§77. Зруйнування Січі

Відносини Запоріжжя з І. Мазепою були досить напруженими, але ко­ли гетьман розпочав війну з Московщиною, Січ його підтримала. Кошо­вий отаман Кость Гордієнко вирушив зі своїм військом у похід і відразу розпочав боротьбу з московськими залогами, що стояли під Ореллю й Ворсклою. 23 квітня 1709 року запорожці відзначилися в бою під Сокілкою, а згодом допомагали шведам у битві під Полтавою.

Участь запорожців у повстанні обурила Петра І, і він вирішив, що прос­то зобов'язаний зруйнувати «кубло бунтівників». Наприкінці квітня 1709 року три московські полки, очолювані Петром Яковлєвим, вируши­ли човнами з Києва на Чортомлицьку Січ. На своєму шляху вони здобули міста, у яких стояли запорізькі залоги, зокрема Келеберлу, Переволочну, Новий і Старий Кодак, після чого жорстоко розправилися з козаками.

Під час цього карального походу кошовий Петро Сорочинський перебу­вав у Криму, де проводив переговори з татарами про надання козакам військової допомоги. Тому керівництво обороною Чортомлицької Січі взяв на себе Яким Богуш. Він наказав перекопати рови довкола Січі, і ду­же скоро фортеця з усіх боків була оточена водою.

Спочатку П. Яковлєв намагався домовитися з козаками про перегово­ри, але після відмови січовиків став обстрілювати фортецю з гармат. Однак ця атака не заподіяла запорожцям майже ніякої шкоди: ядра просто не долітали до мети. Тоді нападники почали наступ на човнах, у резуль­таті чого втрат зазнали тільки московські війська, бо запорожці підпусти­ли їх на близьку відстань, а потім обстріляли човни з гармат і рушниць. Утративши 300 вояків, кількох офіцерів та полковника, що керував наступом, головнокомандувач московських військ опинився в дуже скрутному становищі.

Та знайшовся зрадник. Полковник Гнат Ґалаґан розпочав з козаками переговори, пообіцяв їм помилування, але одночасно з тим провів військо П. Яковлєва під Січ. 25 травня 1709 року, коли запорожці вже склали зброю, росіяни увірвалися до Січі й учинили там страшну різанину. На щастя, частині запорожців удалося втекти. Та все ж у результаті цієї на­вали 26 курінних отаманів і 250 простих козаків потрапили в полон (з них 156 осіб страчено, а інших відправлено до Сибіру).

Московські війська забрали 40 гармат, 12 гаківниць, 62 рушниці, 13 прапорів і всі інші військові знаряддя. Наостанку вони зруйнували укріплення й спалили курені. Чортомлицька Січ перестала існувати.

§78. Відновлення Запорізької Січі

Кам'янська Січ. Запорожці, що змогли врятуватися під час розправи з козаками на Старій Січі, 1709 року з дозволу уряду турецького султана Ахмета III заснували Кам'янську Січ. Однак уже в 1711 році московські війська й полки І. Скоропадського напали на фортецю й зруйнували її. То­му в 1711 році запорожці заснували Олешківську Січ.

Олешківська Січ. Після знищення Чортомлицької Січі, яке відбулося 1709 року, запорожці розділилися:

• перша частина козаків переселилася на територію Лівобережжя (землі Січі за указом Петра І були приєднані до Миргородського полку);

• друга частина козаків, яка пішла за І. Мазепою, перейшла на тери­торію Туреччини;

• третя знайшла собі притулок у володіннях кримського хана.

Саме третя частина козаків заснувала Олешківську Січ (біля сучасного міста Цюрюпинська). Життя запорожців під владою Криму було важким:

• Січі заборонялося мати укріплення, артилерію;

• козацтво зазнавало різноманітних утисків у промислах, йому забороня­лося ловити рибу, торгувати, видобувати сіль;

• січове товариство було обкладене податками, використовувалося за на­казом хана на різноманітних роботах.

Кримчаки повністю зневажали своїх нових підданих:

• вони часто здійснювали напади;

• грабували козацькі селища;

• брали людей у полон;

• глумилися над святинями.

Тому козаки неодноразово зверталися з проханням до російського уря­ду дозволити їм повернутися в Україну.

Нова Січ. Нарешті в 1734 році, у зв'язку з наближенням війни з Туреч­чиною, козакам дозволили повернутися та заснувати Нову Січ. Вона виникла на правому березі Дніпра в урочищі Базавлук, неподалік від зруйнованої росіянами в 1709 році Чортомлицької Січі. Козаки також звели декілька фортець уздовж кордону з Кримським ханством.

Зовнішньо Нова Січ зберігала старі запорізькі традиції: існувала вибор­ність кошового, отаманів і різної козацької старшини. Однак демократія в Новій Січі мала показовий характер, здебільшого вся влада зосереджу­валася в руках козацької верхівки. Залежна від неї козацька біднота голосувала за її вказівками. Інколи доведені до відчаю козацькі бідняки повставали й виганяли старшину й кошового, але незабаром усе знову ста­вало на свої місця.

Нову Січ від «Старої Січі» відрізняло й те, що значна кількість козаків стала працювати в сільському господарстві, узялася за промисли й тор­гівлю. Тут було розвинуте хліборобство, козаки більше, ніж на Старій Січі, розводили худоби. Січ була оточена господарськими садибами, або зимівниками, що належали заможній частині козацтва. Багаті козаки ви­користовували за безцінь працю бідних.

У Новій Січі мешкало 15-20 тис. осіб. Більшість із них жила не на Січі, а на слободах, яких налічувалося більше, ніж 100.

Усі козаки Нової Січі перебували на службі в царського уряду, за що одержували платню грішми (з царської скарбниці на всіх козаків виді­лялося 20 тис. крб. на рік), порохом, свинцем, борошном та крупами.

1750 року, у зв'язку з відновленням геть­манства в Україні, Запоріжжя було пере­дане до відомства К. Розумовського.

Військо Нової Січі, яке розподілялося на 38 куренів, царський уряд намагався вико­ристати в майбутніх війнах проти Криму й Туреччини. А поки що запорожці мали охороняти південні кордони Московської імперії від нападів турків і татар. Під час російсько-турецьких воєн 1735-1739 рр. та 1768-1774 рр. козаки діяли спільно з російським військом, вони вдало вели пар­тизанські дії, здійснювали на чайках мор­ські походи, несли охоронну службу, за що постійно одержували від цариці похвальні грамоти.

Проте з часом напруга у відносинах офі­ційного Петербурга із Запоріжжям поміт­но зросла. Спочатку до цього спричинився територіальний конфлікт, коли царський уряд переселив на запорізькі землі вихід­ців із Сербії. У результаті переселення ви­ник цілий район «Нова Сербія», який мав чітку військову організацію (піші й кінні частини). З просуванням російських кор­донів на південь запорізькі землі опиня­лися вже не на кордонах, а в новому адмі­ністративному районі держави — у «Ново-росії», як її з часом почнуть називати.

Запорожці чинили опір захопленню сво­їх земель, навіть пробували піднімати пов­стання, які царат жорстоко придушував. Практикувалися звернення до різноманіт­них російських установ, але й вони були марними. До Петербурга вирушали великі запорізькі депутації, які везли до столиці різноманітні юридичні документи та хабарі — бочки з вином, рибу, гужо­вих коней і навіть верблюдів. Проте всі депутації потрапляли в круго­верть російського бюрократизму. Від них вимагали оригінали юридичних документів про власність, яких козаки зазвичай не мали.

Республіканські традиції, що зберігалися на Запоріжжі, аж ніяк не вкладалися в схему самодержавства, бо вони підривали престиж імперії. На Запоріжжя тікали кріпаки й усі незадоволені царизмом. Тут не існува­ло кріпосництва, російської адміністрації та феодально-бюрократичної системи. Цифри свідчать: якщо протягом 1767-1774 рр. від панської сва­волі на Січ утекло 3 405 осіб, то пізніше вже тільки за 1775 рік — 5 393 осіб.

1768 року запорожці взяли активну участь у гайдамацькому русі та Коліївщині, які розгорталися на правому березі Дніпра, у містах поль­ської України. Російський уряд мав переконливі свідчення про участь за­порожців у селянській війні під проводом Омеляна Пугачова, що охопила значну частину Росії.

Джерела

Опис невідомого сучасникаЗапорізької Січі (уривок) (1740 р.)

При Запорізькій Січі завжди є військова старшина й кошовий отаман — 1, військовий суддя — 1, військовий писар — 1, військовий осавул — 1. При них є військові слуги: при кожному писарі писарчук — 1, при артилерії гармаш — 1, підосавул — 1, довбуш — 1.

Коли з їхнього складу старшин посилають у військові походи, тоді на їхнє місце виби­рають від усього війська наказну старшину, яка й залишається на Січі. Також на річці Са­марі перебувають декілька тисяч чоловік за­порізьких козаків і там над ними, на Січі, від усього війська вибирають старшин і до них призначають полковника або сердюка — 1, писаря — 1, осавула — 1.

При Запорізькій Січі в згаданих козаків є будівлі; у побудованому замку — церква об­ряду грецької віри. У цьому замку куренів є 38, до них приписані всі запорізькі козаки, і при кожному курені мають визначених отама­нів, тобто своїх командирів.

При Запорізькій Січі є майстри: слюсарі, ковалі, шевці, кравці, теслі й інші. Всі за їх­ньою козацькою манерою і за звичаєм вико­нують свої роботи завжди за гроші, без гро­шей вони нікому не повинні робити.

їхнє військо за способом ведення життя поділяється на різні частини. Одні з них жи­вуть у військових куренях... У тому курені го­тують свою їжу й для послуг своїх мають ку­харя; таким чином, у кожному курені в них є один кухар, і допомагають йому курінні малі хлопці... Інші живуть у форштаті зі своїми гос­подарствами і ведуть промисел: варять мед, пиво, брагу, там живуть і майстри, і шинкарі, і крамарі та інші... А інші живуть у зимівниках біля своїх коней і іншого товару, а інші зай­маються рибальством, скотарством, ловлять птицю, також багато з них мають пасіки, і кожен живе за рахунок свого промислу.

Остаточне знищення Запорізької Січі. Панівні кола Російської імперії давно виношували плани ліквідації Запоріжжя як «кубла бунтівників». На початку 1775 року російські війська під командуванням генерала П. Текелія, повертаючись з турецького походу, раптово оточили Січ. У цей час на її території перебувала невелика кількість козаків, більшість козаків разом з російським військом воювали проти турків і татар, інші були на промислах чи розійшлися по домівках. Щоб не проливати хрис­тиянської крові, січова рада разом з кошовим Петром Калнишевським вирішила добровільно скласти зброю. 16 червня 1775 року січові укріп­лення були зруйновані; озброєння, боєприпаси, клейноди, прапори, мате­ріальні цінності та архів були перевезені до Петербурга. Козацьку старши­ну та П. Калнишевського звинувачено в зраді, заарештовано й ув'язнено в Соловецькому монастирі. 1801 року колишнього кошового звільнено, але він залишався ченцем у монастирі, де й помер у віці 112 років.

З серпня 1775 року Катерина II видала спеціальний маніфест, який офі­ційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зобра­жена як кубло розбишак. З тексту випливало, що козаки жили з грабун­ків, «у повному ледарстві, мерзенній пиятиці та презирливому неуцтві», не мали власності, перешкоджали торгівлі та культурному життю сусідів. У маніфесті запорожців також звинувачували в тому, що вони мали великі господарства, зимівники, слободи, прийня­ли до 50 тис. селян і влаштовували «власне господарство», розривали залежність від Росії та прагнули створити цілком незалеж­ну область. Саме словосполучення «запо­різький козак» було заборонене й розгля­далось як образа російської цариці.

Зруйнування Запорізької Січі було од­нією з найтрагічніших сторінок в історії України XVIII ст. З політичної арени зі­йшла грізна сила, яка більш як три сто­ліття захищала народ від жорстоких воро­гів, сприяла економічному та культурному піднесенню України. Січ була впливовою організацією, що десятиліттями стримува­ла процес закріпачення селян в Україні. На її теренах збиралися втікачі з внутріш­ніх українських земель, чужих країв. Зав­дяки Запорізькій Січі на Лівобережжі крі­пацтво було запроваджене лише 1783 року, у той час як на Правобережжі кріпосниць­кий лад існував задовго до цього часу. Запоріжжя активно протистояло царській експансії на українській землі, боронило її від польських маг­натів і турецько-татарських феодалів. Тому Запорізька Січ залишилися в народній пам'яті краєм, де кожний знаходив захист і волю.

Джерела

З маніфесту Катерини II

(З серпня 1775 р.)

Ми захотіли через це оголосити всім вір­нопідданим цілої нашої імперії, що Запорізь­ка Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорізьких коза­ків, за образу нашої імператорської велич­ності, за зухвалі вчинки цих козаків і за не­слухняність до наших височайших повелінь... Так з належною увагою до всього сказаного вище ми вважаємо нині своїм обов'язком пе­ред Богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорізь­ку Січ і ім'я козаків, запозичене від неї. Уна­слідок цього 4 червня нашим генерал-пору-чиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорізька Січ у цілковито­му порядку й повній тиші без усякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили на­ближення війська, коли вже з усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали най-спокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття.