1933 Рр. Шляхом мілітаризації. Після встановлення окупа-

ційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китай-

ських територій. У 1937 р. їй вдалося захопити деякі провінції

на півночі, а згодом — і в інших частинах Китаю. Війна набу-

ла затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80%

державного бюджету, що покривався за рахунок емісії папе-

рових грошей.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робіт-

ників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було

розігнано, робочий день продовжено до 14—16 год, заробітну

плату зведено до мінімуму.

З великим напруженням працював в умовах війни аграр-

ний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30%

її перебувало у власності безпосередніх виробників — селян.

За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте

завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна

забезпечувалася, хоч і не в повній мірі, продуктами харчування.

У 30-х роках посилився вивіз японського капіталу у краї-

ни Південно-Східної Азії. Його обсяг лише в 1939—1941 рр.

збільшився вдвічі. З такою торгово-фінансовою експансією

Лпоші не могли змиритися Інші країни, насамперед ЬША та

Великобританія.

Отже, наприкінці 30-х років знову проявилися різкі проти-

річчя між провідними країнами світу, насамперед Німеччиною,

Італією, Японією, з одного боку, та СІЛА, Англією, Францією, з

другого, їхні причини коренилися у намаганні правлячих кіл

найбільш розвинутих держав вирішити свої проблеми за ра-

хунок інших.

Загостренню суперечностей між двома групами країн без-

умовно сприяла економічна криза 1929—1933 рр., яка не лише

призвела до краху фінансових систем, падіння виробництва,

зростання безробіття, розвалу системи соціального захисту,

кризи інститутів влади, поляризації політичних сил в середині

індустріальних країн, але й збільшила вододіл між багатими

й бідними державами, посилила агресивність зовнішньої полі-

тики останніх. Сильним дестабілізуючим фактором було існу-

вання комуністичного режиму з його ідеєю "світової рево-

люції". Тому демократичні держави проводили свою зовніш-

ню політику, прагнучи зіштовхнути два тоталітарних режи-

ми: фашистський і комуністичний.

Не останню роль у розв'язуванні другої світової війни віді-

грало економічне, технологічне й військове співробітництво

між СРСР та Німеччиною, що розгорнулося після підписання

Рапалльського договору. У ході цього співробітництва райхс-

вер отримав можливість налагодити на території СРСР підго-

товку офіцерів хімічних військ, танкістів, льотчиків, а також

приступити до проектування та виготовлення наступальних

видів зброї (танків, літаків, отруйних речовин тощо), чого він

не мав права робити на території Німеччини. У свою чергу

вищі офіцери червоної армії проходили стажування у штабах

райхсверу. На першому етапі другої світової війни Радянський

Союз, підписавши з Німеччиною пакт про ненапад та договір

про дружбу й кордон, був фактичним союзником останньої.

Цьому були прямі підтвердження — спільна агресія проти

Польщі, санкціонована Німеччиною агресія СРСР проти Фін-

ляндії і відторгнення від Румунії Бесарабії, а також Північної

Буковини. Анексія СРСР Латвії й Естонії, а також той факт,

що за 7 млн марок Німеччина поступилася СРСР Литвою в

обмін на старопольські землі — усе це були спільні агресивні

дії тоталітарних режимів.