§69. Гетьманування Данила Апостола

Після смерті імператора політична ситуація в Росії змінилася. Неспо­дівано дістала престол друга Петрова дружина, «слаба волею, малокуль­турна Катерина І», проте фактично правив Росією О. Меншиков. Нова самодержиця мусила піти на поступки козацькій старшині, що наполег­ливо прагнула поновити гетьманську владу. Наближалася велика війна з Туреччиною, тому царський уряд хотів мати серед своїх союзників і українських козаків. До того ж Малоросійська колегія, зокрема С. Вельямінов, попали в не­милість до О. Меншикова. Річ у тому, що колегія запровадила нові податки з українських земле­власників, серед них і з О. Меншикова, який мав чи не найбільше землі та маєтків. 1727 року, ко­ли померла Катерина І, влада перейшла до Пет­рового онука, малолітнього Петра II, а фактич­ним правителем так і залишився О. Меншиков. Відтоді перша Малоросійська колегія припини­ла своє існування, а 1 жовтня 1727 року в Глухові новим гетьманом України був обраний 70-річний миргородський полковник Данило Апостол.

«Рішительні пункти». Маючи значний автори­тет серед козаків, Д. Апостол одразу після обран­ня розпочав активну роботу щодо відродження автономії України. Під час коронації молодого імператора Петра II гетьман подав йому петицію з проханням повернути права, закріплені в Берез­невих статтях Б. Хмельницького. На гетьман­ський запит цар дав відповідь у вигляді докумен­та з 28 статей, відомого під назвою «Рішительні пункти». Цей документ став законодавчою ос­новою діяльності адміністрації Гетьманщини аж до її ліквідації. За цим документом:

• гетьман позбавлявся права на дипломатичні відносини з іноземними державами без згоди Петербурга;

• гетьманська столиця залишалася в Глухові;

• українське військо обмежувалося трьома пол­ками (крім реєстрових козаків) і підпорядко­вувалося російським воєначальникам;

• генеральну старшину й полководців обирала з-поміж себе козацька верхівка, але затвер­джував їх імператор тощо.

Данило Апостол (1654-1734)

Гетьман України (1727—1734 рр). Походив з козацько-старшинського роду Апостолів. Народився в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Як мирго­родський полковник у 1683—1727 рр. брав участь у походах проти турків і татар, зокрема здобував фортеці Кизи-Кермен та Очаків, під час Північної війни відзначився в боях під Ересто-фером у Лівонії в 1701 р. та в битві під Варшавою в 1705 р. Був не просто прихильником незалежницької політи­ки гетьмана І. Мазепи, але й одним з найактивніших учасників вироблення положень українсько-шведського сою­зу. 1708 р. разом з українськими пол­ками приєднався до шведської армії, але вже в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач швед­ських військ в Україні, перейшов на бік Петра І. У 1722 році, очоливши 10-тис. козацькі загони, брав участь у поході російської армії проти Персії.

Ставши одним з найближчих спів­робітників наказного гетьмана П. По­луботка, Д. Апостол разом зі значною частиною генеральної старшини ви­ступав проти обмеження державних прав України Малоросійською коле­гією. Виступив ініціатором вироблен­ня Коломацьких петицій. Опозиційна вела до того, що наприкінці 1723 року Петро І наказав заарештувати гетьма­на П. Полуботка та його прихильників, серед яких був і Д. Апостол. (За «Довідником з історії України»)

«Ріщительні пункти ще більше обмежували права українців, але царський уряд мусив визна­ти, хоча й дуже обмежену, автономію України.

Незважаючи на контроль з боку Петербурга, Данилові Апостолу вдалося провести ряд управ­лінських і соціально-економічних реформ, які значно впорядкували життя Гетьманщини. Серед них:

• на важливі державні посади призначалися висуванці гетьмана;

• укладення «Зводу» українських законів, в основу яких покладено Ли­товський статут 1588 року та магдебурзьке право;

• проведення так званого «Генерального слідства про маєтності», під час якого на основі документів і повідомлень старших людей визначено та повернуто в державне користування рангові землі — державні землі, безпідставно захоплені в приватне володіння;

• заборона селити російських кріпаків на українських землях;

• реорганізація фінансової системи України, уперше встановлено точний бюджет державних видатків, які становили 144 тис. крб.;

• «Інструкція українським судам» 1730 року, яка встановлювала поря­док апеляції в судових справах;

• відновлення права призначати Генеральну військову канцелярію та полковників;

• значне зменшення кількості росіян в адміністрації гетьмана;

• наказ про матеріальне сприяння тим з представників росіян у гетьман­ському уряді, які бажали виїхати з України;

• заборона російським урядовцям скуповувати землі в Україні;

• обмеження кількості російських полків в Україні до шести;

• перехід Києва з-під влади генерал-губернатора під юрис­дикцію гетьмана;

• повернення під гетьманську владу запорожців, які були змушені жити на території Кримського ханства з 1708 року;

• отримання дозволу на заснування в 1734 році Нової Січі на р. Підпільній.

Унаслідок цих реформ стала відроджуватися економіка України, зрос­ла торгівля, активно розвивалися ремесла та промисли.

Д. Апостол подавав меморандуми, у яких вимагав від російського уряду змінити дискримінаційну торговельну систему, запроваджену ще Петром І.

На початку 1728 року Д. Апостол зібрав у Глухові представників купе­цтва й перед російськими урядовцями гостро поставив питання про скасу­вання заборони на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива та ін.

Проте російський уряд ігнорував питання, порушені в гетьманських ме­морандумах. На Україну чекали дуже важкі події. 1731 року почали буду­вати «Українську лінію» — укріплення між Дінцем і Дніпром. За три ро­ки з України на це будівництво вислано 70 тис. осіб (козаків і посполитих). Крім того, 1732 року для підтримки Августа III в його боротьбі зі Станісла­вом Лещинським за польський престол відряджено український корпус з 11 тис. козаків. Такі події негативно вплинули на стан здоров'я Д. Апосто­ла. У 1733 році він тяжко захворів. Цим скористалося самодержавство, яке при першій-ліпшій нагоді прагнуло знищити українську автономію. Нова російська імператриця Анна Іоанівна, що вороже ставилася до Ук­раїни взагалі й до здобутків гетьмана зокрема, усунула козацьку старши­ну від влади й скасувала гетьманський уряд, навіть не дочекавшись смерті Д. Апостола. Він помер 1734 року в Сорочинцях на Полтавщині.

Так закінчився черговий період автономного управління Лівобережною Україною. Гетьман Д. Апостол тимчасово стримав процес повної інтегра­ції Гетьманщини в структуру Російської імперії (За «Довідником з історії України»).