§142. Кризові явища в соціально-економічному, політичному та культурному житті України (друга половина 60-х — середина 80-х рр.)

З приходом до влади Л. Брежнєва (жовтень 1964 року) почалося еконо­мічне реформування радянського суспільства. Батьком економічних ре­форм став О. Косигін. Не зачіпаючи стовпів командно-адміністративної системи, він намагався інтенсифікувати базові галузі економіки за допо­могою переведення виробництва на господарський розрахунок та матері­ального заохочення трудових колективів. Попри досить обмежений ха­рактер реформ 1966-1970 рр., вони дали певні результати. Сучасники згодом назвуть цей період «золотою п'ятирічкою».

Події в Чехословаччині 1968 року («Празька весна») налякали радян­ське керівництво. Вони підштовхнули Москву до припинення економічних реформ в СРСР і повернення до тоталітарних часів. Згортання реформ означало придушення господарської ініціативи, повернення всевладдя командно-адміністративної системи. Панівним залишався екстенсивний шлях розвитку народного господарства. Приріст промислової продукції в Україні в 1981-1985 рр. становив 19% . Національний дохід скоротився у 2,5 раза, реальні доходи населення — у 2,6 раза. Традиційний другоряд­ний підхід до розвитку легкої й харчової промисловості викликав постій­ний дефіцит товарів народного споживання. При цьому активно зростала мережа закритих магазинів для партійної і радянської номенклатури.

Катастрофічними були наслідки панування командно-адміністративної системи в сільському господарстві. З 1966 по 1985 рр. унаслідок небаченої безгосподарності посівні площі України скоротилися більш ніж на 1 млн. га. Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР була вдвічі нижчою, ніж у США. Командно-адміністративна система стриму­вала ініціативу трудящих. На 100 осіб, які працювали в Україні, втілюва­лося у виробництво 4 раціоналізаторські пропозиції, а у США — 150. Екс­тенсивний підхід до сільського господарства довів свою неефективність. Виникла продовольча проблема — ознака кризи тоталітарної системи. Характерними для промислової продукції були висока собівартість, низька якість, конкурентна неспроможність на зовнішніх ринках. Щоб уникнути економічної катастрофи, СРСР розпочав активний продаж за кордон енергоносіїв, насамперед нафти й газу. Одержані понад 200 млрд. нафтодоларів були витрачені не на технічне переоснащення підприємств і впровадження нових технологій, а на імпорт іноземної продукції, насам­перед легкої і харчової.

Економіка розвивалася здебільшого екстенсивним шляхом, продуктив­ність праці зростала за рахунок нових технологій, виробничих потужнос­тей, як правило, екологічно небезпечних для життя й здоров'я людей. Унаслідок варварської експлуатації вичерпалися відомі запаси сировини, видобуток їх у районах Східного Сибіру був дорогий і економічно недос­татньо раціональний.

Гостро позначилася на життєдіяльності країни проблема трудових ре­сурсів. Якщо в роки одинадцятої п'ятирічки (1981-1985 рр.) на пенсію піш­ло понад 10 млн., то в суспільне виробництво влилося лише 3 млн. осіб.

Важким тягарем були військові витрати. Радянська статистика ніко­ли не називала справжні цифри. За сучасними підрахунками вони сягали астрономічної суми — 200 млрд. дол. Гонитва озброєнь і паритет із Захо­дом позначилися на життєвому рівні народу. Недооцінка значення соціальної сфери призвела до зниження зацікавленості людей у результа­тах своєї праці, падіння дисципліни та до інших негативних наслідків. Безконтрольне панування партійно-державної номенклатури, політична реакція й ідеологічна цензура, розходження слова й діла спричинили гли­боку морально-політичну кризу радянського суспільства. Життя довело, що командно-адміністративна система повністю віджила себе й утратила перспективу.

Загострилася екологічна ситуація. У 1980 році на території республіки діяли 9 енергетичних об'єктів, які давали електроенергії більше, ніж уся дореволюційна Росія. Проте технологічно кожна з електростанцій мала за­старіле обладнання, рівень техніки безпеки був низький. Хижацьке став­лення до видобутку нафти й газу (у 70-х рр. Україна повністю забезпечу­вала себе власним природним газом, на 50% нафтою) призвело до того, що до середини 80-х рр. видобуток газу зменшився вдвічі, нафти — утричі. Безгосподарність у сільському господарстві вела до руйнування природ­ного середовища. Орні землі становили в Україні 81% від загальної кіль­кості (це при збитковості аграрного сектора). Унаслідок бездумної експлу­атації, рапортоманії до партійних з'їздів, варварського використання ско­ротилися лісові й водні ресурси. На тлі економічних негараздів та ідеоло­гічної брехні зростали пияцтво, алкоголізм, наркоманія.

Бездуховність усе більше охоплювала суспільство. Не випадково сучас­ники казали: «Думаємо одне, кажемо друге, робимо третє».

70-80-ті рр. навіч висвітили глибоку соціально-економічну та духовну кризу в країні. У рамках старої системи виникла нерозв'язана супереч­ність між потребами суспільства в глибоких реформах і намаганням влад­ної еліти без змін зберегти суспільні порядки. Розрахунок робився на си­лу та ідеологію тоталітаризму. Проте це вже була агонія командно-адміністративної системи.

Роки перебудови