§122. Встановлення радянської влади в Західній Україні

17 вересня 1939 року, коли головні сили польської армії були розбиті гітлерівцями, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон на території Західної України й Західної Білорусі. Перевага радянських частин була величезною. Уночі 18 вересня польський уряд і головне ко­мандування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим команди­рам не вступати з більшовиками в бій і відводити війська до румунського кордону.

Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону армію. Цьому сприяла радянська офіційна пропаганда, яка пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами та захистити від поляків, що, відступаючи під натиском ні­мецьких та радянських військ, часто зганяли свою злість на цивільному українському населенні, не спиняючись перед убивством мирних жителів.

В умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР та Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект. Треба також ураховувати, що західні українці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами, а ненависть до польсько­го окупаційного режиму охоплювала переважну більшість українців.

Для узаконення радянського режиму в Західній Україні під ретельним контролем нових властей були проведені вибори до Народних Зборів. Ви­бори проводилися за безальтернативним списком кандидатів і, по суті, були фікцією.

Наприкінці жовтня 1939 року Народні Збори прийняли Декларацію про возз'єднання Західної України з Радянською Україною у складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Ук­раїнської РСР, що ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР.

Приєднання західноукраїнських земель до СРСР розпочало процес їх радянізації, тобто перекроюван­ня всіх сторін життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. Деякі заходи нової влади — розширення мережі шкіл, поліпшеннямедичного обслуговування, переселення частини мешканців міст у добре обладнанні квартири тощо — дістали схвальну оцінку населення.

Та невдовзі виявилися й украй негативні наслідки діяльності кому­ністів. Радянські війська принесли в Західну Україну репресивний ре­жим, що вдосконалювався на Наддніпрянщині протягом двох десятиліть. У краї розгорнувся масовий терор, жертвами якого стали як окремі особи, так і цілі групи населення. Арешту підлягали діячі політичних партій і громадських організацій, власники підприємств, чиновники, священи­ки, відставні офіцери, заможні селяни й усі ті, кого вважали противника­ми колективізації. Документи свідчать про величезні масштаби репресій: у Західній Україні й у Західній Білорусі в 1939-1941 рр. були ув'язнені й вислані до Сибіру понад 10% населення краю. Часто жертвами радян­ського режиму ставали поляки, але така ж доля спіткала й сотні тисяч ук­раїнців, тисячі євреїв, представників релігійних та заможних кіл.

Включення до складу СРСР Західної України супроводжувалося на­сильницькою колективізацією, масовими пе­реслідуваннями й арештами місцевого на­селення. З 1939 по 1941 рр. тільки в тюр­мах «визволеної» Галичини були замучені 50 тис. політв'язнів, а з її території депор­товано понад мільйон жителів.

Об'єднання всіх українських земель у складі УРСР мало, без сумніву, велике по­зитивне значення: уперше за кілька століть своєї історії українці опинилися в рамках однієї держави. Але принесений на багне­тах Червоної армії тоталітарний режим остаточно переконав західно­українське населення в тому, що його майбутнє — у творенні незалежної соборної Української держави.

Довідка. Депортація (латинське а'ерогіа-ііо походить від сіерогіо — засилаю, висе­ляю) — вигнання, заслання. У широкому розумінні депортацією називають примусове виселення цілих народів з місць їхнього по­стійного проживання. Така доля спіткала в роки Другої світової війни 650 тис. німців, 200 тис. кримських татар, майже мільйон по­ляків, депортованих за наказом Й. Сталіна. У 1947 р. польський режим депортував 150 тис. українців із Закерзонського краю (так звана операція «Віспа»).

Входження Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР

Відповідно до радянсько-німецьких договорів Бессарабія та Північна Буковина належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Розуміючи безперспективність опору, Румунія змушена була погодитися з цим.

Українці, що становили значний відсоток населення цих регіонів, довгі роки, перебуваючи під владою різних іноземних держав, жили в надзвичайно складних умовах і постійно потерпали від утисків місцевої влади. За даними істориків, рятуючись від важких соціально-економічних і політичних умов, понад півмільйона жителів Бессарабії — молдован, ук­раїнців, росіян, євреїв та ін. — емігрували до Америки або перейшли на радянську територію.

28 червня 1940 року радянські війська під ко­мандуванням Г. Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Пів­нічною Буковиною. Входження цих земель до складу України в цілому відповідало бажанням українського населення, яке перебувало у складі Румунії.

2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР при­йняла рішення про включення Північної Буко­вини та Північної і Південної Бессарабії до скла­ду УРСР. У цей день утворено Молдавську РСР, до якої ввійшли Молдавська Автономна РСР і б повітів Бессарабії.

Нова влада, не з'ясовуючи волевиявлення на­роду, запровадила політику радянізації, вже апробовану в Західній Україні. Поширювалися хвилі репресій, які спочатку охопили «класово-ворожі елементи» — державних чиновників румунської адміністрації, представників полі­тичних партій і українських, румунських, поль­ських, єврейських організацій. Згодом сталін­ські репресії впали на бессарабських комуністів. Усього протягом 1940 —червня 1941 рр. до Сибіру та Казахстану, Комі АРСР були депортовані близько 90 тис. «соціально небезпечних елемен­тів», більшість з яких загинула.

Активно проводилася націоналізація промисловості й торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних зе­мель, розпочалася організація колгоспів тощо.

Лише в галузі освіти спостерігалися деякі позитивні зрушення. Зважа­ючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин:

румунською, російською, єврейською, німецькою та польською. Система освіти відчутно демократизувалася, тепер значна частина населення отри­мала можливість здобувати загальну та професійну освіту.

Відчутно поліпшилося й медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 року на Буковині існувало 72 лікувальні заклади, у яких працювало 112 лікарів, то після включення цих земель до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.

Таким чином, з одного боку, процес приєднання західноукраїнських, бессарабських і буковинських земель до Радянської України мав тяжкі на­слідки для населення, що зазнало страждань від репресій і соціальних екс­периментів сталінського режиму. Разом з тим уперше за багато століть у межах однієї держави опинилися майже всі території, що були заселені ет­нічними українцями. Саме цей хід подій відповідав настроям і прагненням народу. Хоч ненадовго ці українські території були виведені зі стану війни.

Георгій Жуков (1897-1974)

Маршал Радянського Союзу, чоти­ри рази Герой Радянського Союзу. З 1940 р. — командувач військ Київсько­го військового округу. У 1941 р. — на­чальник Генштабу — заступник наркома оборони СРСР. Під час війни відіграв важливу роль у знищенні німецьких військ у Ленінградській та Москов­ській битвах (1941—1942), Сталінград-ській і Курській битвах (1942—1943), під час наступу на Правобережжі. Від імені головнокомандувача приймав ка­пітуляцію Німеччини.