3. Пошуки шляхів реформування господарської

системи в другій половині 80-х років та їхня

невдача

На середину 1980-х років криза в СРСР охопила всі сфери

життя. Розладнана економіка хронічно не забезпечувала по-

треб країни. Рік у рік падав рівень життя населення. Зниження

цін на нафту і природний газ на міжнародному ринку та агресія

в Афганістані завдали нищівного удару і без того критичному

економічному станові. Тотальний контроль душив будь-які

прояви незалежної думки. Зазнали руйнації суспільні від-

носини, мораль, процвітали корупція, казнокрадство, органі-

зована злочинність. СРСР опинився перед прірвою. Ця кри-

тична ситуація і змусила нового (з березня 1985 р.) генераль-

ного секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова на квітневому

партійному пленумі 1985 р. оголосити про зміну економічної,

соціальної та зовнішньої політики. Оточивши себе групою

відомих економістів, спеціалістів, М. Горбачов проголосив курс

на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три

етапи:

1. Реформа а. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було

соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі

широкого впровадження досягнень НТП, створення нового

господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що

реформування економіки вимагає якісних структурних змін в

радянській економічній моделі.

2. Реформа м. Рижкова—л. Абалкіна (1987—1989 рр.), сут-

тю якої була формула "самостійність", "самофінансування",

"самоокупність". В основі реформи лежало дві складові:

а) розширення самостійності трудових колективів (було

прийнято закон "Про державне підприємство та об'єднання");

б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за закона-

ми "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність"

та ін.).

3. Концепція переходу до регульованої ринкової економі-

ки (1990—1991 рр.), суттю якої було запровадження під кон-

тролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії вели-

ся про темпи та методи переходу до ринкових відносин (Яв-

лінський, Шаталін).

Спроба економічних реформ не мала позитивного резуль-

тату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва,

продуктивності праці, зубожіння найширших верств населен-

ня, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в ново-

му підприємницькому секторі — "економіки казино", коли

головним стало не виробництво, а продаж товарів в найкоротші

терміни за максимальними цінами з метою отримання макси-

муму прибутку. Гігантськими темпами почав зростати вну-

трішній та зовнішній борг.

Значною перешкодою на шляху реформування економіки

України був її структурний дисбаланс. Зокрема, питома вага

важкої промисловості становила більше 60%. Оборонні галузі

поглинали до 2/3 науково-технічного потенціалу. 95% про-

дукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкуван-

ня. Залежність України від центру була закріплена у союзно-

му фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип

передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси

доходів республіки та послідуючий її перерозподіл поза зв'яз-

ком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності

та розмірами споживання. Так, 1990 р. лише 36,2% витрат

Державного бюджету України покривалися власними дохода-

ми, решта — перерозподілом союзних.

Величезною проблемою для української економіки стала й

Чорнобильська трагедія 26 квітня 1986 р. її катастрофічні

екологічні й економічні результати не піддаються точним

оцінкам. Досить сказати, що до початку 1990 р. в Укра'їні було

деактивовано 3,5 млн га орної землі і 1,5 млн га лісу, що ста-

новило близько 12% території республіки. З господарського

обороту вилучено близько 190 тис. га землі. У цілому жерт-

вою радіоактивного зараження стали понад 1000 українських

міст і сіл. Десятки тисяч чоловік змушені були змінити місце

проживання. Число людей, які загинули від радіоактивного

опромінювання та викликаних ним хвороб, на середину 1996 р.

становило більше 32 тис. чоловік, ще 5 тис. повністю втрати-

ли працездатність. Витрати на ліквідацію наслідків Чорно-

бильської катастрофи тільки за період з 1986 по 1989 р. скла-

ли більше 10 млрд доларів, а непрямі витрати — 25 млрд до-

ларів. Щорічно Україна витрачає 800—900 млн доларів для

вирішення чорнобильських проблем.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної

зверхності Москви було прийняття Верховною Радою Украї-

ни 16 липня 1990 р. "Декларації про державний суверені-

тет України", де, серед іншого, було проголошено про верхо-

венство Конституції та законів республіки на своїй території,

виключне право українського народу на володіння, користу-

вання і розпорядження національним багатством України.

Логічним продовженням Декларації про державний сувере-

нітет став закон "Про економічну самостійність Української

РСР", прийнятий 2 серпня цього ж року. Головними принци-

пами економічної політики України було визнано: власність

народу республіки на її національне багатство і національний

дохід; різноманітність і рівноправність різних форм власності

та їхній державний захист; повну господарську самостійність

і свободу підприємництва; введення національної грошової

одиниці, самостійність регулювання грошового обігу; націо-

нальну митницю, захищеність внутрішнього ринку тощо.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї дер-

жавності, особливо помітно тривав спад виробництва в усіх

галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності

суспільної праці та падіння обсягів промислової

Національний дохід у 1990 р. скоротився на 4%,

ще на 13%! Дефіцитом окрім промислових товарів стали м'ясо

молочні продукти, вершкове масло. Зростав "чорний ринок"'

значна частина продукції вивозилася за межі України Піл'

вищення роздрібних цін 2 квітня 1991 р. вдвічі (у січні