Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія / Довідник Історія.doc
Скачиваний:
119
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
4.04 Mб
Скачать

§86. Опришківський рух

Довідка. Опришками називали борців проти феодального й національного гноблен­ня в Галичині, на Закарпатті та Буковині. Вони громили шляхту, багатіїв, католицьких свяще­ників. Перша згадка про опришків у Карпат­ських горах належить до 1529 року.

Посилення національного та кріпосницького гніту на західноукраїн­ських землях привело до виникнення руху опришків, який спочатку охопив Прикар­паття, а згодом поширився на Закарпаття й Буковину. Серед учасників цього руху було чимало вихідців і з інших територій України, а також Польщі, Угорщини й Молдови. У Карпатські гори втікали покривджені селяни (наймити, комір­ники, пастухи, панські слуги) та бідні міщани. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів і лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бід­ноті. Як і гайдамаки, опришки вдавалися до партизанської тактики, зне­нацька нападали на ворогів і швидко відходили, уникаючи відкритого бою. Типовою зброєю в опришків були рушниці, пістолі, списи, ножі та ро­гатини. Символами відваги й мужності в них були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали до загонів.

В очах простого народу це були народні месни­ки — легендарні й непереможні герої. У кожній селянській хаті на них чекала підтримка й допо­мога. Опришки мали тісні зв'язки з гайдамаками, а часто навіть проводили з ними спільні операції. У XVI - першій половині XVII ст. опришки діяли на Покутті, Сяніцькій і Перемишльській землях. У період Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького вони спільно з повсталими селянами вели боротьбу проти поль­ської шляхти. У травні 1648 року опришки здо­були королівський замок у Повстанці, а в лип­ні — Сяніцький замок. У 1648 році народні мес­ники брали участь у повстанні під керівництвом С. Височана, а в 1653 році загін опришків під ке­рівництвом Харачка допомагав війську Т. Хмель­ницького в Молдові. У другій половині XVII ст. рух опришків очолювали ватажки Нестор (1683 рік), /. Винник, М. Скребета, І. Бордюк та ін., а на початку XVIII ст. — /. Пискливий, Пин-тя, В. Сохоник.

Та найвищого піднесення опришківський рух досяг у 1738-1759 рр. Легендарним ватажком опришків 30-40-х років XVIII ст. став Олекса Довбуш.

Після приєднання західноукраїнських земель до Австрійської імперії внаслідок поділів Речі Посполитої опришківський рух не вщухав. Його очолили Б. Баюрак та І. Бойчук.

Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях XVIII ст. на території Правобе­режної України. У першій половині XIX ст. в Галичині, на Закарпатті та Буковині діяло понад 50 загонів повстанців, ватажками яких були В. Яким'юк, Д. Марусяк, М. Шта-люк, В. Фреюк, І. Вередюк, М. Циган, І. Во-лощук та ін.

Австрійський уряд постійно посилав проти опришків спеціальні каральні заго­ни. У другій половині XIX ст. внаслідок ска­сування панщини та кривавих репресій Від­ню вдалося придушити цей рух. Останнім ватажком опришків був М. Драгирук (Бордюк), прилюдно страчений 1878 року в Коломиї.

Про героїчну боротьбу опришків складе­но багато народних пісень, легенд, пере­казів. Цій темі присвячені художні твори М. Шашкевича, І. Вагилевича, Ю. Федько-вича, М. Устияновича, І. Франка, В. Гжиць-кого та ін.,- наукові праці К. Войцицького, А. Бельовського, М. Косака, А. Прохаски, Ю. Целевича, І. Крип'якевича та ін. І до сьогодні деякі гори, скелі та річки в Карпатах носять імена безстрашних ватажків опришків.

Олекса Довбуш

(1700-1745)

Народився в с. Печеніжин на При­карпатті (тепер містечко Івано-Фран­ківської обл.) у сім'ї бідного селянина. Коли Олексі виповнилося 16 років, він разом з кількома десятками однодум­ців пішов у гори й розпочав боротьбу з панами. Відважний Довбуш став на­родним улюбленцем. Його загін здо­був міцну Богородчанську фортецю, здійснив сміливі напади на Дрогобич та Рогатин. Шляхта влаштовувала на О. Довбуша справжнє полювання, але він залишався для влади невловимим. Згідно з давніми переказами хороб­рого ватажка смертельно поранив 1745 року панський найманець, селя­нин С. Дзвінчук. Друзі поховали О. Довбуша у високих горах. (За «Довідником з історії України»)