§72. Кирило Розумовський

Завдяки протекції О. Розумовського по щаб­лях влади швидко просувався його молодший брат Кирило. Здобувши добру європейську освіту, він став улюбленцем царського двору, а 1746 року, у 18-річному віці, — президентом Петербурзької академії наук. Українська козацька старшина, відчуваючи зміну настроїв у Петербурзі й під­тримку братів Розумовських, порушила клопо­тання перед царським урядом про відновлення гетьманської влади в Україні. У 1747 році уряд імператриці Єлизавети видав указ «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми звичаями», який і завершив період влади Правління гетьман­ського уряду. Практичне розв'язання гетьман­ського питання імператриця Єлизавета пов'язу­вала з особою Кирила Розумовського, якого зреш­тою й призначила новим українським гетьманом.

Урочисте «обрання» молодшого Розумов­ського гетьманом України відбулося 22 лютого 1750 року в Глухові без його присутності. Лише в березні 1751 року він склав у Петербурзі при­сягу на вірність імператриці й одержав від неї гетьманські клейноди: оздоблену коштовним ка­мінням золоту булаву, великий білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку та срібні литаври. Правою рукою новообраного українського гетьмана став його давній опікун і наставник Григорій Теплов, який поступово перетворився на негласного правителя Лівобе­режної України.

На початку свого гетьманування К. Розумов­ський рідко залишався у своїй столиці — Глу­хові, здебільшого перебував у Петербурзі. Хоч він перейнявся інтересами та звичаями пишного

Кирило Розумовський (1728-1803)

Останній гетьман України (1747— 1764). Народився в с. Лемеші в сім'ї ко­зака Григорія Розума. Отримав домаш­ню початкову освіту, а 1743 року цари­ця Єлизавета Петрівна відправила його на навчання до Європи в супроводі академіка графа Г. Теплова. У 1743— 1745 рр. слухав лекції математика Ейлера в Берліні, навчався в універси­тетах Геттінгена, Кенігсберга та Страс­бурга. Після повернення до Петербурга в 1745 р. став дійсним камергером, у 18-річному віці був призначений прези­дентом Петербурзької АН (перебував на цій посаді майже 20 років, підтримував наукові дослідження М. Ломоносова).

У 1744 році під час поїздки Єлиза­вети Петрівни в Україну козацька старшина за підтримки 0. Розумовсь­кого переконала царицю відновити гетьманство. У 1747 році була прого­лошена царська грамота про віднов­лення гетьманства та про фактичне при­значення гетьманом К. Розумовсько­го. У лютому 1750 року на козацькій раді в Глухові його обрано гетьманом України, улітку 1751 року К. Розумов­ський переїхав з Петербурга в Україну. (За «Довідником з історії України»)

столичного життя, але не забував і про українські справи. К. Розумовський став виразником прагнень освіченої та заможної частини українського суспільства щодо віднов­лення прав і свобод України, досягнутих за часів Б. Хмель­ницького. Символічно, що в 1750 році своєю резиденцією він визначив зруйнований у 1708 році Батурин, де збуду­вав розкішний палац.

Використовуючи свої зв'язки, гетьман у 1752 році до­мігся царського указу, який забороняв поширювати хо-

Герб К. Розумовського

лопство на українців. Досягненням гетьмана було й те, що відтепер проб­леми, пов'язані з Україною, спрямовувалися на розгляд не до Сенату, а до Колегії закордонних справ. Це засвідчило хоча б формальне визнання політичної самостійності Гетьманщини. Окрім цього, гетьманській адмі­ністрації були підпорядковані Київ і Запорізька Січ, а з України виведені російські військові підрозділи.

З 1760 року К. Розумовський жив переважно в Україні, де серйозно

дбав про державні справи. Для вдоскона­лення чинної системи судочинства він про­вів судову реформу, внаслідок якої були створені станові шляхетські суди — зем­ський, гродський і підкоморський. Гетьман­щина була поділена на 20 судових повітів, у кожному з яких засновувався суд зем­ський (для розв'язання цивільних справ) і суд підкоморський (для земельних справ). За правління К. Розумовського обмеже­но право переходу селян, відтепер їм дозво­лялося переходити до інших господарів лише за умови отримання письмової згоди від поміщика й залишення йому всього сво­го майна.

Гетьман щедро роздавав землі українській козацькій верхівці, поступово перетворюючи ЇЇ представників на справжніх поміщиків.

Він також реформував систему освіти, за­провадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття в Батурині університе­ту, намагався домогтися права вільних дипломатичних від­носин гетьмана з іншими державами.

Варто зазначити, що в плани царського уряду аж ніяк не входило запровадження самостійного правління українсько­го гетьмана. Діяльність К. Розумовського була під постійним контролем імперських чиновників, права гетьмана поступо­во обмежувалися. Наприклад, йому заборонили призначати полковників без погодження з російським урядом і вступати в дипломатичні зносини з іншими державами.

У 1762 році К. Розумовський брав активну участь у двір­ському заколоті на користь Катерини II. Запевнений гаслами нової цариці про загальне «благоденствіє», гетьман скликав у Глухові генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старши­на звернулася до Катерини II з проханням повернути Україні колишні права й створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму.

Джерела

З універсалу гетьмана К. Розумовського

про обмеження права переходу селян

на території Лівобережної України

(22 квітня 1760 р.)

...наказуємо: оголосити по всій Малій Ро­сії, щоб посполитий народ, переходячи з од­ного володіння в інше, не забирав нажитого ним на землях володільців майна й цим не зав­давав збитків зазначеним володільцям. Так само й володільці, приймаючи до себе поспо­литих із чужих володінь, не приймали б май­на, нажитого в іншому володінні, а хто буде в цьому викритий, матиме право той володілець, від якого посполитий перейшов з нажитим майном до іншого володільця і там його при­йнято без письмового дозволу, шукати від того володільця слушного вдоволення та винаго­роди відповідно до малоросійських прав, ке­руючись у малоросійських судах тими ж ма­лоросійськими правами, які вказані в указі її імператорської величності про вільний пере­хід посполитих без усякого скасування...