмана донос цареві Петру І. Проте його дії не залишилися безкар­ними: голова антигетьманської опозиції був заарештований у Вітебську, у царській похід­ній канцелярії, куди він разом з І. Іскрою при­їхав із доносом. Петро І, не повіривши їхнім словам, віддав обох до суду. Під час слідства В. Кочубея і його спільників піддали торту­рам, після яких вони зреклися своїх звинува­чень проти гетьмана. За наказом царя його разом з І. Іскрою стратили біля с. Борщагівки. (За «Довідником з історії України»)

• І. Мазепа призначався довічним князем, або гетьманом України;

• гетьман брав зобов'язання на час війни передати шведам міста Стародуб, Мглин, Полтаву, Гадяч і Батурин.

Свої плани І. Мазепа тримав у таємниці, доки шведське військо не з'явилося на Лі­вобережжі. 28 жовтня 1708 року І. Мазепа в оточенні вірної йому старшини та 4 тис. козаків приєднався до Карла XII. Виступ гетьмана проти Петра І підтримала також незначна частина запорізьких козаків, очо­лювана кошовим отаманом Костем Гор­дієнком. Навесні 1709 року К. Гордієнко з тисячним загоном козаків прибув до І. Ма­зепи, щоб підписати договір про спільні дії та майбутню незалежність Запоріжжя від Росії.