1529 Р., шляхтич мав право лише на рухоме майно, якщо во-

лодів маєтком на основі військової служби магнатові. При-

вілей 1529 р. великого князя Сигізмунда II Августа гарантував

недоторканість шляхетських володінь на державних землях,

якщо їхні власники не були феодально-службово залежними

від великого князя чи магната. Перший Литовський статут

вводив ряд обмежень для селян: їм заборонялося без дозволу

панів купувати або брати землю у заставу.

Литовський статут 1566 р. скасував основне обмеження

щодо шляхетської земельної власності. Так, шляхетська вот-

чина могла відчужуватися (продаватися, обмінюватися тощо)

без дозволу великого князя. Деякі обмеження зберігалися щодо

земель, наданих за службу. Однак вже Люблінська унія 1569 р.

підтвердила звільнення шляхетського землеволодіння від усіх

обмежень. Литовський статут 1566 р. визнавав за селянами

право лише на рухому власність, а продаж селянської землі

дозволяв лише в межах одного маєтку.

Важливу роль у розвитку аграрних відносин польсько-ли-

товської доби відіграла "Устави на волоки" 1557 р. Під та-

кою назвою відома аграрна реформа польського короля і ве-

ликого князя литовського Сигізмунда II Августа, яка прово-

дилася Спочатку лише у його маєтках, а згодом поширилася

на всю державу. Згідно з "Уставою", всі землі (дворові та се-

лянські) перемірювали і ділили на волоки. Кожне селянське

тяглове господарство отримало (за точно встановлену ренту)

волоку землі. Категорію тяглових селян було збільшено за

рахунок селян-данників, службових та челяді. Селянські на-

діли вважалися спадковими, але купівля-продаж їх була забо-

ронена. Крім того, селяни отримали землю на окраїні маєтків

і гіршої якості. Волочний переділ зруйнував громадські по-

рядки, що перед тим існували в Україні (кругова порука, спіль-

ні відробітки тощо). Він юридичне закріпив належність селян

феодалам. Для тяглових селян встановлювалася панщина (2 дні

на тиждень), крім цього, вони повинні були виконувати різні

повинності (шарварки, толоки тощо) та платити грошові й на-

туральні податки.

"Устава на волоки" створила найсприятливіші умови для

розвитку фільваркових господарств. Фільварок — це багато-

галузеве товарне господарство, в якому, крім землеробства,

займалися також різними промислами. Продукція фільварків

була орієнтована на ринок — внутрішній і зовнішній. Саме

на фільварках вироблялася чи вирощувалася основна маса

продуктів і товарів держави. "Устава на волоки" закріпила за

фільварками кращі землі, створила умови для ефективного

використання на них праці селян.

"Артикули" польського короля Генріха Валуа 1573 р. і

третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачили се-

лян, їм заборонялося самостійно брати участь у судочинстві,

свідчити про своїх панів. Унеможливився перехід від одного

до іншого маєтку. Селяни втрачали право розпоряджатися

своїм майном. У першій половині XVII ст. у Галичині, на

Волині і на Поділлі для багатьох категорій селян стала нор-

мою щоденна панщина. Обтяжливими були різні повинності.

Отже, внаслідок розширення внутрішнього та зовнішнього

ринків на українських землях ускладнилися аграрні відносини,

почала формуватися і утверджуватися фільваркова система госпо-

дарства. Зросло магнатсько-шляхетське землеволодіння. Звер-

шилося юридичне закріпачення селян, зросла їхня експлуатація.

Міста. Важливу роль у господарському житті України XIV

— XVI ст. відігравали міста, які були центрами товарного

виробництва й обміну. Міста були носіями суспільно-еконо-

мічного прогресу. У даний період зростає значення старих міст

України, відбудованих після монголо-татарської навали. Про-

цеси прискореної урбанізації проявилися спочатку на Заході

— в Червоній Русі, на Волині. Так, у Червоній Русі число міст

за період з 1500 до 1648 рр. зросло в 2,5 раза. Всього міст

тут у 1648 р. нараховувалось 253.

Значна частина міст України виникла у другій половині