5. Фінансова політика

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у

першій половині XIX ст. були оброчний і подушний податки

з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів і торго-

вих оборотів, незначні податкові збори з дворян. У структурі

доходів знизилося значення подушного і оброчного податків і

зросла роль непрямого оподаткування, насамперед так звано-

го "питейного" доходу, який продовжував ґрунтуватися на

системі відкупів. Напередодні селянської реформи 1861 р. він

становив майже 30% держбюджету.

Видаткова частина бюджету значною мірою мала непродук-

тивний характер. Більшість витрат припадала на воєнне і

морське міністерства. Понад 10% бюджету поглинало утри-

мання двору. При цьому витрати на міністерство освіти в

першій половині XIX ст. становили менше ніж 1% всіх бю-

джетних видатків. Хронічний дефіцит бюджету покривали в

основному випуском у дедалі більших обсягах внутрішніх і

зовнішніх позик, а також паперових грошей.

У таких умовах російський уряд змушений був здійснюва-

ти заходи щодо впорядкування грошового обігу, вдосконален-

ня фінансових відносин. З цією метою в 1839—1843 рр. було

реалізовано фінансову реформу, підготовлену міністром фі-

нансів Росії Є. Канкріном. її проводили через вилучення асиг-

націй і введення твердої валюти у вигляді розмінних на срібло

державних кредитних білетів. Номінальне відновлювалася

срібна валюта з прирівнюванням срібного карбованця до 3 крб.

50 Коп. Асигнаціями (девальвація). У 1841 р. Випущено нові,

розмінні на срібло кредитні білети, а асигнації в 1843 р. ви-

лучено з обігу. Впровадження кредитних білетів на рівні зі

сріблом принесло значні вигоди. Це дало змогу відмовитись

від срібла, громіздкого в обігу (до того ж монети в обігу силь-

но стиралися).

Однак у зв'язку зі зростанням державних і особливо воєн-

них видатків царський уряд знову вдався до емісії нових кре-

дитних білетів, які почали знецінюватися. У 1862 р. було зроб-

лено спробу чергової грошової реформи, за якою дозволявся

розмін кредитних білетів на золото та срібло. Але вже в кінці

наступного року розмін було відмінено.

Отже, господарський розвиток України у XIX ст. в значній

мірі визначався її колоніальним статусом. Українська еконо-

міка, незважаючи на істотні зміни в другій половині XIX ст.,

залишалася аграрно-індустріальною.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте передумови, основні етапи та на-

слідки промислового перевороту в Східній Україні. Які його

особливості?

2. Які економічні зміни сталися на західноукраїнських

землях після їхнього переходу під владу Австрійської імперії?

3. Назвіть характерні риси розвитку аграрних відносин

в Україні напередодні 1861 р. На конкретних прикладах і

фактах розкрийте підприємницький характер сільського гос-

подарства України в першій половині XIX ст.

4. Розкрийте зміст аграрних реформ 1848 і 1861 рр., зро-

біть їхній порівняльний аналіз.

5. Коли почався і як проходив промисловий переворот на

західноукраїнських землях?

6. Що собою являла грошова реформа царського уряду 1839—

1843 рр.?

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

УКРАЇНИ наприкінці XIX —

початку XX ст.

1. Індустріалізація в Україні

Упродовж 60—80-х років в Східній Україні завершився

промисловий переворот. Найхарактернішою ознакою цього

було повсюдне застосування у виробництві парових двигунів,

систем машин, механізмів та верстатів. Основним промисло-

вим паливом стало кам'яне вугілля. З цього часу активніше

застосовуються у виробництві досягнення науки і техніки.

Значний поштовх одержали традиційні в Україні галузі

промисловості, пов'язані з сільським господарством. У першу

чергу це стосувалося цукрової промисловості, в якій господа-

рювали підприємці-представники різних національностей:

Терещенко, Симиренко, Харитоненко, Бобринський, Хряков,

Потоцький, Бродський, Гінзбург та ін. Завдяки високій концен-

трації виробництва загальна кількість цукрових заводів з

початку 60-х до середини 90-х рр. зменшилась з 247 до 153, а

робітників, навпаки, збільшилось з 38 тис. до 78 тис. Вироб-

ництво цукру на заводах зросло в 14 разів і становило 84%

виробництва всієї Російської імперії. Найбільші цукрозавод-

чики України об'єдналися в цукровий синдикат — перше у

Російській імперії монопольне об'єднання, що виникло у Києві

у 1887 р. Через 5 років у нього входили 90% діючих заводів

в Україні.

В останні десятиріччя XIX ст. у Катеринославській та Хер-

сонській губерніях виникли 17 великих металургійних заводів,