§127. Українська наука та культура в роки війни

З початком війни головні науково-дослідні центри України передисло­ковано на схід СРСР. У складі АН УРСР були евакуйовані майже 400 ака­деміків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників. Президія АН УРСР та основний склад наукових кадрів розмістилися в Уфі (з черв­ня 1943 року АН УРСР і провідні науково-дослідні установи України пере­ведено з Уфи до Москви). При Президії АН УРСР був утворений Науково-технічний комітет сприяння обороні, який очолив президент АН УРСР О. Богомолець.

Важливе значення для фронту мали роботи українських учених у різ­них галузях. Перебуваючи на Уралі, академік АН УРСР М. Доброхотов розробив технологію виплавки броньованих сталей. Інститут електрозва­рювання АН УРСР на чолі з відомим науковцем Є. Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання корпусів танків Т-34. Завдяки цьому нововведенню підвищилася якість і міцність бойових машин.

Академік О. Богомолець разом з колективом Інституту клінічної фізіології винайшов сиро­ватку для лікування ран. Упродовж 1943 року для потреб військових госпіталів виготовлено З млн. доз цієї сироватки. Інститут біохімії АН УРСР під керівництвом академіка О. Палладіна створив препарат для згортання крові. У Ново­сибірську успішно діяв інститут-шпиталь з діа­гностики і терапії проникних поранень грудної клітки. Завдяки новим методикам лікування смертність серед поранених воїнів знизилася з 25-30% до 7%. Академік М. Стражеско керував в Уфі Українським інститутом клінічної меди­цини. Група наукових працівників під його керів­ництвом провела інтенсивну роботу з вивчення ранової інфекції і ранового сепсису.

Хірург-офтальмолог академік В. Філатов очо­лив у Ташкенті Український інститут хвороб ока й ефективно робив пересадку рогівки ока поране­ним бійцям. Величезну роботу в армії проводили професори Київського медичного інституту.

З першого дня війни перебували на фронті ме­дики хірургічної клініки Київського інституту вдосконалення лікарів. Керівник цього закладу М. Коломійченко став головним хірургом про­славленої 62-ої армії.

Фахівці гуманітарних наук уходили до бригад лекторів, які виступали з доповідями на віи-ськово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищуваль­них батальйонах тощо. Таким чином, наукові установи допомагали збройним силам. В армії перебувало понад 300 співробітників Академії наук УРСР.

Олександр Богомолець

(1881-1946)

Український патофізіолог. Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1906 р.). Заснував у Києві Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології. Пре­зидент АН України з 1930 р. Під його керівництвом створено багатотомник «Основи патологічної фізіології». Був ініціатором скликання в 1938 р. кон­ференції з питань довголіття. Його праці сприяли дослідженням у галузі імунітету та алергії, патології крово­обігу. Основне місце в науковому доробку О. Богомольця посідає вчен­ня про фізіологічну систему сполучної тканини. Він установив її захисні функ­ції в організмі, розробив і впровадив у практику антиретикулярну цитоток­сичну сироватку, що більше відома як сироватка академіка Богомольця. З ініціативи Олександра Богомольця 1941 р. відкрито перший у світі дис­пансер для боротьби з передчасним старінням, на базі якого 1958 р. ство­рено Інститут геронтології.

З перших днів війни українські літератори і працівники мистецтв були в перших лавах захисників Вітчизни. Уже 4 липня 1941 року «Літератур­на Україна» друкує вірш М.Рильського: «З полів України, грузинських садів,

З російського поля, з казахських степів,

Росте-виротає гартована рать,

Ніколи нікому її не зламать!»

Добровольцями пішли на фронт А. Головко, М. Бажан, І. Ле, С. Скля-ренко, А. Малишко, Я. Качура, Л. Первомайський та багато інших. 109 з 200 членів Спілки письменників України перебували на фронті. 31 липня 1941 року вийшов перший номер газети «За Радянську Україну!», що була призначена для партизанів. До редколегії газети входили М. Бажан, В. Василевська, О. Корнійчук.

У грізний час війни публіцистика стала головною зброєю митців.

Письменник-публіцист О. Довженко створив у цей час гли­боко реалістичні оповідання «Перед боєм!», «Мати» (1941 рік). Кіноповість «Україна в огні» О. Довженка відобразила геро­їзм, стійкість і мужність народу в битві проти фашизму. Тут О. Довженко перший в українській літературі показав найтяжчий, період війни — її початок, відступ Червоної армії, чорні дні німецької окупації України. У листопаді 1943 року Й. Сталін заборонив друкувати й ставити цей правдивий твір, пройнятий любов'ю до України. О. Довженка позба­вили права вертатися в Україну й очолювати київську кіно­студію. Відтоді він жив і працював у Москві, зазнаючи не­справедливих звинувачень.

Широко відомими в цей час стали вірші «Ми йдемо на бій», «Перемагать і жить!» П. Тичини, «Слово про рідну матір» М. Рильського, «Клятва» М. Бажана, патріотичні збірки В. Сосюри.

З України були евакуйовані майже 50 театрів. Розробляючи нові форми театральної агітації, вони працювали з особливим піднесенням. Театральне мистецтво перенеслося на передову. Так, випускний курс Київського театрального інституту прямо зі студентської лави майже в повному складі добровільно пішов на фронт.

У концертах перед фронтовиками виступали майстри театрально­го мистецтва з України 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін. У Ворошиловграді під час оборонних боїв 1941 року був ство­рений фронтовий музично-драматичний колектив, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.

Евакуйовані на схід українські театри комплектували фронтові бригади за участю найкращих акторів. Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка створив 22 бригади, які працювали на чотирьох фронтах і дали 920 концертів. Знаменитий дует Карася й Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» був виконаний сотні разів І. Паторжинським і М. Литвиненко-Вольгемут на фронті та в госпіталях.

З початком війни особливої важливості набула кінодокументалістика. На початку вересня 1941 року Українська студія хро­нікального фільму випустила перший кіно­репортаж «З фронтів Вітчизняної війни». При штабах усіх фронтів, у частинах і з'єднаннях армії були створені спеціальні групи кінооператорів. Загалом на фронті працювали 50 операторів українських кі-

ностудій. За період війни вони відзняли 300 документальних фільмів і кі-носюжетів. Особливу цінність мали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 рік) та «Перемога на Правобе­режній Україні» (1945 рік).

Українські кіностудії були евакуйовані до Середньої Азії: Київська — до Ашхабада, Одеська — до Ташкента. їхні фільми цього періоду були сповнені глибокого патріотизму.

Тема захисту Вітчизни стала основною у творчості українських худож­ників. Об'єднані у творчі бригади, вони проводили активну художню про­паганду: створювали плакати, листівки, «агіт-вікна», малювали кари­катури для військової преси. Серед найвідоміших праць художників України — твори В. Касіяна «Гнів Шевченка — зброя перемоги», О. Олек-сандрова «Розчавимо фашистську гадину», В. Корецького «Україна віль­на!» та багатьох інших.

Джерела

Зі спогадів І. Паторжинського

про фронтові виступи Три місяці нашої присутності на фронті да­ли нам дуже багато. Ми бачили приклади са­мовідданого служіння Вітчизні, героїзму... Я прийшов до переконання, що бійців не треба агітувати піснями про героїку. Бійці гостро сприймають гумор і сатиру. Вони давали від­починок після їхньої важкої ратної праці.

Україна в повоєнні роки