50%, Тобто стала гіперінфляцією. Порівняно з попереднім

роком національний дохід за 1992 р. склав 85%, промислова

продукція — 91%, продукція сільського господарства — 89%.

Найбільший спад відбувся в транспортному і сільськогоспо-

дарському машинобудуванні, хімічній промисловості. Особ-

ливо вибухового характеру набуло зростання цін на товари

широкого вжитку, які в 1992 р. піднялися більше як в ЗО разів.

13 Жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила но-

вого прем'єр-міністра Л. Кучму, колишнього директора най-

ОІЛЬШОГО ВОЄННОГО Заводу ІІІВДеимиш . » лмитшіііді линуїіа у^лд

прийняв принципове рішення про вихід з рубльової зони. В

країні була введена власна національна валюта — карбованець,

що давало можливість оздоровити фінансову систему і на ос-

нові її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак в

своїй політиці Л. Кучма наголошував не на впровадженні еле-

ментів вільного ринку, а на відновленні порядку й адміністра-

тивної системи управління економікою. На початку 1993 р.

Кучма одержав від Верховної Ради надзвичайні повноважен-

ня на найближчі шість місяців для здійснення свого плану

економічних реформ. Проте до якихось позитивних змін в

економіці це так і не привело. У перші місяці намітилось де-

яке сповільнення спаду виробництва, однак воно було досяг-

нуте дорогою ціною — посиленням кредитної емісії, безпере-

станною роботою друкарського верстата. Інфляція до осені

досягла рівня 70% в місяць. Намагання уряду Кучми стабілі-

зувати становище шляхом відновлення командно-адміністра-

тивної системи управління державними підприємствами, вве-

дення директивних цін, обмеження доходів лише віддалило

Україну від цивілізованої економіки. 21 вересня 1993 р. Вер-

ховна Рада вдовольнила прохання Кучми і звільнила його від

обов'язків прем'єр-міністра. Уряд очолив сам Президент, а

обов'язки прем'єр-міністра виконував Ю. Звягільський.

Тактика нового Кабінету Міністрів полягала у посиленні

регуляцій і податків. Вона, за словами історика Я. Грицака,

зробила майже неможливою нормальну економічну активність

— українські громадяни, які, скажімо, заробляли місячно екві-

валент до 100 американських доларів, повинні були віддава-

ти державі у вигляді податку 90% цієї суми. Сконцентрував-

ши у своїх руках велику владу, Л. Кравчук виявив мало полі-

тичної волі для реформування країни. Його нерішучість у

впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інте-

реси старої номенклатури, яка ототожнила свої інтереси з

українською самостійністю не стільки з високопатріотичних,

скільки з прагматичних міркувань. Після краху марксист-

сько-ленінської ідеології національна ідея забезпечила нову

легітимацію їхньої влади. Вони стали господарями ситуації,

не маючи більше потреб озиратися на вказівки й команди з

Москви. Зберігаючи за собою керівні пости, ця так звана "елі-

та" могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за ра-

хунок дешевих державних кредитів. Зокрема, у 1993 р. рівень

інфляції в Україні становив 10200% і, за оцінкою Світового

банку, був найвищим у світі.

У 1994 р. економіка країни виявилася на межі краху. ВВП

порівняно з попереднім роком впав на 23%, виробництво

промислової продукції — на 27,8%, сільськогосподарської —

на 16,5%. Капітальні вкладення за 1992—1994 рр. знизились

на 57%. Фінансова система держави виявилася практично

зруйнованою. У жовтні дефіцит бюджету досяг 18,5% ВВП.

Ціни порівняно з 1991 р. зросли в 102 рази.

Подібна політика викликала значне невдоволення серед

українського населення, яке нерідко ототожнювало погіршен-

ня свого матеріального становища із набуттям Україною дер-

жавної самостійності. Особливо це відчувалося на зрусифіко-

ваних Сході, Півдні та в Криму, де почали проявлятися регіо-

налістські і сепаратистські тенденції, підтримувані Москвою.

Загострилося протистояння між законодавчою та виконав-

чою гілками влади, яке на фоні всеохоплюючої кризи закін-

чилося рішенням обох сторін достроково припинити свої по-

вноваження, їхня консервативна політика дискредитувала в

очах збіднілого народу ідею української державності і ринкової

економіки. Намагання здійснити радикальні політичні й еконо-

мічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур,

проти яких ця реформа спрямована, були приречені на невдачу.